Лучно-болотні та болотні грунти

Лучно-болотні грунти поширені переважно у північній і центральній частинах області, займають 30,6тис.га. Вони залягають на заболочених пониженнях, днищах балок і заплавах річок. Материнські породи – алювіальні та делювіальні суглинки, їх формування відбувалося в умовах надмірного зволоження за участю болотної рослинності.

За будовою профілю вони подібні до лучних. Перехідний горизонт лучно-болотних грунтів сильно оглеєний, з великою кількістю залізистомарганцевих бобовин і зерен. Перезволожений також і гумусовий горизонт, який не має такої міцної зернистої структури, як у лучних грунтах.

Вміст гумусу, кислотність, насичення увібраними основами у них майже такі ж, як і в лучних грунтів. Високі також валові запаси поживних речовин, але мало рухомих форм, оскільки вони перебувають у важкодоступних для рослин сполуках.

У зв'язку з надмірним зволоженням і оглеєнням у лучно-болотних грунтах домінують анаеробні умови життєдіяльності мікроорганізмів внаслідок чого нагромаджуються отруйні для рослин закисні формі алюмінію та заліза. Нестача вільного атмосферного кисню сповільнює мінералізацію органічних решток, сприяє нагромадженню слаборозкладених рослин і грубого гумусу, подальший розклад яких можливий при встановленні задовільного водно-повітряного режиму і активізації життєдіяльності мікроорганізмів після осушення.

Лучно-болотні грунти відзначаються високою потенційною родючістю, але фактична родючість їх низька у зв'язку з надмірним зволоженням. Однак застосування відкритого або гончарного дренажу, як рекомендуються для лучних грунтів, робить лучно-болотні грунти придатними для вирощування культур.

Болотні грунти займають більш понижені ділянки заплав днищ балок і лощин стоку, ніж лучно-болотні, в умовах близького до поверхні (30...50см) залягання грунтових вод. Площа їх 27,1тис.га, поширені вони у тих же місцях, що і попередній тип. Материнські породи – алювіальні та делювіальні відклади переважно суглинистого механічного складу. Формування грунтів відбувалося в умовах постійного перезволоження під покривом трав'янисто-мохової болотної рослинності. Це привело до утворення оторфовілої дернини або шару торфу глибиною до 50см. За цією ознакою виділяють власне болотні, на яких наявна лише оторфовіла дернина, торфувато-болотні (шар торфу до 25см) і торфово-болотні (шар торфу 25...50см) грунти.

Болотні грунти відзначаються високим вмістом органічних речовин, багаті валовими запасами поживних елементів, але рухомих, тобто доступних для рослин, форм дуже мало. Реакція грунтового розчину коливається від слабокислої до слаболужної, ступінь насичення основами високий.

Інтенсивне використання цих грунтів у сільськогосподарському виробництві можливе тільки після проведення осушувальних меліорацій, у подальшому регулюванні рівня грунтових вод. Надмірне осушення для них таке ж шкідливе, як і перезволоження. Після врегулювання водно повітряного режиму болотні грунти потребують внесення фосфорних особливо калійних добрив, а мікродобрив – мідних. На цих грунтах можна вирощувати зернові, технічні та кормові культури, сіяні трави. У заплаві Південного Бугу меліоративні роботи проведені на значній площі, що дало змогу продуктивно використовувати грунти у рільництві, допомогло набути відповідний досвід для подальшого освоєння заболочених земель.