5.2. Основні напрями державної інноваційної політики
Інноваційна стратегія промислових підприємств на сучасному етапі розвитку держави повинна бути зорієнтована на освоєння базисних інновацій, які дозволяють перейти до нової технологічної і товарної структури виробництва, забезпечити конкурентоспроможність підприємств на зовнішньому та внутрішньому ринках.
Взагалі, роль активізації науково-технічної й інноваційної діяльності в забезпеченні економічного росту в державі може бути представлена таким чином (рис. 5.1).
Реалізація комплексу заходів, спрямованих на підвищення науково-технічної й інноваційної активності в державі веде до появи у суб'єктів господарювання нових можливостей і росту їхнього творчого потенціалу.
Результатом такої взаємодії, як правило, є нова ідея. Якщо державою і суб'єктами господарювання буде визнано, що здійснення нової ідеї здатне задовольнити потреби, що до цього моменту були прихованими, то вона піддається подальшим дослідженням і доробці в залежності від вимог суб'єктів ринку, що бажають впровадити результат її реалізації.
У випадку визнання продукту, що є таким результатом, не просто придатним, а необхідним для розвитку того чи іншого суб'єкта, групи суб'єктів, сегмента ринку чи всієї держави, здійснюється його виробництво. Створення й успішне комерційне застосування науково-технічних і інших нововведень дозволяє підприємствам суттєво змінити обсяги і якість виробництва і споживання, різко підвищити продуктивність праці, випускати конкурентноздатну продукцію. У цілому це веде до задоволення суспільних потреб, виникнення нових ринків і підвищення ефективності виробництва, що в остаточному підсумку сприяє економічному росту в державі.
Незатребувані на даному етапі Затребувані на даному етапі
недостатність даних
працьована ідея
Рис. 5.1. Роль активізації науково-технічної й інноваційної
діяльності в забезпеченні економічного росту в державі
Слід визнати, що не всі ідеї, які виникають з розвитком науково-технічного прогресу, є затребуваними ринком на даному етапі. Однак сама їх поява сприяє зміцненню потенціалу держави, тому що служить джерелом для розвитку фундаментальної науки.
Таким чином, інноваційна політика тісно пов’язана з інвестиційною політикою і представляє собою комплекс заходів і рішень, спрямованих на встановлення рівноваги між попитом на інновації та їх пропозицією.
Підвищення науково-технічної й інноваційної активності сприяє посиленню відповідного потенціалу і, як наслідок, спричиняє появу у суб'єктів господарювання нових можливостей і зростання творчого потенціалу. Усвідомлення цього факту виявило гостру необхідність у визначенні спрямованості науково-технічної й інноваційної діяльності держави, що знайшло відображення в законодавчих і нормативних актах держави. В якості головної мети державної інноваційної політики було обране створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.
Основними принципами державної інноваційної політики стали: надання динамізму процесам науково-технічного розвитку; орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності; підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; здійснення заходів щодо підтримки міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; сприяння розвитку інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності.
Відповідно до Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. головними пріоритетами розвитку виробничо-економічного потенціалу мають бути розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва, реалізація інноваційної політики в регіонах.
Забезпеченню їхньої реалізації сприятиме проведення заходів щодо:
розширення галузевої спеціалізації економіки регіонів;
створення на сучасній технологічній базі переробної промисловості в кожному регіоні;
виведення з експлуатації або перепрофілювання виробничих потужностей, які негативно впливають на навколишнє середовище;
формування регіональної інфраструктури підтримки та розвитку підприємництва, зокрема розвитку мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських, маркетингових фірм, бізнес-інкубаторів;
створення сприятливих фінансово-кредитних умов для підприємницької діяльності, розвиток небанківського фінансового сектору у вигляді регіональних кредитно-гарантійних установ, фондів сприяння розвитку підприємництва, страхових, інноваційних та інвестиційних фондів;
розвитку інфраструктури регіональних і міжрегіональних товарних ринків, бірж, оптових ринків, аукціонів тощо;
здійснення земельної реформи та вдосконалення земельних відносин з урахуванням місцевих природно-географічних та соціально-економічних особливостей і потреб, забезпечення персоніфікованого обліку земельних ділянок, інших об’єктів та прав власності;
формування інфраструктури ринків землі, іншого нерухомого майна, насамперед вторинного, та забезпечення її функціонування, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення прозорості операцій та зменшення інвестиційних ризиків на цих ринках;
ефективного управління комунальною власністю.
При цьому для реалізації інноваційної політики в регіонах першочерговими мають стати такі заходи:
створення нових організаційних структур, що здійснюють інноваційну діяльність – технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, інших трансфертних та інфраструктурних фірм, які сприяють упровадженню нової техніки і технологій у виробництво;
організація лізингових фірм нової техніки, дослідного обладнання і унікального устаткування;
створення регіональних комісій з науково-технічної експертизи розробок, які пропонується впроваджувати на підприємствах регіону;
підтримка формування виробництв із замкненим циклом, зокрема науково-промислово-фінансових груп, концернів, корпорацій тощо;
створення під егідою держави та місцевих органів виконавчої влади регіональних центрів передачі інноваційних промислових технологій з державного до приватного сектору;
організація управлінського консалтингу підприємств.
Перераховані пріоритети повинні лягти в основу системи державних, регіональних і галузевих інноваційно-інвестиційних програм і одержувати першочергову державну підтримку у вигляді прямих інвестицій, пільгових кредитів, податкових пільг тощо.