47. Розвиток торгівлі в Україні у першій половині хіх ст.

Розвиток торгівлі визначався такими чинниками, як піднесення промислового та сільськогосподарського виробництва, його товарності, зростання чисельності найманих робітників і міського населення.

У внутрішній торгівлі зберігалися традиційні форми періодичної торгівлі: базари, торги та ярмарки, зростало значення постійної торгівлі, розвивалася біржова. Розвиток внутрішньої торгівлі відбувався екстенсивно. її обсяги в Російській імперії в середині XIX ст. переважали над обсягами зовнішньої торгівлі в три рази.

У Східній Україні ярмаркова торгівля зростала здебільшого за рахунок містечкових і сільських ярмарків. У першій половині XIX ст. їх налічувалося понад 2 тис, оборот ярмаркової торгівлі становив б-7 % від загального товарообороту.

Ярмаркову справу в Україні характеризують:

1. кількісне переважання дрібних ярмарків сільськогосподарського типу з роздрібною торгівлею - приблизно 77 % від загальної кількості. Постійним учасником на дрібних ярмарках був торговець-скупник;

2. середні за обсягами торгівлі ярмарки (10-100 тис. руб. товарообороту) були одночасно роздрібними та оптовими, їх налічувалося приблизно 12 %;

3. 1 % ярмарків були великими оптовими з оборотом понад 100 тис. руб.;

4. ярмарки мали характер рухомого ринку. Було ярмаркове коло, коли торг мав річний цикл і переходив з одного населеного пункту до іншого. У губерніях склалася система міських і сільських ярмарків;

5. ярмарки проводили в усі пори року, вони відбувалися в містах і селах. Торговельний оборот сільських ярмарків становив 1/10, а міських - 9/10 від загальної вартості товарів;

Центрами зовнішньої торгівлі були чорноморсько-азовські порти - Одеса, Таганрог, Бердянськ, Херсон, Маріуполь. Царський уряд у 1782 р. дозволив зменшити на 1/4 митні збори. У 1817 р. Одеса отримала право безмитного експорту та імпорту товарів - порто-франко. Це зумовило перетворення міста на найважливіший порт і центр банківської діяльності Російської імперії, загальноросійський склад іноземних товарів.

48.Перші робітничі організації в Україні (друга половина хіх ст.). Особливості поширення марксизму.

Першою в Україні робітничою організацією став заснований у 1875 р. Одесі «Південноросійський союз робітників», організація й керівництво якому належали Євгену Заславському. Виходець із збіднілої дворянської родини військового, Заславський здобував освіту в Петербурзі та Москві й брав участь у студентському русі. Після невдалої спроби пропаганди рeволюційних ідей серед селян Полтавщини, де він був помічником управляючого маєтком, переїхав до Одеси і повів роботу серед робітників, розпочавши зі створення друкарні, каси взаємодопомоги та бібліотеки.

Це послужило основою для заснування «Південноросійського союзу робітників». До його складу спочатку входило 60 осіб. Але скоро під вплив «Союзу» потрапило до 200-250 робітників не лише Одеси, а й Харкова, Миколаєва, Севастополя, Таганрога, Керчі, Орла і навіть Петербурга. Філія «Союзу» з'явилась у Ростові-на-Дону. Євген Заславський був добре обізнаний з революційними ідеями Європи й у статуті, який став і програмою «Союзу», наголошував, що робітники зможуть досягти своєї визвольної мети лише шляхом насильницького перевороту.

Члени «Союзу» вели революційну пропаганду, розповсюджували нелегальну літературу, виступали на робітничих сходках, залучали робітників до відвідування бібліотеки, спонукали до страйкової боротьби.

У кінці 1875 р. жандарми викрили і вщент розгромили «Союз», заарештувавши понад 60 чоловік. 15 з них віддано до суду й піддано суворому покаранню - тюремному ув'язненню та засланню до Сибіру на 10 років каторги, у тому числі й керівника «Союзу», де він незабаром і помер.

Характерною особливістю робітничого руху в Україні стало внесення у нього ідей європейських соціалістів - єврея К. Маркса та німця Ф. Енгельса. Ці ідеї лежали в основі програми відомого I Інтернаціоналу і, згідно з ними, метою пролетарського руху має стати повалення капіталізму і встановлення влади робітничого класу - так званої диктатури пролетаріату. Кінцева мета цієї влади полягала у побудові соціалістичного суспільства без експлуатації людини людиною. Як показав історичний досвід, ця теорія залишилася недосяжною примарною мрією про щасливе майбутнє людства. Однак у той час вона була найпопулярнішою і найпривабливішою ідеєю революційного руху.