Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istUkr_vse_vmeste.docx
Скачиваний:
111
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
205.48 Кб
Скачать

49.Рух автономістів на початку хіх ст. “Малоросійське товариство”. Василь Капніст

Одним з найстаріших і найпотужніших осередків українського національного відродження була Лівобережна Україна. Саме тут концентрувалася соціальна еліта українського суспільства - нащадки козацької старшини, а наразі малоросійське дворянство, в свідомості яких була ще свіжою пам'ять про автономний статус своїх територій у складі імперії. Саме на Лівобережжі виникає і плекається ідеологія автономізму, сутність якої полягала у прагненні відновити автономний статус свого краю в межах Російської держави.

Центром автономістичного руху став Новгород-Сіверський, який у 80-90-х рр. XVIII ст. вважався неформальною столицею Малоросії. Саме тут виникає гурток українських автономістів, до складу якого входили відомі українські громадські та церковні діячі Г.Долинський, І.Халан-ський, В.Капніст, І.Коропчевський, В.Сокальський, В.Шишацький, А.Пригара. М.Марков, А.Худорба та ін.

Виявом автономістичних прагнень української еліти стала ініційована діячами Новгород-Сіверського гуртка місія Капніста до Пруссії 1791 р., коли він від імені своїх земляків звернувся до прусського міністра закордонних справ графа Е.Герцберга з пропозицією в разі війни його країни з Росією підтримати анти російський виступ українців.

Інша ж частина українських автономістів дійшла висновку, що визволення України є справою самих українців. Так у свідомості українських автономістів почала кристалізуватися ідея незалежності, "національно-визвольної боротьби". Саме вона знайшла втілення у народженому в середовищі інтелектуалів Новгород-Сіверського гуртка відомому історико-політичному трактаті "Історія Русів", творі що обґрунтовував ідею української державності, боротьби за незалежність та соціальну справедливість.

50. Соціально-економічні наслідки інкорпорації України до складу Росії у другій половині хvііі ст .

Царська адміністрація не могла миритися з тим, що ідеї автономії України у складі Росії домінували у свідомості переважної частини українських політиків. Водночас серед багатьох із них формувався своєрідний комплекс національно-політичної неповноцінності, схильність до компромісів, а не боротьби. Нижчі верстви українського суспільства ще мали певні ілюзії щодо месіанської місії російської влади, її здатності відновити соціальну справедливість, обмежити експлуататорські апетити старшини. Про це свідчить значна кількість чолобитних, поданих до Малоросійської колегії з приводу зловживань адміністрації та старшин. За таких умов на політичному просторі України окреслилися дві суспільно політичні течії: угодовська (колабораціоністська) і національно-автономічна. Соціально-економічна кон'юнктура сприяла посиленню впливу саме першого угруповання, яке змирилося з інкорпораційною політикою російського уряду. Кадрові переміщення, арешти опозиційно налаштованої старшини в середині 20-х років XVIII от. остаточно приглушили опозиційну боротьбу козацької еліти проти інкорпоративних дій царату.

Автономісти, сподіваючись на відновлення української державності, гетьманського правління, усвідомлювали, що це можливо лише шляхом збройної боротьби, а не компромісів та угод. Україну і Росію вони розглядали як дві антитези. Ці думки найповніше втілені в "Історії Русів" анонімного автора.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]