10. Франція хvIст. Соціально-економічний розвиток.

Франція XVI століття була найбільшою централізованою державою в Західній Європі. Її економічний розвиток досяг значних успіхів. Деякі галузі французької промисловості вже вийшли за рамки цехового ремесла і розвивалися у формах централізованої і розпорошеної мануфактури. Такими були: суконне виробництво (провінції Пуату і Пікардія), лляне і полотняне виробництво (Бретань, Мен та Нормандія) та шовкове (в Турі, Ліоні та Орлеані та інших місцях). Великою славою вже тоді користувалась паризька парфумерія і паризька ювелірна справа. Успішно розвивалися нові мануфактури – килимові (гобелени), дзеркальні, скляні, фаянсові.

Французькі друкарні друкували книги, які розходились не лише у Франції, а й по інших країнах Європи. Французькі гармати ще з XV ст. вважалися кращими в усій Європі.

Франція, як і раніше брала велику участь у середземноморській торгівлі. Марсель залишався найбільшим портом країни. Міжнародне значення мала торгівля Ліона, який одночасно був і найбільшим грошовим ринком. Ліонська біржа конкурувала з Антверпеном.

Переважна більшість населення була зайнята сільським господарством. При цьому французьке село зберігало своє типове феодальне обличчя Особисто-кріпосні відносини у формі серважу у Франції XVI ст. становили вже виняток. Маса селян складалася із спадкових держателів землі – чиншовиків, що відповідали англійським копігольдерам. Грошова рента – ценз, який сплачували селяни, мала фіксований незмінний характер.

рівень сільськогосподарської техніки у Франції був дуже низький. Вдосконалень в обробітку землі теж не було. Урожайність теж залишалася дуже низькою. Тим часом феодальні побори з селян були надзвичайно високими. Французькі селяни сплачували великі державні податки. Податки з селян були основним джерелом утримання розбухлої державної машини централізованої Франції. Зберігалась і десятина на користь католицької церкви. Велика кількість французьких селян була в боргу у лихварів, тому сплачувати кошти доводилося ще і їм.

Феодально-дворянський стан був привілейований у Франції XVI ст.

11. Французький абсолютизмта його характерні риси.

В аграрній країні, де зберігся в основному феодальний спосіб виробництва і привілейований феодально-дворянський стан, але де також було досягнуто вже значного ступеня промислового розвитку і створювався широкий національний ринок, де політична централізація мала давню і міцну традицію, у Франції політичний устрій набув у XVІ – XVІI ст. форми класично, найбільш розвинутого абсолютизму. Клас феодального дворянства, що являв собою найвищий привілейований стан у країні, був основною соціальною базою французького самодержавства. Велику підтримку французьким королям надавала католицька церква, яка у Франції з ранніх часів була тісно пов’язана з королівською владою. Буржуазія, що формувалася, свого часу також була надійним союзником королівської влади.

Королівська влада найбільших успіхів досягла за короля Франціска І (1515-1547). Він остаточно підпорядкував собі церкву. За Болонським конкордатом , укладеним з папою Левом Х, французький король дістав право призначати на посади всіх французьких єпископів. Франціск І зовсім відмовився від скликання Генеральних штатів, при ньому вони не скликалися жодного разу. Через відсутність Генеральних штатів парламент сам намагався обмежити королівську владу, але це йому не вдалося, Франціск І заборонив парламентові втручатися в усі державні справи, крім судових. Все центральне управління було зосереджене в королівській раді, яка поділялась на відділи, що мали різні назви – велика і мала ради, фінансовий відділ, рада депеш, політичний або державний відділ, рада в іноземних справах тощо. Загалом це були центральні органи, що відповідали майбутнім головним міністерствам: внутрішніх справ, фінансів, юстиції, іноземних справ та ін.