Капітальні інвестиції в Україні в 2011 році

Показники	Використано
	у фактичних цінах, тис. грн.	у % до загального обсягу
Усього	259932,3	100,0
Інвестиції у матеріальні активи	250501,6	96,4
у тому числі
інвестиції в основний  капітал	209130,0	80,5
з них
капітальне будівництво	118445,8	45,6
машини, обладнання та транспортні засоби	85305,0	32,8
земля	1945,0	0,8
існуючі будівлі та споруди	8055,3	3,1
нові будівлі, споруди, об’єкти незавершеного будівництва	2439,3	0,9
довгострокові біологічні активи тваринництва	1056,4	0,4
інші необоротні матеріальні активи	4453,6	1,7
капітальний ремонт	23422,0	9,0
Інвестиції у нематеріальні активи	9430,7	3,6

Збільшилися вкладення в діяльність транспорту та зв’язку, активно освоюють інвестиції підприємства соціальної сфери, а саме об'єкти відпочинку, розваг, культури й спорту тощо. Зростання інвестицій спостерігається по операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу, наданню послуг підприємцям (27,5%).

Як відзначають українські вчені-економісти, у найближчій перспективі головним напрямком інвестування повинне стати масштабне технічне й технологічне відновлення виробництва, що дозволить досягти, по-перше, поліпшення якості виробленої продукції, по-друге, зниження вартості завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів, по-третє, створення імпортозамінюючих виробництв, в-четвертих, впровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих. У цей час моральне й фізична застарілість основних фондів у середньому досягає 74,9%, а по деяких галузях навіть 94%.

Це обумовлює необхідність приділення значної уваги питанню фінансування капітальних інвестицій. В 2010 р. основними джерелами інвестування були власних коштів підприємств та організацій, у першу чергу, амортизаційні відрахування й прибуток. Вони склали 60,8% всіх капітальних інвестицій в 2010 році. Однак цей обсяг коштів є недостатнім.

Мобілізувати капіталовкладення в необхідних розмірах можна тільки шляхом розробки ретельно продуманої і послідовно здійснюваної політики залучення інвестицій, що кардинально відрізняється від існуючої практики. Це повинна бути нова політика, заснована на лібералізації режиму залучення й функціонування як вітчизняних, так і іноземних інвестицій.

Тема 5. Інноваційна форма інвестицій

1. Роль інвестицій у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств.

2. Основні напрями державної інноваційної політики.

3. Венчурне підприємництво.

4. Інтелектуальні інвестиції.

Понятійний апарат:

інновація, інноваційний процес, інноваційна політика, венчурне підприємництво, інтелектуальні інвестиції

5.1. Роль інвестицій у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств

Інвестиції, як відомо, є одним з найбільш важливих показників життєдіяльності суспільства в цілому. Тому, розгляд даної економічної категорії є неможливим без урахування комплексності й системності дії його елементів у загальній структурі ринку. Тому логічним представляється розгляд інвестицій у взаємовідносинах з іншими, дуже близькими з ними по суті економічними категоріями.

Інвестиції й інновації є дуже близькими за своєю економічною сутністю, оскільки забезпечують зростання фінансового, економічного, інтелектуального або будь-якого іншого потенціалу за рахунок вкладення капіталу в матеріальній або нематеріальній формі.

Інтегрованою формою їх поєднання є економічна категорія – „інноваційні інвестиції”, що представляють собою вкладення капіталу в об’єкти підприємницької або інших видів діяльності, яке супроводжується появою і доведенням наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить доход, а також пов’язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі.

До того ж, зрозуміло, що капіталовкладення без інновацій не мають сенсу, оскільки нема рації відтворювати застаріле обладнання, що вимагає витрачання значної кількості ресурсів, має низькій рівень технологічності і продуктивності праці.

Однак, і інновації без капіталовкладень нереальні: немає капіталу – немає новітніх розробок. Старі підходи вже віджили своє. Колись науково-технічна й інвестиційна політика здійснювалися централізовано й головним чином за рахунок бюджетних джерел і фондів міністерств, а підприємства виступали в ролі прохачів і користувачів державних коштів і займалися безліччю дрібних інноваційних розробок. Сьогодні ж стало реальністю роздержавлення, формування інвестиційного й інноваційного ринків, що допомагають ресурсно забезпечити вирішення все більшої кількості насущних проблем інвестиційно-інноваційної діяльності. Державний і місцеві бюджети виділяють мінімум коштів на технічне переозброєння виробництва. Центр ваги в прийнятті рішень перемістився до власників капіталу й товаровиробників, які стурбовані виживанням, і як результат, мало уваги приділяють виробничим інвестиціям і нововведенням, цикл яких виходить за межі короткострокових інтересів.

Процес нагромадження капіталу має своїм головним джерелом перерозподіл у небувалих раніше масштабах ресурсів на користь невеликого числа нових підприємців, комерційних банків і дільців тіньової економіки в основному за рахунок зубожіння й знецінення заощаджень більшості населення, розкрадання державного майна. При цьому, нагромадження відбувається переважно в сфері обігу і незначним чином торкається виробництва, де й лежить ключ до самозростання капіталу в нормальній ринковій економіці.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність формування нових підходів до інноваційно-інвестиційної політики й, як слідство, до механізму її реалізації, а також удосконалення форм впливу держави на процеси, що відбуваються в цій сфері.