5.3. Венчурне підприємництво

Інтеграція науки з виробництвом потребує значних витрат, що не завжди виправдовуються, і сполучена із значним ризиком. В останні роки однією з форм інноваційної діяльності стають невеличкі фірми, що отримують назву венчурних, тобто ризикових. Наприклад, в США половина основних промислових нововведень реалізована фірмами з численністю зайнятих до 1000 осіб, а чверть з них – фірмами з числом зайнятих менше 100 осіб.

Діяльність таких фірм сполучена із значним ризиком банкрутства, однак, їх зростання пояснюється низкою факторів:

- необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

- відокремленістю від масштабного поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

- наявністю стійких пропорцій на інвестиційному ринку.

Перевагами венчурних фірм, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на обраному напрямку досліджень, а з іншого – можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.

Венчурне підприємництво має значну кількість організаційних форм. Основним критерієм венчурного підприємництва є джерело фінансування. Найбільш розповсюдженими є:

- „незалежний” (чистий) венчур;

- впроваджувальна фірма, організована на пайових основах промисловими корпораціями;

- венчурна фірма, що фінансується за рахунок інвестиційного фонду;

- внутрішній венчурний відділ крупної корпорації.

Незалежні венчурні фірми організуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи в печаті свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних і інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми, що створюються однією чи декількома корпораціями на пайових основах, отримали назву „зовнішнього венчура”. Зовнішній венчур може структуруватися в декількох модифікаціях, організаційно оформлених у вигляді науково-дослідних консорціумів, як:

- створюваний з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий консорціум має свою науково-дослідну базу;

- створюваний з метою активізації наукової діяльності науково-дослідних інститутів, університетів на їх виробничій базі з використанням науково-виробничого потенціалу, що є в наявності;

- створюваний в межах галузі корпораціями на пайових началах з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Такий консорціум може створюватися під егідою крупної холдингової компанії, має тимчасовий характер.

„Зовнішні венчури”, як правило, невеличкі, можуть організовуватися за ініціативою самих вчених і винахідників у вигляді дочірніх компаній з власним науково-виробничим циклом освоєння нових видів продукції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти крупних корпорацій, банків, пенсійних фондів і страхових компаній, особисті збереження інвесторів, частково державні субсидії.

Попит на венчурний капітал у таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких установ – акумуляція венчурного капіталу і венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (венчурів).

Венчурне підприємництво в усіх розвинутих державах користується багатосторонньою підтримкою як з боку державної влади і місцевих органів влади, так і з боку крупних національних і транснаціональних компаній.

Так, в США діє закон про розвиток новаторських досліджень для малого бізнесу, у відповідності з яким усі відомства федеральної влади зобов’язані частину інвестицій (1,25%) резервувати для надання субсидій і замовлень малому венчурному бізнесу.

Венчурний капітал США традиційно спрямований у нові технологічні компанії. Наприклад, „Compogue” і „Apple” – у розвиток персональних комп’ютерів, „Intel” – мікропроцесорів і т.д. В цілому, у США венчурний капітал інвестує такі галузі: інформаційні технології – 46%, медицину – 44%, торгівлю – 7%.

Венчурний капітал в Європі спрямовується переважно у традиційні галузі, в середньо- і низькотехнологічні фірми.

Венчурні фонди Європи спрямовують свій капітал в такі галузі: виробництво товарів народного споживання – 18,3%; виробництво промислової продукції – 18,4%; зв'язок, комп'ютери, електроніка - 15,5%; фінансові послуги – 6,3%.

В Україні потреба у венчурному капіталі дуже велика, адже головною перешкодою розвитку інноваційної діяльності є, насамперед, брак фінансових ресурсів.

Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався у 1992 році зі створення Фонду „Україна” з початковим капіталом 22,5 млн. долл. США. Більша частина капіталу була внесена такими організаціями, як ЄБРР, МФК, Банк Бостона та ін.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році було створено Державний інноваційний фонд, джерелом формування якого були відрахування в розмірі 1% від обсягу реалізації робіт чи валового доходу підприємств. Від початку діяльності Фонду було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн. грн. В грудні 1999 року Держіннофонд було ліквідовано.

У 1994 році на українському ринку з’явився Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western Nis Enterprise Fund з початковим капіталом у 150 млн. долл. США, наданим урядом США.

В цілому, в Україні венчурне підприємництво не отримало достатнього розвитку. У більшості випадків пріоритетними для інвестування венчурними фондами в Україні є: переробка сільськогосподарської продукції, виробництво й переробка продуктів харчування; виготовлення запасних частин для автомобілів.

Низька активність венчурних фондів пов’язана з низкою причин: триває реструктуризація економіки, простежується нерозуміння сутності венчурного капіталу не лише серед підприємців, а й банківських спеціалістів та консалтингових фірм, брак прозорості і відкритості у бізнесі та інформації; нерозвиненість інфраструктури венчурного капіталу.

Для успішного функціонування венчурного капіталу необхідні такі умови:

- наявність капіталу, який формується з різних джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних вкладників, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній тощо);

- високі стандарти щодо прозорості роботи фірм та інформації, які висувають інвестори;

- законодавча база, яка сприяє венчурному інвестуванню;

- розвиток та стимулювання підприємництва, що дасть можливість збільшити кількість фірм, в які можна інвестувати венчурний капітал і зменшити ризик;

- наявність кваліфікованих спеціалістів з управління венчурним капіталом;

- механізм забезпечення ліквідності, прикладом якого є продаж акцій на фондовій біржі або продаж частки в акціонерному капіталі.

Крім того, для успішного функціонування венчурного капіталу необхідна значна інфраструктура: численні інвестиційні компанії, аудиторські і еккаутингові фірми, фондові та науково-технічні біржі, інжинірингово-консалтингові фірми, бізнес-центри, інкубатори, агентства з набору висококваліфікованого персоналу тощо.