Земельні ресурси та їх охорона

До земельних ресурсів належать ті види угідь, які використовуються у сільськогосподарському виробництві. Це рілля, сіножать, пасовища, багаторічні насадження. Найважливіше значення серед них має рілля, яка є базою для розвитку рослинництва.

Земельні угіддя Хмельницької області займають 75,6% її території. На решті території розміщені ліси, ріки, озера, міста та села, промислові підприємства і шляхи сполучення. Загальна площа ріллі 380,4тис.га, або 67% території області. На сіножаті припадає 4,1%, на вигони та пасовища – 2,1%, на сади і ягідники – 2,4%. На одного мешканця області припадає 0,75га ріллі, що значно менше, ніж в середньому по країні (0,86га).

Землі Хмельниччини високопродуктивні. Їх основу складають чорноземи глибокі, темно-сірі опідзолені грунти та чорноземи опідзолені, лучно-чорноземні та чорноземно-лучні, на які припадає 1085,3тис.га або 69,8% угідь області. Для ріллі цей показник ще вищий – 76,9% (981,6тис.га).

Невідкладними заходами для підвищення продуктивності земель області є боротьба з площинною та лінійною ерозією грунтів, осушення перезволожених і заболочених земель. Згідно опублікованих даних (Н.М. Іжевська, 1968), площа еродованих грунтів Хмельницької області становить 480,7тис.га (30,9% земельних угідь). Серед них переважають слабозмиті відміни – 292тис.га (18,8%), на середньозмиті припадає 153,1тис.га (9,8%), а сильнозмиті грунти та виходи грунтотворних порід займають всього 37,5тис.га (2,3%). Додержання агротехнічних методів обробітку грунтів, створення спеціальних протиерозійних сівозмін, луко- та лісомеліорації на крутих схилах дасть змогу звести ерозійні процеси до мінімуму, а в майбутньому і зовсім ліквідувати їх.

Перезволожені та заболочені грунти займають 191,7тис.га, або 12,3% площі області, в тому числі 89тис.га (7,1%) ріллі. Осушувати гончарним або відкритим дренажем слід мінеральні грунти, торфовища – лише в окремих випадках, зокрема для використання торфу як добрива.

Генезис фауни

Сучасна фауна хребетних Хмельницької області почала формуватися у неогенi, коли зменшилась площа Сарматського морського басейну та значного розвитку досягли справжні степи. Тоді степова фауна була особливо різноманітною за видовим складом та чисельністю окремих популяцій. Ліси складались в основному з дерев, які ростуть і тепер, але разом з тим ще існували представники субтропічної і навіть тропічної флори. У цей період в Європі почалося похолодання, тому пальми майже зовсім зникли, але ще багато було лаврів, магнолій, олеандрів, тюльпанного дерева. Особливого розвитку в неогені набула трав'яниста рослинність відкритих просторів – степів.

У межах Хмельницької та суміжних областей залишилась унікальна пам'ятка міоценової епохи – гряда прибережних рифів, Товтр або Медоборiв, які підносяться більше ніж 440м над рівнем моря і нагадують мініатюрне гірське пасмо.

Неогенові (пліоценові) хребетні у Хмельницькій області виявлені в селах Шутнівці, Гусятин, Цикова, Велика Левада (І.Г. Підоплічко, 1956; К.І. Лейбман, 1960; К.А. Татаринов, 1963; В.І. Свистун, 1974). До складу пліоценової фауни входили дейнотерії (Dеinоthеrіum gіgаntеum, D. lеvіus), південний слон (Еlерhаs mеrіdіоnаlіs), етруський носоріг (Rhіnосеrоs еtrusсus), кінь (Еquus sр.), первісний зубр (Віson рrіsсus), олень (Сеrvus sр.).

Антропогенові хребетні у межах досліджуваної області зареєстровані більш ніж у 30 пунктах (К.А. Татаринов, 1966, 1970). Рештки ранньоантропогенових ссавців знайдені у селах Кудринці та Шутнівці – носоріг, кінь, первісний зубр, олень, мамонт (рання форма). Середньоантропогенові хребетні виявлені у багатьох місцях, зокрема Гвардійському, Гелетинцях, Лісоводах, Кам'янці-Подільському, Панасівці, Песці, Тернавці, Яворівцях тощо. Видовий склад плейстоценової фауни Хмельницької області типовий і не відрізняється від аналогічної за віком викопної фауни суміжних областей УРСР. Це так званий мамонтовий фауністичний комплекс, описаний В.І. Громовим (1948).

Фауна пізнього антропогену Хмельницької області виявлена в ряді пунктів, з яких найкраще досліджено місце поблизу Луки Врублівецької Кам'янець-Подільського району, розташоване на високій заплаві лівого берега Дністра. Тут знайдені залишки трьох мамонтів (Маmmunlhus рrіmіgеnіus), первісного коня (Еquus еquus), волохатого носо­рога (Соеlоdоntа аntіquіtаtіs), північного оленя (Rаngіfеr tаrаndus), звичайного оленя (Сеrvus еlарhus). У цьому ж місці знайдено більш молоду за віком ранньотрипільську фауну. До її складу входило багато диких і свійських тварин.

Суттєвий інтерес становить середньо- та пізньоголоценова фауна залучанськоrо та нігинськоrо місцезнаходжень. Тут зібрано понад 10тис. кісткових фрагментів, на підставі яких визначено один рід риб, шість видів і родів земноводних, 46 видів і родів птахів, 33 види та ро­ди ссавців – загалом 86 родів і видів хребетних. Характерною особливістю цього захоронення є велика різноманітність видів птахів, яких значно більше, ніж ссавців. Аналіз голоценової авіфауни нігинського місцезнаходження свідчить про те, що найбільша кількість кісток, а отже, і особин, належить перепелу, скельному голубу, звичайному шпа­ку, костогризу, сірій вороні, деркачу, вальдшнепу та граку. Це співвідношення не відображає чисельності популяцій перелічених видів птахів у середньому голоцені Поділля, але в якійсь мірі вказує на харак­тер живлення пернатих хижаків. Деякі хижі птахи, що тримались на скелях, розташованих над Смотричем, охоче полювали на перепелів, скельних голубів, шпаків, костогризів, деркачів тощо, а також живилися мишовидними гризунами та іншими дрібними звірками (кроти, білки), деякими земноводними, зокрема трав'яними жабами. Пернаті хижаки були тут і взимку, бо серед кісток виявлені рештки чубатого жайворонка, або рюма, що гніздиться на півночі, але взимку мігрує у південному напрямку. У холодну пору року пернаті хижаки живилися також дрібними птахами та мишовидними гризунами.

Фауністичний склад хребетних з околиць сіл Нігин та Залуччя підтверджує наявність лісолучної рослинності на горбисто-рівнинному рельєфі півдня Поділля.

На підставі фактичного остеологічного матеріалу можна припустити, що на межі пізнього плейстоцену та раннього голоцену в східних районах Поділля сформувалась фауна хребетних, яка в трохи зміненому стані існує і тепер. Таким чином, протягом заключних етапів неоге­ну і впродовж усього антропогену фауна хребетних сучасної Хмельницької та прилеглих областей УРСР поступово змінювалась якісно (видовий склад) та кількісно (чисельність окремих популяцій). Архаїчні форми, що не змогли адаптуватися до нових умов зовнішнього середовища, зменшували свою чисельність і вимирали, а прогресуючі роди утворювали ряд форм, які поступово трансформувалися в нові види. Склад фауни викопних хребетних свідчить про те, що одночасно існували й існують роди, які були типовими для пізнього пліоцену. Це деякі бички та бабець з риб; кумки, часничниці, квакші з земноводних; ящірки з плазунів; перепели, орли, качині з птахів; кроти, землерийки, нічниці, коти, олені, зайці, хом'яки з ссавців. Зміни у складі викопної фауни нинішньої Хмельниччини продовжувались до моменту остаточ­ного формування сучасної фауни, але і вона не є стабільною і змінюється під впливом антропогенних факторів.