80. Розвиток сільського господарства України у хvііі ст.

Щедрі природні ресурси так званого Дикого поля: багато річок і озер, в яких водилось безліч риби, болота, які природно захищали переселенців від розорюючих нападів кочовиків, густі, майже непролазні, ліси дозволяли без значних зусиль створювати захисні форпости, тим самим сприяючи переселенню сюди багатьох національностей, зокрема, українців і росіян, хоч і трохи затримували заселення. Завдяки чорнозему були чудові умови для розвитку землеробства, городництва та садівництва, у широких безкраїх полях було легко розводити та розплоджувати табуни коней, рогату худобу, овець, займатись бджолярством.Щоб мати змогу жити на нових землях необхідно було перш за все їх ретельно освоїти, чим і зайнялись першопоселенці одразу після заселення краю.Досить часто пасіки служили основою для переходу сезонних уходників на постійне місце життя на Слобожанщині. Земля була основою економічного життя слобожан. Величезні простори неосвоєної, неораної землі теоретично належали цареві, отже, даючи якомусь полку грамоту, цар передавав у його розпорядження і всі землі навколо, нелегким було і життя незакріпаченого селянства (військових обивателів), Із ростом землеробства з'явились горілчаний та млинарський промисли, які набули швидкого розвитку. На власних городах слобожани саджали в першу чергу ті ж культури, що з давніх-давен розводили в Україні та Росії: буряки, капусту, моркву, салат, редьку, ріпу, огірки, гарбузи, цибулю, пастернак, петрушку, кріп, хрін, кукурудзу, пастернак, сіяли мак; рано почали розводити кавуни, дині, виноград, спаржу, брукву; з другої половини 18 ст. на Слобожанщині почала культивуватись картопля. У своїх садках слобожани розводили яблуні, груші, аґрус, смородина тощо.Поряд із землеробством слобожани займались скотарством, особливо у перші роки після заселення: розводили коней, корів, кіз, свиней, овець. Зі шкір та вовни виготовлялись предмети одягу, взуття та інші ужиткові речі.Продукти харчування та предмети вжитку місцевого виробництва продавались на місцевих торгах, які проводились у Харкові щопонеділка та щочетверга.Отже, якщо досліджувати генезис сільського господарства на Слобожанщині, то можна вивести наступні закономірності:1. першими оселями слобожан були уходи, зокрема, пасіки;2. оскільки слобожани – здебільшого українці та росіяни – слов’яни, то вони перш за все були хліборобами, отже відразу після заселення займались землеробством;3. першопоселенці отримували землю на правах “займанщини”, привілей на безмитне заняття викурюванням горілки (лише українське населення) та торгівлею;4. від розвитку землеробства залежав розвиток інших галузей сільського господарства;5. майже всі галузі народного господарства розвиваються у тісному взаємозв’язку.

№81 Особливості економічного і політичного розвитку Запоріжжя у ХVІІІ ст.. Головною прибутковою галуззю сільського господарства у цей період залишалося скотарство. Воно вимагало менших за землеробство затрат. Великі кінські заводи були у поміщиків (села Андріївка, Катеринівка, Григорівка і т. ін.), у менонітських селищах. Вирощувалися коні англійської, датської, арабської та донської породи. Велику роль відігравали заводи великої рогатої худоби( на початок 20-х років у Олександрівському повіті їх 56). З початку 20-х років поширюється вівчарство. У землеробстві переважав зерновий напрямок. Сіяли переважно ярові, озимих менше. Відчувалася нестача сільськогосподарських робітників і тому край стає регіоном де широко використовували працю відхідників.Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. промисловість краю переживає період становлення. Крупних підприємств взагалі не було. На кінець 50-х років у Олександрівську лише цегельний та салотопний заводи (продукція на 20 тис. карбованців). На початок 20-х років у повіті лише 3 винокурних заводи. Особливе місце посідало рибальство. У краї 36 рибних заводів збудованих за козацькими традиціями. З азовських рибних заводів у сезон привозили 50 млн. штук тарані, 2 млн. судаків, 500 тис. лящів, багато ікри. Чумаки у краї їздили не лише за сіллю(щороку 60 валок) але і за рибою на азовське узбережжя . На початок 20-х років у краї було 240 чумацьких валок, що возили сіль, рибу, товари та пошту. Значного поширення набуло млинарство (на початок ХІХ ст. у Олександрівському повіті 62 водяних млини та 164 вітряки), ковальський промисел, вироблення шкіри та шовківництво(особливо у ногайців). Край був важливим пунктом транзитної торгівлі Дніпром на шляху до Херсону та Криму. У 1776 р. для торгівлі з Туреччиною відкрито прикордонну митницю.

№82 Місце Тараса Шевченка в українському національному відродженні

Багата талантами особистість Тараса Шевченка (1814–1861) поєднувала геніального поета, автора всесвітньовідомого «Кобзаря», талановитого художника – автора понад тисячі творів образотворчого мистецтва і, без перебільшення, творця нової української ідеології, яка відіграла важливу роль у становленні національної свідомості українців. Життєвий шлях Шевченка уособлював долю його народу. Він відчув на собі ярмо кріпацтва і за власним досвідом розумів почуття людей, які стогнуть в кайданах і вся ця хуйня вплинула на його творчість. У своїй збірці поезій «Кобзар» він не лише висловив те, що наболіло, а й здійснив важливий внесок у формування літературної української мови. Завдяки тому, що поет уперше зумів поєднати в єдине ціле різні народні діалекти, українська мова засяяла яскравими барвами. Твори Шевченка з однаковим захопленням читали представники різних станів українського суспільства. Завдяки цьому вони поступово долали протиріччя, які поділяли їх на окремі стани і дедалі більше відчували свою приналежність до нової духовної спільноти – єдиної української нації.Визначальною рисою світогляду Шевченка було несприйняття будь-яких форм соціального гноблення. Він не вірив у поступові реформи і закликав знищити лихі порядки силою. Соціальне гноблення українського народу поет пов’язував з імперським пануванням над своєю Батьківщиною, де «орел чорний сторожем літає». Він неодноразово звертався у своїх поезіях до зображення героїчного минулого козацької України. Проте, на відміну від інших українських поетів-романти­ків, Шевченко не лише тужив за минулим, а й знаходив у ньому сили проти сучасної проклятої дійсності. Злочином щодо свого народу вважав він те, що нащадки славних колись козацько-старшинських родів зрікалися своєї ролі національної еліти і йшли служити імперії. Важливе значення мало те, що поет проголошував необхідність поєднання боротьби за національне і соціальне звільнення. Ця ідея мала велику перспективу, оскільки могла об’єд­нати в єдиний могутній потік ці дві течії суспільного життя. Велике значення мало те, що Шевченко зміг побачити український національний рух як складову процесу визвольної боротьби всіх слов’янських народів. Він мріяв, «щоб усі слов’яни стали добрими братами». Поет передавав свої поезії-заклики до єднання у спільній боротьбі лідерам національних рухів слов’ян Павелу Шафарику та Адаму Міцкевичу. Завдяки цьому український народ і його національно-визвольна боротьба ставали відомими у Європі.Важко перебільшити значення Т.Шевченка та його поезій для розвитку українського націотворення у XIX ст.

№83 Гуманітарні та природничі науки в Україні другої половини ХІХ ст

Під впливом визвольних ідей, Т. Шевченка революційно-демократична молодь почала організовувати школи для селян, робітників і ремісників. Вони працювали в недільні та святкові дні, через що називалися недільними. У багатьох із цих шкіл навчання велося за розширеною програмою з гуманітарних і природничих дисциплін, деякі вели навчання українською мовою У 1872 р. більшість повітових початкових училищ реорганізували у шестирічні міські училища. Тут вивчали геометрію, креслення, природничі дисципліни. Гімназії поділялися на класичні та реальні. У перших перевага віддавалася гуманітарним дисциплінам,. У реальних гімназіях вивчали здебільшого природознавство, фізику, математику, європейські мови тощо. В університетах України працювало чимало талановитих математиків, фізиків, хіміків, біологів, геологів тощо..Великий вплив на розвиток хімії зробили праці М. М. Бекетова. Його класичні роботи лягли в основу нової наукової галузі — металотермії. Учений стояв у витоків ще однієї нової науки—фізичної хімії. Серед хіміків Київського університету ряд оригінальних гіпотез висунули М. М. Каяндер, Я. І. Михайленко, М. А. Бунге. Основоположник першої наукової школи в галузі органічної хімії П. П. Алексєєв видав багато цінних праць, у тому числі підручників і посібників.Піднесення геологічної науки на Україні пов'язано з іменем завідуючого кафедрою Київського університету К. М. Феофілактова—талановитого й різнобічного вченого. Із заснованої ним київської школи геологів вийшли такі відомі науковці, як П. Я. Армашевський, В. Ю.Тарасенко, П. А. Тутковський. У гострій ідеологічній боротьбі розвивалися на Україні гуманітарні науки. У філософії домінував ідеалізм, який заповзято пропагувався з університетських кафедр. Матеріалістичні погляди обстоювали передові діячі суспільної думки, передусім революційні демократи І. Я. Франко, П. А. Грабовський та ін. їхньому утвердженню на позиціях матеріалізму сприяли соціалістичні ідеї, що набували поширення у демократичних колах.Література. Розширилася тематика літературних творів. У них з'явилися образи представників різних верств тодішнього суспільства, в тому числі «нових ' людей» — революційних борців.Великого поштовху розвитку української літератури надав журнал «Основа», (1861-62). Чимало творів письменників Східної України друкувалось у періодичних виданнях на західноукраїнських землях — «Вечорницях», «Меті», «Ниві», «Правді», «ЗоріДемократичний напрям в українській літературі представляла видатна письменниця Марко Вовчок

№84 Занепад автономії козацької України у першій половині ХVІІІ ст.

Після провалу Мазепиних планів українці були змушені перейти до оборони. Та поглинання Гетьманщини Російською імперією було довгим і затяжним. Проте росіяни послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. . Російська централізаторська політика на Україні передбачала три основних мети: 1) цілком підкорити собі українську верхівку і простий люд; 2) підпорядкувати українське врядування, економіку, культуру; 3) максимально користатися людськими й господарськими ресурсами України. Хоча Скоропадський і фігурував у планах Мазепи та підтримував ідею автономії України, Петро 1 погодився на його обрання.. Одразу після його обрання у 1708 р. цар відрядив до Скоропадського свого намісника Ізмайлова та два російських полки, давши їм таємні вказівки заарештувати гетьмана зі старшиною, якщо їхні дії викличуть підозру. Головнокомандуючим козацького війська було поставлено росіянина. На посади управляючих територіями полків призначили чужинців і росіян. Уперше росіяни (й насамперед фаворит царя Олексій Меншиков) отримали на Україні великі землеволодіння. Навіть за видавничою справою здійснювався нагляд, щоб «українські книжки бува не суперечили великоруським виданням».Експлуатація українських ресурсів мала різноманітні форми. Але найбільшим ударом для українців стало те, що у 1722 р.Малоросійська колегія — урядовий орган Москви, що складався з шести російських урядовців, які постійно перебували на Україні,— дістала право ділити з гетьманом владу. Це вже було занадто навіть для терплячого Скоропадського. Із смертю Полуботка Малоросійська колегія дістала свободу дій у Гетьманщині. В 1722 р. вона впроваджує пряме оподаткування, що стало для українців справжнім лихом. У 1724 р. Вельямінов з гордістю повідомляє про підвищення податків на 600 % порівняно з попередніми, отримуваними від Гетьманщини царським урядом. Проте успіх Вельямінова обернувся його ж поразкою. Він став вимагати, щоб новий податок сплачували також росіяни, котрі мають землеволодіння на Лівобережжі. Несподівано князь Меншиков — найвпливовіший в імперії політик, який володів величезними маєтками в Гетьманщині й був запеклим ворогом української автономії,— став на захист українського самоврядування, виступивши проти колегії з гострою критикою. Інші російські політики почали прихильніше ставитися до української автономії, позаяк у 1726 р. з’явилися ознаки близької війни з Туреччиною й за цих обставин вони не хотіли настроювати українців проти себе. У жовтні 1727 р. гетьманом обирають 70-річного миргородського полковника Данила Апостола. Щоб утішити українців, Гетьманщина з імперського Сенату передавалася знову під юрисдикцію міністерства іноземних справ. Розуміючи приреченість усяких спроб відновити політичні прерогативи Гетьманщини, Апостол зосередив діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов у країні. Особливо ефективно він обстоював інтереси української торгівлі, захищаючи українських купців від нерівноправного суперництва з росіянами, скоротивши обтяжливі експортні мита, накладені російськими чиновниками. Він навіть здобув кілька політичних перемог. Відвоювавши право призначати Генеральну канцелярію та полковників, Апостол різко зменшив кількість росіян і чужинців у своїй адміністрації. Вражаючим прикладом зміцнення Гетьманщини стало повернення навесні 1734 р. під владу Росії запорожців, які з 1708 р. жили у вигнанні на території кримських татар. Апостол не дожив до цієї події, бо вмер у січні 1734 р