70.Великодержавна політика Росії щодо України, її мотиви та наслідки. Циркуляр Валуєва. Емський указ.Валуєвський циркуляр і Емський акт.

Законодавчі акти царського уряду, спрямовані на придушення укр. нац. руху. У січні 1863 р. в Польщі спалахнуло давно очікуване повстання проти рос. засилля. Напади на царські гарнізони відбувались і на Правоб. Укр., де існував значний прошарок польського населення (485 тис. чол., або 9,2 %). Хоч укр. селяни участі в цих подіях не брали, вважаючи їх, як і в 1830 —1831 pp., «панською справою», рос. шовіністи після придушення польського повстання зажадали від уряду приборкати укр. націонал. рух. Загроза сепаратизму їм вважалася навіть у спробах вживати укр. мову в навчанні й пресі.Ще влітку 1862 р. Олександр II наказав позакривати недільні школи, започатковані, як зазначалося в рескрипті, «під впливом і за участю осіб, котрі мали завданням потрясіння держави». Викладачі багатьох україномовних шкіл не бажали послуговуватись офіційними підручниками з історії, які заперечували існування укр. народу. Популярний публіцист М. Катков, редактор газети «Московские ведомости», закликаючи владу посилити наступ на укр. культуру, силкувався довести, що «малоросійської мови ніколи не було й, незважаючи на всі зусилля українофілів, і досі не існує». Синод з огляду на ці вимоги наклав табу на видання Біблії в укр. перекладі П. Морачевського. 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев підписав циркуляр про заборону друкування укр. мовою книг, «навчальних і взагалі призначених для початкового читання народом», а також текстів до музичних творів. Якраз тоді галицький священик М. Вербицький поклав на музику вірш «Ще не вмерла Україна» відомого фольклориста, суспільно-політичного діяча, автора 7-томної збірки фольклорно-етнографічних матеріалів з Правобережжя П. Чубинського. В цій пісні, перетвореній 1917 р. борцями за національне відродження на український гімн. Хоч Валуєвський циркуляр перешкоджав поширенню укр. слова, він не зупинив тих діячів культури, котрі зробили метою свого життя утвердження націонал.свідомості в народних масах. Композитори М. Аркас, М. Лисенко, Д. Січинський, попри заборону, озвучували патріотичні вірші Т. Шевченка, О. Духновича, 1. Франка та ін. поетів. Письменники М. Кропивницький, Нечуй-Левицький, П. Мирний, М. Старицький та ін. своєю творчістю підносили укр. літ. до європейського рівня.1875 р. царський уряд створив комісію для розгляду засобів боротьби з «українофільством».висновки були такі: «Допустити окрему літературу простонародною укр. говіркою означало б закласти міцні підвалини для переконання у можливості відокремлення, хай навіть у далекому майбутньому, України від Росії». Ознайомившись із цими рекомендаціями під час лікування на німецькому курорті Емс, Олександр II 17 травня 1876 p. підписав розпорядження про заборону видання укр.мовою як оригінальних творів, так і перекладів, а також завезення до імперії укр.книг і брошур, надрукованих за кордоном. Не дозволялося навіть ставити п'єси і влаштовувати концерти «малоросійською говіркою». Як виняток допускалося видання укр.мовою художньої літератури та історичних документів.1881 р. убитого революціонерами царя заступив на престолі його син Олександр III. Заборона мови, якою розмовляли мільйони людей, очевидно, здавалося новому самодержавцю аж надто нецивілізованим заходом. Не скасовуючи, проте, Емського акта, він вніс до нього деякі послаблення. Зокрема, дозволено було друкувати укр. мовою словники, щоправда рос.абеткою. Питання про україномовні вистави вирішувала місцева влада.Вряди-годи перевіряючи стан справ, уряд таємними циркулярами підтверджував свою заборонну політику. Так, подільський губернатор 1884 р. розіслав повітовим справникам листа з повідомленням, що в отриманому ним урядовому наказі забороняється «існування спеціального малорос. театру і створення труп для Постановки п'єс лише малорос. говіркою».Нагляд за виконанням Емського акта здійснювало Головне управління у справах цензури. Не афішуючи переслідування мови, чиновники пильнували, щоб укр. книги не доходили до простого люду. Державну політику протиставлення рос.ї мови як повновартісної укр.як обласному діалектові підважувала робота перекладачів. Тому 1892 р. цензорам нагадали про неприпустимість виходу у світ укр. перекладів з рос. мови. 1895 р. спеціальним циркуляром було покладено край друкуванню укр. читанок для дітей. Драконівська заборона на мову існувала аж до революції 1905 р.