МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

Графічно сукупний попит на гроші можна одержати шляхом об’єднання графіків операційного та спекулятивного попиту (рис.

5.2). Крива сукупного попиту на гроші одержала назву кривої переваги ліквідності.

r

крива

ліквідності

MD

r0

Рисунок 5.2. Сукупний попит на гроші. В разі переміщення з точки А в точку В величина операційного попиту на гроші (Md1) залишається незмінною, а величина спекулятивного зростає (Md12–Md21) внаслідок зниження реальної ставки відсотка (r1–r2).

Основними факторами динаміки попиту на гроші слід вважати: рівень доходу, рівень цін, швидкість обігу грошей, рівень рівноважної ринкової ставки відсотку. В разі зміни рівня процентної ставки зміна сукупного попиту виглядає як рух вздовж кривої MD, а зміна рівня доходу, рівня цін, швидкості обігу грошей в даній системі координат (рис. 5.2) викличе зрушення кривої ліворуч або праворуч. Слід зазначити, що рівень процентної ставки не може впасти нижче певного мінімального рівня (r0), тому крива MD асимпотично наближається до прямої r = r0

На базі двох основних підходів до аналізу попиту на гроші (кенйсіанського та класичного) розвиваються числені сучасні теорії грошей, які акцентують увагу на різних аспектах попиту на гроші.

72

Функція реального попиту на гроші в сучасній трактовці виглядає наступним чином:

де L – функція попиту на гроші; MD – сукупний попит на гроші; P – рівень цін (індекс цін); Y – реальний доход (ВВП); V – швидкість обугу грошей; W – накопичене багатство (заощадження); ia – ставка процента за акціями; ib – ставка процента за облігоціями; id – ставка процента за депозитами; π – очікувана інфляція.

Перетин графіків сукупного грошового попиту (MD) та пропозиції грошей (MS) визначає точку рівноваги на ринку грошей (В та F на графіку 5.3), а також “ціну” грошей – рівноважну реальну ставку процента. Ринок грошей – це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на підставі рівноважної процентної ставки.

Рисунок 5.3.- Порушення та відновлення рівноваги на ринку грошей.

Порушення рівноваги на ринку грошей можливо як з боку пропозиції грошей (графік 5.3,а), так і з боку попиту на гроші (графік

73

5.3,б). В разі, коли кількість необхідних грошей (попит на гроші) перевищує кількість запропонованих (пропозицію грошей), економічні суб’єкти намагатимуться пристосуватись до ситуації шляхом продажу деякої частки своїх фінансових активів. Але продаж фінансових активів одними економічними суб’єктами одночасно є їх купівлею іншими агентами ринку. Загальне бажання одержати більше готівки шляхом продажу фінансових активів збільшить пропозицію відносно попиту на фінансових ринках (зокрема фондовому) та знизить номінальну вартість фінансових активів. Падіння номінальної вартості підвищить ставку процента. Це, в свою чергу, призведе до того, що населення, підприємці прагнутимуть зберігати свої кошти у вигляді цінних паперів, або в банківській системі, а не готівкою, а тому попит на гроші зменшиться і ринок повернеться до рівноваги в точці, якій відповідає вища ставка процента (точка А на графіку 5.3,а). І навпаки, зростання пропозиції грошей призведе до надлишку коштів, а згодом – до скорочення ставки процента (точка С). Коливання ставки процента буде спостерігатись і в випадку зміни сукупного попиту на гроші (графік 5.3,б). Таким чином, рівновага на ринку грошей поновлюється завдяки коливанням ставки процента. Рівноважна ставка процента врівноважує кількість запропонованих та необхідних економіці грошей.

5.2. Інфляція як макроекономічне явище. Наслідки інфляції

За своїм визначенням інфляція – процес знецінення грошей (зниження купівельної спроможності грошової одиниці) внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що розміщено на ринку, через що відбувається зростання цін. Між тим, інфляція є багатофакторним явищем, а тому існують численні різновиди інфляції. У протилежність інфляції під дефляцією розуміють загальне падіння цін.

У макроекономіці використовується ряд статистичних показників, які дозволяють вимірювати інфляцію. Вони ґрунтуються на кількісному визначенні зростання загального рівня цін в економіці в даному періоді порівняно з попереднім (роком, кварталом, місяцем та ін.).

Для вимірювання інфляції застосовуються наступні показники: рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін (тема

№2). Наприклад, якщо індекс цін дорівнює 120%, то це означає, що

74

залежно від здатності держави впливати на інфляційний процес, вона підрозділяється на контрольовану і некеровану;

залежно від „глибини” державного регулювання економіки, інфляція може протікати в явній і пригніченій формах. Процес інфляції в явній або відкритій формах проявляється в зростанні цін, зниженні курсу національної валюти тощо. Пригнічена інфляція протікає в прихованій формі і проявляється в зниженні якості продукції, зміні структури асортименту, збільшенні дефіциту в економіці, зростанні черг тощо;

залежно від інфляційних імпульсів відносно системи, що можуть спричинятись внутрішніми і зовнішніми чинниками, розрізняють інфляцію, що імпортується або експортується. Так, у разі підтримки в країні твердого валютного курсу, будь-яке підвищення цін на імпортні товари імпортуватиме інфляцію. Зрозуміло, що значення цього чинника для розвитку інфляційного процесу залежить від об’ємів імпорту та експорту в зовнішній торгівлі країни, від рівня залежності її економіки від зовнішньоторговельних операцій: чим вища залежність, тим більше ефект імпорту інфляції;

залежно від співвідношення темпів зростання цін за різними товарними групами, виділяють збалансовану і незбалансовану інфляції;

залежно від джерел, що породжують і живлять інфляційний процес, виділяють інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Підвищення цін і поява „зайвих” грошей – це лише зовнішній прояв інфляції, її глибинним проявом є порушення пропорцій національного господарства.

У світовій економічній літературі виділяють три основні сили, що призводять до інфляції: державна монополія на емісію паперових грошей, на зовнішню торгівлю, на невиробничі, перш за все військові, і інші витрати, пов’язані з функціями сучасної держави; профспілкова монополія, яка задає розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної платні; монополія найбільших фірм на визначення витрат і цін.

Всі ці сили взаємозв’язані і кожна по-своєму може вести до зростання або падіння як попиту, так і пропозиції, порушуючи в той же час їх баланс. У зв’язку з цим і розрізняють: інфляцію попиту, при якій рівновага порушується з боку попиту; інфляцію пропозиції, при якій дисбаланс відбувається через зростання витрат виробництва (у зв’язку з чим, цей вид інфляції називають інфляцією витрат)

76

Інфляція попиту має місце у тому випадку, коли грошові доходи населення і підприємств зростають швидше, ніж реальний об’єм товарів і послуг. Зазвичай цей різновид інфляції має місце при повній зайнятості.

Інфляція пропозиції (витрат) означає зростання цін, спровоковане збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів. Інфляція, що обумовлена зростанням витрат, залежить від чинників, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки і об’єм продукції, який підприємці готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується пропозиція товарів і послуг і збільшуються ціни. Отже, по цій схемі не попит, а витрати напружують ціни.

На практиці одночасно мають місце як інфляція попиту так й інфляція пропозиції.

В якості основних соціально-економічних наслідків інфляції слід назвати: зниження реальних доходів населення; знецінення фінансових активів; порушення відносин між позикодавцями та позичальниками; зниження мотивацій та стимулів до праці та інвестування; перерозподіл доходів між приватним сектором економіки і державою.

5.3. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива А.Філіпса

Інфляція та безробіття відносяться до основних проблем сучасної економіки. Для їх вирішення застосовується теоретичний інструмент макроекономічного аналізу, який одержав назву крива Філіпса.

У 1958 р. англійський економіст А.Філіпс обґрунтував криву, що відображувала емпіричну обернену залежність між рівнем фактичного безробіття і номінальною заробітною платою. На підставі даних англійської статистики про зростання заробітної плати за 18611956 рр. Філіпс розрахував темпи інфляції у Великій Британії і встановив, що збільшення безробіття понад 2,5-3% призводило до різкого уповільнення зростання заробітної плати і цін (рис. 5.4). Згодом криву Філіпса було модифіковано. Цю роботу виконали американські економісти Р.Солоу і П.Самуельсон. Вони замінили ставки заробітної плати на темп зростання товарних цін (або інфляцію) і довели існування зворотної залежності між інфляцією та безробіттям для економіки США. Виникнення цієї залежності вони пов’язували з тим, що високий сукупний попит (який в подальшому

77

може збільшити сукупну пропозицію і зайнятість), з одного боку, призводить до зниження безробіття, а з іншого, тисне на підвищення заробітної плати і цін. Саме Р.Солоу і П.Самуельсон назвали від’ємну залежність між інфляцією і безробіттям кривою Філіпса і довели її значення для економічної політики.

Рисунок 5.4. – Крива А.Філіпса в короткостроковому періоді

За допомогою кривої Філіпса став можливий розрахунок рівноваги між достатньо високими рівнями зайнятості і стабільністю цін: у короткостроковому періоді держава може маніпулювати сукупним попитом для вибору певної комбінації показників безробіття і інфляції на кривій (точки А або В на графіку 5.4). Ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття. І навпаки. На думку Р.Солоу і П.Самуельсона політики стоять перед проблемою компромісного вибору між інфляцією і безробіттям, а крива Філіпса показує доступні їм варіанти. Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникло таке явище, як стагфляція, постала необхідність подальшого вдосконалення кривої Філіпса. Концепцію А.Філіпса і його послідовників розкритикував М.Фрідмен. Однак він не обмежився лише критикою, а й збагатив аналітичний апарат кривої Філліпса, зокрема новою категорією – поняттям „адаптивні інфляційні очікування”. На думку М.Фрідмена в концепції Філіпса необхідно враховувати, що очікувана інфляція (на рівень якої орієнтується макроекономічна політика) може не співпасти з

78

фактичною: фактична інфляція може перевищувати очікування або бути нижчою очікуваної.

Сучасний варіант кривої Філіпса можна визначити за допомогою такого рівняння:

де π – темп інфляції; πe – очікуваний темп інфляції; α – коефіцієнт, який показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття (реакцію, яка спричиняється зміною сукупного попиту), а саме: в разі зміни циклічного безробіття на один процентний пункт інфляція змінюється в протилежному напрямку на α процентних пунктів; πs – темп інфляції, який спричинюється зміною сукупної пропозиції; (u – un) – рівень циклічного безробіття.

Розташування кривої Філіпса на графіку 5.4 залежить від двох складових рівняння (5.13): очікуваного темпу інфляції (πe) та темпу інфляції, що спричинюється зміною сукупної пропозиції (πs). Інфляція, що дорівнює сумі цих складових (π = πe + πs ), свідчить про відсутність циклічного безробіття (за цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –β(u – un)). Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можна назвати інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості (π = πe + πs ) збільшується, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво. Зміни інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки співвідношення інфляція-безробіття вздовж нерухомої кривої Філіпса.

Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Докази цього можна представити наступним чином. На рис. 5.5. точка А на кривій Філіпса характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π1, а безробіття – природному рівню, тобто un. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого – спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π2, що перемістить економіку з точки А у точку В. Інфляція на рівні π2 на рис. 5.5 закладається в очікування

79