МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

абсолютне усунення незбалансованості бюджету, а лише про збалансованість змін в доходній та витратній його частинах. Особливість збалансованого варіанта фіскальної політики полягає в тому, що він породжує мультиплікатор збалансованого бюджету,

який дорівнює або менше одиниці. Щоб в цьому переконатися, спочатку запишемо рівняння, яке відображує зміну рівноважного ВВП, викликану застосуванням як державних закупівель, так і чистих податків (на базі рівняння 9.8):

Розкривши дужки рівняння 9.17 і розв’язавши його відносно ΔY, враховуючи, що ΔG = Т, отримаємо: ΔY = ΔG. Оскільки державні закупівлі та чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто ΔG = Т, то на цю ж величину змінюються видатки і доходи бюджету (ΔВ – видатки і доходи). На таку саму величину змінюється і ВВП (ΔY). Це означає, що зміна державних закупівель і чистих податків на однакову величину зумовлює зміну ВВП (ΔY) на таку саму величину. На додаток до зростання ВВП, врівноважується і збалансовується бюджет. Тому у підсумку маємо таку тотожність:

9.2. Різновиди фіскальної політики: аналіз впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію в рамках моделі AD-AS

Залежно від цільової спрямованості фіскальної політики розрізняють: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну). За рівнем керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Стимулювальна бюджетно-податкова політика (фіскальна експансія) застосовується для пожвавлення економічної кон’юнктури, тобто стимулювання сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. З цієї метою уряд може: збільшувати державні закупівлі і трансфертні платежі, зменшувати податки, або поєднувати зростання держзакупівель і трансфертів із скороченням податків (враховуючи, що мультиплікативний ефект зростання державних закупівель більше в порівнянні з мультиплікативним ефектом скорочення податків).

132

Така політика спрямована на стимулювання (збільшення) сукупного попиту та може призвести: в короткостроковому періоді, в умовах неповної зайнятості – до зростання обсягів національного виробництва та зайнятості ресурсів, тобто дозволяє здолати циклічний спад економіки; в довгостроковому періоді, в умовах повної зайнятості – до інфляції. Ілюстрація результатів (графічна інтерпретація) стимулювальної фіскальної політики в рамках моделі AD-AS представлена на рис. 9.1.

AS

AD3

AD1 AD2

P1(2)

A B

Рисунок 9.1. Вплив стимулювальної фіскальної політики на сукупний попит в короткостроковому періоді, в умовах неповної зайнятості (AD1 – AD2) та в довгостроковому періоді, в умовах повної зайнятості (AD3 – AD4).

Стимулювальна фіскальна політика, зокрема політика скорочення податків, впливає і на сукупну пропозицію, а отже і на співвідношення „рівень цін – реальне виробництво”. Стимулювальна фіскальна політика на сукупній пропозиції позначиться таким чином: скорочення податків збільшує доходи після сплати податків, а відтак зростають заощадження домогосподарств, які можуть використовуватись на інвестування; скорочення оподаткування підприємців збільшує прибутковість інвестицій та їхні можливі об’єми, таким чином у перспективі зростають виробничі можливості та потужності; скорочення прибуткових індивідуальних податків збільшує заробітну плату, а відтак посилюються стимули до праці,

133

зростає пропозиція робочої сили; скорочення ставок оподаткування є хорошим стимулом розвитку підприємництва і т.ін.

Отже, перелічені причинно-наслідкові зв’язки, що виникають в економіці під впливом зниження податків, викликають збільшення сукупної пропозиції. У результаті в межах моделі AD-AS зниження податків перемістить криву сукупної пропозиції праворуч (рисунок 9.2), що віддзеркалює зниження рівня інфляції та зростання реального ВВП. Таким чином, в довготривалій перспективі політика зниження рівня оподаткування може призвести до розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Р

Q1 Q2 Q3 Q

Рисунок 9.2. Наслідки впливу стимулювальної фіскальної політики на сукупний попит та сукупну пропозицію (переміщення з точки А в точку С).

Стримувальна бюджетно-податкова політика (фіскальна рестрикція) здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається „перегрів” економіки. З цієї метою уряд може: зменшувати державні закупівлі і трансфертні платежі, збільшувати податки, або поєднувати скорочення держзакупівель і трансфертів із збільшенням податків. Така політика також впливає на сукупний попит і сукупну пропозицію. Вона доцільна в умовах інфляції, яка виникає в наслідок надлишкового сукупного попиту в умовах повної зайнятості (вертикальний відрізок кривої сукупної пропозиції моделі

AD-AS).

134

Інфляція попиту може знижуватися ціною зростання безробіття і скорочення обсягів національного виробництва (проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції моделі AD-AS, переміщення з точки А в точку В на рис. 9.3). Довготривале підвищення податків може призвести до розгортання механізму стагфляції, коли спад ділової активності (стагнація) буде супроводжуватись інфляцією (рис. 9.3, переміщення з точки В в точку С).

В макроекономіці розглядається основний (кейнсіанський) варіант фіскальної політики, згідно з яким об’єктом її впливу є сукупний попит: впливаючи фіскальними інструментами на сукупний попит, уряд залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку. Варіант фіскальної політики, коли об’єктом впливу є сукупна пропозиція і в основі якого лежить необхідність зменшення рівня оподаткування, відстоюють прихильники теорії економіки пропозиції (див. тему №8).

Р

Рисунок 9.3. Наслідки впливу стримувальної фіскальної політики на сукупний попит та сукупну пропозицію (переміщення з точки А в точку С).

Дискреційна фіскальна політика – це політика, в межах якої зміна державних видатків, трансфертів і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Недискреційна фіскальна політика стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від доходу. Тому недискреційною є така фіскальна

135

політика, яка, встановлюючи певну залежність податків і трансфертів від доходу, забезпечує їм можливість змінюватися в автоматичному режимі в разі зміни доходу (ВВП).

В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що сума податкових платежів і трансфертів, які залежать від доходу, можуть змінюватися залежно від змін ВВП навіть за незмінних податкових ставок і трансфертних платежів.

Лише невелика частина податків не змінюється автоматично (зі зміною доходу і ВВП), а тільки дискреційно: податки на нерухомість, землю, транспортні засоби тощо. До податків, які автоматично залежать від доходу, належать: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. Зі зростанням ВВП усі ці податки забезпечують збільшення податкових надходжень до бюджету. І навпаки, якщо обсяг ВВП зменшується, то податкові надходження до бюджету зменшуються.

До трансфертів, зміна яких відбувається не автоматично, а регулюється державою, можна віднести пенсії, стипендії, деякі види допомоги тощо. Певні трансфертні платежі, які за своєю сутністю є від’ємними податками, змінюються залежно від динаміки ВВП. Але порівняно з податками вони змінюються в протилежному напрямі відносно напряму зміни ВВП: виплати по безробіттю, соціальні субсидії малозабезпеченим, субсидії сільськогосподарським підприємствам тощо скорочуються в умовах зростання виробництва і доходів та збільшуються в умовах їх падіння.

Таким чином, переважна більшість податків та трансфертів змінюються автоматично в разі зміни доходу (ВВП). Слід ураховувати, що автоматична зміна податків залежить не лише від того, на скільки змінюється ВВП, а й від чутливості податків до його змін. Остання зумовлюється чинною системою оподаткування. Якщо застосовується прогресивна система оподаткування, то рівень податкових ставок зростає за певною шкалою залежно від рівня доходу. Тому зі зростанням ВВП податки збільшуються швидше, ніж дохід. За пропорційною системою оподаткування рівень податкових ставок є однаковим для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу.

136

Таким чином, зміна податків і трансфертів, яка спричинюється зміною ВВП, є їх автоматичною зміною. Оскільки раніше податки і трансферти позначено терміном „чисті податки”, остільки для відображення автоматичної зміни податків і трансфертів доцільно застосувати термін-показник „автоматична зміна чистих податків”. Автоматична зміна чистих податків є важливим чинником економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію зумовлюється тим, що вони являють собою вилучення з потоку доходи-витрати, зміна яких викликає зміну сукупних витрат і ВВП. При цьому вилучення у формі чистих податків збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період спаду. У першому випадку автоматична зміна чистих податків гальмує зростання сукупних витрат і ВВП, у другому

– гальмує їх скорочення. Це згладжує циклічні коливання і стабілізує економіку. За здатність виконувати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці чисті податки називають „автоматичними стабілізаторами”.

Здійснення автоматичними стабілізаторами своєї функції в економіці без спеціальних державних рішень не означає, що держава в цьому процесі виконує лише роль стороннього спостерігача. Вона впливає на дію автоматичних стабілізаторів опосередковано. Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує (вмонтовує) в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. Внесенням змін у цю систему держава впливає на ефективність автоматичних стабілізаторів. Отже, недискреційна (автоматична) фіскальна політика, змінюючи податки і трансферти, вливає на ефективність виконання ними стабілізаційної функції в економіці в автоматичному режимі.

9.3. Фіскальна політика і державний бюджет. Проблеми реалізації фіскальної політики

Заходи фіскальної політики прямо чи опосередковано пов’язані з державним бюджетом: будь-які зміни у фіскальній політиці супроводжуються відповідними змінами у державному бюджеті. Наприклад, змінюючи рівень податкових ставок, держава змінює обсяг податкових надходжень до бюджету, а змінюючи обсяг державних закупівель, вона впливає на видатки бюджету. Звичайно, безпосередньою метою дискреційної фіскальної політики є досягнення певного стабілізаційного ефекту в економіці, тобто

137

збільшення обсягів виробництва, зменшення безробіття та зниження інфляції. Проте, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика водночас реалізує і бюджетну функцію. До фіскальної політики входять лише такі маніпуляції державним бюджетом, які не викликають зміни грошей в обігу.

Для урахування бюджетної функції фіскальної політики необхідно визначити основні параметри державного бюджету.

Згідно з Бюджетним кодексом України державний бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою.

Державний бюджет України, як відомо, щорічно затверджує (на наступний рік) Верховна Рада України.

Формування фінансових ресурсів відображується в доходах бюджету, а їх використання – в його видатках. Доходи бюджету формуються за рахунок усіх податкових, неподаткових та інших надходжень, які здійснюються на безповоротній основі, включаючи трансферти, дарунки, гранти. Видатки бюджету відображують кошти, що спрямовуються на фінансування запланованих державних програм і заходів, за винятком коштів, призначених на погашення основної суми державного боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум. Зазвичай доходи, видатки і фінансування бюджету систематизуються і групуються за певною бюджетною класифікацією, яка ґрунтується на ознаках економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та інших ознаках у відповідності до законодавства країни і міжнародних стандартів.

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути збалансованим або незбалансованим, тобто мати дефіцит (коли доходи бюджету не покривають його видатки) або профіцит (коли доходи бюджету перевищують його видатки).

Оскільки співвідношення між доходами і видатками бюджету може бути різним, то виникає принципове питання: „який бюджет є необхідним для економіки: збалансований, дефіцитний чи профіцитний?” Від відповіді на це питання залежить оцінка фіскальної політики, яка, претендуючи на досягнення певних цілей в економіці, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування бюджету.

У пошуках відповіді на питання „чому віддавати перевагу: стабілізації економіки чи збалансуванню бюджету?” сформувались різноманітні бюджетні концепції. Розглянемо основні з них.

138

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі. Ця концепція відповідала постулатам класичної теорії і переважала протягом тривалого періоду до 30-х років 20 ст. (до Великої депресії). Прихильники концепції вважали, що метою державних фінансів є щорічно збалансований бюджет. Поглиблений аналіз цієї концепції свідчить, що такий підхід до регулювання бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, зорієнтованою на виконання стабілізаційної функції.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет має балансуватися не щорічно, а протягом економічного циклу, в межах якого допускається виникнення як бюджетних дефіцитів, так і бюджетних профіцитів. Сутність цієї концепції полягає у наступному. У роки падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки та/або збільшує державні закупівлі, що зумовлює дефіцит бюджету. В роки піднесення через дискреційне збільшення чистих податків та/або скорочення державних закупівель утворюється бюджетний профіцит. Слід додати, що крім дискреційної зміни, протягом економічного циклу буде спостерігатись ще й автоматична зміна чистих податків, що спричинить зміну доходів та видатків держбюджету. На думку прихильників концепції збалансування бюджету на циклічній основі бюджетні профіцити періодів пожвавлення і піднесення мають покривати бюджетні дефіцити періоду спаду виробництва. Завдяки цьому в межах економічного циклу бюджет має балансуватися. Але практика показує, що періоди зростання та спаду виробництва можуть бути нееквівалентними за глибиною і тривалістю. Наприклад, глибоке і тривале падіння, за яким настає незначне і короткострокове піднесення, означатиме виникнення значного дефіциту у фазі спаду і невеликого профіциту у фазі піднесення. Отже, в межах економічного циклу збалансування бюджету мало ймовірне.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики має підпорядковуватися стабілізаційній функції. Це означає, що фіскальна політика має за мету підтримання макроекономічної стабільності, а державний бюджет призначений виконувати роль інструмента для її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету, і зокрема дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є

139