Дерново-підзолисті грунти

У північній частині області, Славутському, частково Шепетівському, Полонському та Ізяславському, а також невеликими ділянками у Староконстянтинівському та Летичівському районах поширені дерново-підзолисті піщані та супіщані грунти. Площа їх 50,1тис.га, материнські породи – піски, супіски та суглинки, перевідкладені водами, різні за механічним складом і потужністю. Якщо в межах грунтового профілю материнські породи складаються з двох шарів різного механічного складу, наприклад у верхній частині – пісок або супісок, а у нижній – суглинок, то такі грунти називаються двочленними.

За ступенем опідзолення ці грунти поділяються на слабо-, середньо та сильнопідзолисті. Ступінь опідзолення зростає з оглиненням механічного складу грунтоутворюючих порід. На піщаних і глинисто-піщаних відкладах утворились дерново-слабопідзолисті, на супіщаних, двочленних і суглинистих – дерново-середньопідзолисті, рідше дерново-сильно-підзолисті грунти.

Дерново-слабопідзолисті грунти залягають на слабохвилястих піщаних рівнинах і річкових терасах, де піщані товщі мають досить значНу потужність. Профіль їх не чітко диференційований на генетичні горизонти.

Гумусово-елювіальний горизонт (НЕ) неглибокий, лише в орних грунтах він поглиблений оранкою і може досягати 22...28см. Колір його сірий, він пухкий, безструктурний, розсипчастий. Елювіальний горизонт (Е) невиразний; це вилугований ясно-жовтий піщаний шар, незначною мірою гумусований. Ілювіальний горизонт (І) виражений дещо краще, він має жовтий колір від вмитих колодіїв, в ньому чітко виділяються червоно-бурі псевдофібри – один–трисантиметрові звивисті прошарки зцементованого великою кількістю колоїдів піску. Материнська порода починається з глибини 85...95см, представлена вона однорідним піском, який в оглеєних відмінах має сизувато-білий колір і значну кількість залізистомарганцевих бобовин і зерен.

Механічний склад грунтів зумовлює їх водно-повітряні властивості. Незначна кількість глинистих фракцій не може створити будь-якої структури. Верхні шари грунту містять мало вологи, а осушення прилеглих заболочених і перезволожених земель призводить до пониження у них рівня грунтових вод, погіршує забезпечення рослин водою.

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти найбідніші в області. Для поліпшення їх фізичних властивостей та підвищення родючості потрібно збільшити вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфоземляних компостів, а на рівнинних ділянках застосовувати кольматаж. Внесення підвищених доз добрив, особливо органічних, вапнування, застосування сидератів значно підвищує родючість грунтів, збільшуються врожаї жита, картоплі, гречки, середели та інших культур.

Дерново-середньо- та сильнопідзолисті грунти розвинулись на малопотужних четвертинних відкладах, представлених супісками, покривними суглинками та шаруватими напластуваннями різного механічного складу. Профіль їх виразно диференційований на генетичні горизонти. Гумусово-елювіальний горизонт, як правило, супіщаний, рідше легко-суглинистий, товщиною до 15...20см (в орних грунтах він поглиблений до 25...30см). Елювіальний горизонт сильно вилугований, сірувато-білий, пухкий, пористий, містить багато крем'янки. Його потужність від декількох до 15...20см. Він поступово переходить в ілювіальний гори­зонт червоно-бурого кольору, злитий, щільний від великої кількості вмитих у нього колоїдів. За фізико-хімічними властивостями та запасом поживних речовин ці грунти вигідно відрізняються від дерново-слабопідзолистих піщаних грунтів.

Глеюваті та глейові відміни дерново-підзолистих грунтів займають невеликі за площею пониження серед неоглеєних грунтів. Близьке до поверхні залягання грунтових вод зумовлює незадовільний водно-повітряний режим, що призводить до пониження врожайності сільськогосподарських культур, а в перезволожені роки викликає їх загибель.

Серед рекомендованих заходів по підвищенню їх продуктивності основне місце займає регулювання водного режиму за допомогою гончарно­го або відкритого дренажу.

Дерново-підзолисті грунти характеризуються невеликим вмістом гумусу (в середньому 1,0...1,9%). Сума увібраних основ низька (4,5мг-екв. на 100г грунту), хоч і невисока також гідролітична кислотність (2,0...2,29мг-екв. на 100г грунту). Ступінь насичення основами 65% (в орному шарі).Реакція грунтового розчину цих грунтів різна – від сильнокислої до нейтральної (рН сольове 4,0–6,0), що пов'язано з неодноразовим вапнуванням цих кислих від природи грунтів.

Рухомими формами грунти забезпечені переважно мало. Наприклад, близько 90% всіх дерново-підзолистих грунтів мають низький або дуже низький вміст фосфору (2...8мг на 100г грунту), 82,8% мало забезпечені калієм (2...10мг на 100г грунту) і лише 15,5% середньо забезпечені (10...15мг на 100г грунту).

Майже всі дерново-підзолисті грунти потребують вапнування для нейтралізації кислотності. Грунти з легким механічним складом потребують підвищених доз органічних і фізіологічно лужних мінеральних добрив, але вносити їх потрібно часто і невеликими дозами, щоб уникнути вимивання. Особливо легко вимиваються азотні, добрива, то­му їх слід вносити перед посівом, під час посіву та вегетації рослин.

З мікродобрив добре діють молібденові, а при вапнуванні – борні. Дерново-підзолисті супіщані та суглинисті грунти більш родючі, ніж їх піщані відміни. Тут можна висівати всі районовані для області культури, в тому числі і такі інтенсивні, як пшениця, кукурудза, коноплі, цукрові буряки; вони придатні під сади та хмільники.