6.2. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України – відповідно до законодавства України;

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав;

• господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

6.3. Інвестиційна діяльність у СЕЗ та офшорних зонах

Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України і побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно в стислий термін знайти рішення, що дозволяють принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, надалі, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеня інтеграції країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, припускає масштабну технологічну і структурну перебудову, що, у свою чергу, вимагає притоку іноземних інвестицій. Саме тому, одним з перспективних і ефективних шляхів досягнення цього досить тривалий час вважалося створення вільних економічних зон, спроби яких в Україні почалися буквально з першого року її незалежності.

Економічний феномен під назвою “спеціальні (вільні) економічні зони” (СЕЗ) в тому вигляді, як його зараз розуміють, виник в бурхливі роки "великої депресії" в США. Закриття десятків тисяч заводів, фабрик, шахт, скорочення виробництва і величезне недовантаження діючого виробничого апарату привели до колосального росту безробіття і небувалого соціального напруження. Були потрібні принципово нові рецепти подолання ударів і наслідків кризи, а в перспективі - глибоких соціальних і економічних перетворень.

Саме таку програму – "новий курс" – проголосив в 1933 році черговий президент США Франклін Рузвельт. Поряд з цілим комплексом ефективних заходів по відродженню економіки був запропонований і такий варіант підняття виробництва і зниження безробіття, як створення на територіях країни вільних економічних зон (спочатку зовнішньоторговельних, і потім - підприємницьких), де різко знижувався фіскальний тиск на суб'єктів економічної діяльності.

Очікувані надії швидко себе виправдали: подібно законам формування циклонів, в зони зниженого фінансового тиску з усіх боків спрямувалися вільні кошти тих, хто бажав отримати додаткові прибутки. А над ще недавно “лежачими” підприємствами і цілими депресивними регіонами пролився рясний інвестиційний “дощ”. Залишилося лише регулювати, який з об’єктів, галузей або регіонів потрібно “витягувати” насамперед.

Таким чином грамотна стратегія розміщення СЕЗ зробила значну послугу американській економіці.

“Друге дихання” вільні зони отримали після другої мирової війни і розпаду колоніальних імперій Франції і Великобританії, коли ослаблені економіки ряду країн потребували швидкого, а головне, ефективного відтворення. І тут СЕЗ виявилися завітною “паличкою – виручалочкою”.

Під стать виникаючим задачам складалися нові типи зон. Але як би ні відрізнялась одна СЕЗ від іншої, кожна неухильно дотримувалася низки засновних принципів: вільні економічні зони є частинами національних територій (іноді виділеними з загального митного простору держави), які характеризуються розширеною самостійністю в рішенні господарських питань, мають особливий режим управління і пільгові митні умови економічної діяльності як для іноземних, так і вітчизняних підприємців.

Перша європейська СЕЗ була створена в Ірландії в 1959 році на базі міжнародного аеропорту в Шенноні. Зіткнувшись з економічними труднощами по обслуговуванню аеропорту, пов'язаними зі створенням реактивного літака, що не вимагає додаткової дозаправки пального при перельоті через Атлантику, голландські власті вирішили створити зону вільної торгівлі і залучити іноземні фірми до створення виробничих площ. Власті сподівалися, що такий підхід до розв'язання проблем дозволить забезпечити роботою багатьох людей, що втратили її внаслідок кризової ситуації в роботі аеропорту, створити нові робочі місця, дати нове життя національній авіакомпанії. Подальші події виправдали сподівання ірландської влади. У 1960 році завдяки створенню в Шенноні зони вільної торгівлі роботою було забезпечено 440 чоловік, в 1975 році - 3800 чоловік. Що стосується самого аеропорту, загальне число зайнятих зросло до 1250 чоловік - в 1960 році, до 2200 чоловік в 1975 році. Саме після цього почався масовий розвиток СЕЗ в Європі.

В країнах південно-східного і азіатського регіону спеціальні економічні зони виникли в 70-х рр. Незабаром ці країни придбали назву “азіатських тигрів” завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їхніх господарств. Ще 1 січня 1970 р. одна з перших з країн цього регіону – Південна Корея прийняла закон про створення спеціальної економічної зони. З метою залучення іноземних інвестицій, росту зайнятості, удосконалення промислових технологій і, в остаточному підсумку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена СЕЗ у прибережних районах Південної Кореї, що стала одним з лідерів Азіатського чуда.

У 90-і роки за темпами економічного росту світовим лідером став Китай, у якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, що ще в 1980р. одержали пільги СЕЗ. Крім цього, 14 міст Китаю мали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приміського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти в лідери економічного розвитку країн навіть в умовах відсутності пільг, властивих СЕЗ. Взагалі на території китайських СЕЗ протягом останніх 20 років було введено в дію близько 5700 підприємств за участю іноземного капіталу.

В наступний час СЕЗ існують в країнах і на територіях практично всіх частин світу і континентів.

В Європі - це Ірландія, Югославія, Болгарія, Угорщина, Росія, Польща, Італія, Іспанія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Румунія, Англія, Швейцарія, Україна.

В Азії - Гонконг, Сінгапур, Макао, Тайвань, Філіпіни, Пакистан, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Індія, Шрі-Ланка, КНР, Іран, Бангладеш, Японія, ОАЕ, Бахрейн.

В Африці - Того, Гана, Маврілей, Гвінея.

В Америці - Мексіка, Бразилія, Уругвай, Бермудські і Багамські острови, США, Барбадос, Ямайка, Трінідад і Тобаго.

У цей час 1/3 вільних (спеціальних) економічних зон в світі знаходиться в розвинених країнах. Загальновизнаним лідером в цьому плані є США.

Понад половини більш ніж 140 вільних промислових зон в країнах, що розвиваються, діє в Латинській Америці (73), подальші місця займають південно-східна Азія і Далекий Схід (24), Африка (22), Ближній і Середній Схід. У Канаді нараховується лише 3 вільних зони. По одній зоні в активі Японії і Австралії.

З майже 90 західноєвропейських вільних економічних зон 29% знаходиться в Швейцарії, 24% - в Іспанії, 12% - в Італії, 11% - у Франції, 8% - в Фінляндії, 7% - в Німеччині. На інші країни європейського континенту доводиться лише 9% загальних кількості вільних економічних зон.

Перша хвиля зацікавленості в створенні спеціальних економічних зон в Україні виникла наприкінці 80-х років (ще в часи існування СРСР). Тоді через створення спільних підприємств з іноземними фірмами наші виробники мріяли прорватися на світові ринки. Але тоді Україна лише придивлялася до цього стрімкого процесу, аналізуючи ситуацію. Хоч і був прийнятий Закон про основи економічних відносин, Указ Президента СРСР про іноземні інвестиції, ряд інших документів, регламентуючих появу СЕЗ у державі, далі справи не пішли.

Тільки коли на початку 90-х років економічна ситуація в Україні різко погіршилася, і диспропорції між централізованими та місцевими бюджетами досягли страшних розмірів, найсильніші в економічному плані області зайнялися пошуком балансу. У 1993 році 4 області – Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і Луганська виступили з ініціативою о проведенні експерименту по економічному співробітництву. Їх нібито підтримали: у рамках законодавчого забезпечення експерименту була прийнята постанова Кабміну України і два указа Президента, однак жоден з розроблених нормативно-правових документів (з питань регіонального співробітництва, управління держмайном, банківською та зовнішньоекономічною діяльністю прийнятий не був. А про такі принципові питання, як формування бюджету на обласному рівні, оподаткування тощо просто забули. Експеримент закінчився не почавшись.

Ситуація змінилася після візиту прем'єр - міністра України В. Пустовойтенко до Китаю. Познайомившись на місці з фантастичними результатами вільних економічних зон, прем’єр-міністр України наполегливо порекомендував нашим економістам та виробникам уважно придивитися до цієї моделі господарювання та по можливості використати її на рідних просторах. Після цього й почалося створення СЕЗ в Україні.

Спеціальна (вільна) економічна зона є часткою території країни, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних та фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку.

Більш докладно цілі створення спеціальних (вільних) економічних зон визначені у Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон:

- стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій;

- активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;

- збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

- активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій;

- запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання;

- створення сучасної ринкової інфраструктури;

- поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

- прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів та країни в цілому, підвищення життєвого рівня населення.

Спеціальні (вільні) економічні зони можуть створюватися різних функціональних типів: зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні зони, туристсько-рекреаційні зони, банківсько-страхові (офшорні) зони, зони прикордонної торгівлі.

Зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) шляхом надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставко­вої діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. За формою – це вільні порти, вільні митні зони, митні склади.

Комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон (головна функція яких – розвиток імпортозамінюючих виробництв).

Науково-технічні зони – це зони, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Можуть мати форму регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони – це зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону та торгівлі.

В світі існує безліч варіацій даних видів СЕЗ, що обумовлено національними умовами розвитку кожної з країн.