77. І Малоросійська колегія.

Малоросійська колегія — колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини. Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підкорялася сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні. Першу Малоросійську колегію очолював бригадний генерал Степан Вельяминов. Територіально розташовувалася в Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос. У 1727 р. Малоросійська колегія була ліквідована і відновлена влада гетьмана. Декларативно Малоросійська колегія мала піклуватися про український народ. Насправді ж вона позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка в нього до цього часу залишалася. Цьому органові підпорядковувалися адміністративні й судові установи Гетьманщини, тож фактично всі Малоросійського приказу справи розв'язував не гетьман, а президент колегії. • втручалася в місцеве самоврядування; збільшувала податки;відала судовими справами.

78.Народництво в Україні: сутність, ідеологи, течії та основні етапи діяльності. Саме серед цієї різночинної інтелігенції наприкінці 60-х — на початку 70-х років і сформувалася та течія в суспільному русі, яка дістала назву народництва.Сприйнявши ідеї утопічного, селянського соціалізму й селянської революції від Герцена і Чернишевського, від революціонерів-демократів 60-х років, народники виробили цілісну систему поглядівНародники виражали думи і прагнення широких селянських мас. Об'єктивним змістом народницького руху була боротьба за повну ліквідацію поміщицького землеволодіння, всіх залишків кріпосництва, за перемогу селянської революції.Теоретичні погляди народників відбивали відсталість тодішньої Росії, нерозвиненість капіталізму й слабість класової боротьби. Головною революційною силою народники вважали селянина, який, на їх думку, був «соціалістом за природою», «комуністом за інстинктом і традицією». Неправильне уявлення мали народники й про весь хід історичного розвитку суспільства. Заперечуючи закономірності історичного процесу, вони перебільшували роль ідей, інтелігенції, думали, що весь прогрес людства «лежить виключно на критично мислячих особах».Ідейними учителями й головними теоретиками народницького руху, з іменами яких пов'язані і його основні течії, були П. Лавров, М. Бакунін і П. Ткачов.П. Л. Лавров (1823—1900) і його прихильники («лавристи», «пропагандисти»), надаючи вирішального значення в історичному процесі «критично мислячим особам», вважали, що народ через свою темноту не підготовлений до революції. Народницький рух у Росії, в тому числі й в Україні, пройшов ряд етапів: 1) організація і діяльність народницьких гуртків (початок 70-х pp.); 2) «ходіння в народ» (1874); 3) тактика «осілої пропаганди» — поселення революціонерів у народі (1875—1877) і «Земля й воля»; 4) зародження політичного напряму, застосування тактики індивідуального терору. Виникнення й діяльність «Народної волі» та «Чорного переділу» (1878—1881); 5) діяльність народницьких організацій після 1 березня 1881 р.Народництво в Україні було складовою частиною єдиного загальноросійського руху різночинної інтелігенції. Народники в Україні мали спільні з народниками всієї країни основні програмні положення, тактику, організаційні засади. Народники-українці діяли як в Україні, так і в Росії, росіяни — в Росії і в Україні, працювали вони разом в одних гуртках і організаціях.В Україні народницький рух з самого початку набув таких самих форм, як і в цілому в Росії: створювалися й діяли революційні гуртки, відбувалося «ходіння в народ»Перші народницькі гуртки1872—1873). «Київська комуна».За прикладом центрального гуртка «чайковців», що склався в Петербурзі в 1871 p.