МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

Кожна наука покликана виконувати певні функції.

Макроекономіка, як і будь-яка інша наука, виконує теоретичну, пізнавальну та освітню функції: досліджує економічні явища і процеси, причинно-наслідкові зв’язки в економіці, економічній системі макрорівня, змішаній економіці. Наступна функція, яку покликана виконувати наука, в тому числі і макроекономіка, – практична. Ця функція тісно пов’язана з попередніми. Вивчення макроекономічної системи виявляє закономірності її функціонування та розвитку, а також недоліки та проблеми. Макроекономіка покликана давати рекомендації щодо шляхів вдосконалення макросистеми та розв’язання макроекономічних проблем.

Для позначення функцій макроекономічної науки, в літературі застосовуються й інші терміни. Так, макроекономіку, яка виконує пізнавальну функцію, називають позитивною або макроекономічним аналізом, а ту, що виконує прикладну – нормативною або макроекономічним регулюванням. Вважається, що позитивна макроекономіка досліджує реальний стан економіки, а нормативна – визначає бажані для неї перспективи та шляхи їх реалізації, передовсім за рахунок державного регулювання. Отже, поняття «макроекономічне регулювання» і «державне регулювання економіки», «макроекономічна політика» і «державна економічна політика» можуть використовуватись в якості синонімів.

В макроекономічній політиці держави знаходять своє відображення основні проблеми макроекономічної науки, які постають перед нею на сучасному етапі розвитку суспільства:

збільшення обсягів національного виробництва, економічне зростання, розвиток національної економіки;

стабільність цін, контроль за інфляційними процесами; ефективна та повна зайнятість ресурсів, зокрема зниження рівня

безробіття; забезпечення ефективної зовнішньоекономічної діяльності

країни, в тому числі позитивного сальдо торговельного та платіжного балансів.

Досягнення перелічених цілей і завдань здійснюється за допомогою визначених методів, інструментів, важелів макроекономічного регулювання, державної економічної політики.

1.2. Макроекономічне моделювання

10

Кожна наука досліджує свій предмет за допомогою визначених методів. Макроекономіка, як одна з суспільствознавчих наук і розділів економічної теорії, використовує загальнофілософський метод пізнання – історичний, діалектичний, матеріалістичний підхід до аналізу економічної системи макрорівня. Використовуються такі методи як аналіз, синтез, наукова абстракція. В якості специфічних методів макроекономічних досліджень застосовуються також моделювання та аґрегування.

За словниковим визначенням «модель» (від фр. model) – зразок, прообраз. Отже, моделювання – це відтворення характеристик (осмислених і бажаних) деякого об’єкту (явищ, процесів) на іншому об’єкті, який спеціально створений для їх вивчення. Цей останній і називається моделлю. Економічна модель (модель економічної системи) – це цілісна діалектична сукупність взаємопов’язаних елементів, характеристичні особливості яких обумовлюють властивості зв’язків економічної системи, а також особливості самої моделі. Макроекономічна модель має відтворювати елементи та зв’язки явищ і процесів макрорівня, тобто національну економіку.

Макроекономіка застосовує різні способи формалізації (представлення) економічних моделей: графічний, алгебраїчний,

схематичний, логічний. Отже, макроекономічна модель являє собою формалізований опис національної економіки, а також процесів та явищ її функціонування і розвитку. Разом з тим макромоделювання – це формалізація (логічна, схематична, графічна, алгебраїчна), тобто опис різних економічних явищ та процесів з метою виявлення взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними.

Будь-яка модель (та її формалізація у вигляді концепції, рівняння, графіку, схеми) є спрощеним, абстрактним віддзеркаленням реальності, тому що всі конкретні деталі не можуть бути одночасно прийняті до уваги при проведенні дослідження і побудові моделі. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеохоплююча. Вона не дає єдино вірної відповіді, адресованої конкретним країнам в конкретний момент часу. Однак, за допомогою таких узагальнюючих моделей може визначатись комплекс альтернативних способів управління динамікою основних параметрів національної економіки (зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, валютного курсу та інших показників), тобто методів, інструментів, важелів макроекономічної політики.

11

Вмакроекономічних моделях розрізняють величини і параметри (показники, змінні, чинники, характеристики) двох видів: ендогенні та екзогенні. Екзогенні або зовнішні – ті, значення, характеристика, поведінка яких визначаються поза моделлю, вони – вихідні дані для побудови моделі. Ендогенні (внутрішні) – їх вірогідні значення і характеристики визначаються в процесі розв’язання моделі.

Вмакроекономіці використовуються агреговані величини і параметри. Макроекономічний погляд на національну економіку розрізняє в ній лише чотири економічних суб’єкти: сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор, сектор “закордон”. Отже, агрегування в макроекономіці – це представлення сукупності специфічних економічних одиниць таким чином, нібито ті складають одне ціле. При макроекономічному дослідженні аґрегуванню підлягають не тільки фізичні і юридичні особи, а й характер їхньої поведінки в господарчому житті. Наприклад:

споживання домашніх господарств, попит на працю з боку підприємницького сектору, виробництво суспільних благ державним сектором та ін. Макроекономічне аґрегування розповсюджується і на ринки. Вся множинність окремих ринків (предметів споживання, засобів виробництва, послуг та ін.) в макроекономіці аґрегується в єдиний ринок благ. Вся множинність реальних благ згортається в одне абстрактне благо і досліджуються: загальний рівень цін, а не ціна окремого блага; загальний обсяг національного виробництва, а не кількість одиниць блага, запропонованих окремим продавцем. Очевидним недоліком макроекономічного аґрегування є часткова втрата інформації і підвищення рівня абстракції економічних досліджень. В той же час завдяки аґрегуванню полегшується виявлення сутності макроекономічних процесів.

Наряду з класифікацією економічних параметрів як екзогенних, ендогенних та агрегованих, використовується й інше групування, пов’язане зі способом вимірювання їх у часі. На підставі цього критерію розрізняють змінні запасу та змінні потоку. Змінні запасу можуть бути виміряними лише в певний момент часу і характеризують стан об’єкту дослідження на певну дату – на початок або кінець періоду (року, місяця і т.ін.). Прикладами змінних запасу можуть служити державний борг, загальна кількість безробітних. Змінні потоку вимірюються за певний проміжок часу (за місяць, квартал, рік і т.ін.) і характеризують власне «течію» економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за місяць, обсяг інвестицій

12

за рік, чисельність тих, хто втратив роботу протягом кварталу і т.ін. Потоки спричиняють зміну запасів: накопичення бюджетних дефіцитів за кілька років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року може бути представлено як потік чистих інвестицій за рік.

Наведемо в якості прикладів деякі макроекономічні моделі та способи їхньої формалізації.

Сукупний попит в національній економіці (тобто попит всіх її макросуб’єктів, AD), можна представити сумою наступних складових: попит сектору домашніх господарств, попит підприємницького сектору, попит державного сектору та попит сектору «закордон». Кожна з чотирьох складових сукупного попиту залежить від ціни того або іншого блага, а загалом – від рівня цін в економці (Р):

Подібним чином за допомогою алгебраїчної формули можна визначити і сукупну пропозицію (AS), тобто весь об’єм благ, який виробляють і пропонують на ринку суб’єкти національної економіки:

В рівняннях (1.1) і (1.2) f – це функція, яка виражає залежність ендогенних змінних AD (сукупного попиту) і AS (сукупної пропозиції) від екзогенної P (рівня цін).

Залежність між двома змінними можна представити графічно. Розглянемо залежність між доходом економічних суб’єктів та їх споживанням. Дані таблиці 1 віддзеркалюють реальну ситуацію: люди з високим доходом споживають більше, порівняно з людьми, які мають низькі доходи, а тому споживання зростає із зростанням доходів.

За даними табл. 1.1 побудуємо графік у двомірній системі координат. Доход (екзогенну величину), як незалежну змінну, представимо на горизонтальній вісі системи координат, а споживання (ендогенну величину), як залежну змінну, – на вертикальній (графік на рис. 1). На графіку видно, що будь-яка зміна ендогенної величини (споживання), спричинена зміною екзогенної величини (доходу),

13

між двома точками (наприклад між точками А і В на рис.1) визначає співвідношення зміни ендогенної залежної змінної і зміни екзогенної незалежної змінної (в нашому прикладі: +50/+100 = +1/2). Таким чином, нахил графічної лінії показує: на скільки одиниць змінюється ендогенна величина у відповідь на зміну екзогенної величини на одиницю. Якщо ендогенна та екзогенна величини змінюються в одному напрямку, то між ними існує прямий зв’язок, а якщо величини змінюються в різних напрямках – зв’язок між ними обернений. Відповідний зв’язок (прямий або обернений) віддзеркалить ще одна характеристика нахилу лінії на графіку: додатний нахил лінії – в разі прямого зв’язку, від’ємний – в разі оберненої залежності. Так, наприклад, залежність сукупного попиту від рівня цін, про яку ми говорили раніше, обернена і графічно її віддзеркалює лінія, що є спадною тобто має від’ємний нахил. Залежність сукупної пропозиції від рівня цін пряма, а графік – висхідна лінія, що має додатний нахил.

Не завжди реальний зв’язок між змінними можна передати за допомогою графіків прямих ліній. В реальності частіше спостерігаються нелінійні залежності, графіки яких – криві, де нахил змінюється при просуванні від однієї точки кривої до іншої. Іноді макроекономічні графічні моделі використовують для ілюстрації відсутності зв’язків між змінними величинами. В цьому випадку графіки набувають вигляду вертикальної або горизонтальної прямої лінії (залежно від вибору осей системи координат для розміщення ендогенних та екзогенних змінних).

Двомірні графічні моделі здатні відобразити залежність (або незалежність) двох змінних (екзогенної та ендогенної) та ігнорують безліч інших факторів, які можуть вплинути на цю залежність. Абстрагування дослідника від впливу інших змінних і чинників в макроекономічних моделях позначається припущенням «за інших незмінних умов». Зрозуміло, що в реальності «інші умови» змінюються. Графічно такі зміни зображуються переміщенням лінії (усієї сукупності точок, які її утворюють), зміною її положення в системі координат.

Іншим прикладом макромоделі, формалізованої вже в інший спосіб (у вигляді схеми), може бути модель економічного кругообігу. Залежно від ступеня абстракції розрізняють: модель кругообігу для приватної закритої економіки і модель для змішаної відкритої економіки.

15

Модель економічного кругообігу в елементарному вигляді (для приватної закритої економіки) представлено на рис. 1.2.

Ринок ресурсів

господарства

Ринок продуктів

Рисунок 1.2. Елементарна модель економічного кругообігу

Модель національної економіки в елементарному вигляді включає лише дві групи економічних суб’єктів – домашні господарства і підприємницький сектор – і не враховує державного втручання в економіку, а також будь-яких зв’язків із зовнішнім світом. Національний ринок, де взаємодіють суб’єкти, представлений лише двома сегментами: ринком продуктів і ринком ресурсів. Із моделі видно, що економіка представлена як замкнена система, в якій доходи одних економічних суб’єктів виступають як витрати інших. Так, витрати підприємств на ресурси одночасно представляють собою потоки заробітної плати, ренти й інших доходів власників економічних ресурсів, факторів виробництва (праці, землі, капіталу) – домашніх господарств. З іншого боку, потік споживчих витрат утворює виручку (доход) підприємницького сектора від реалізації готової продукції. Потоки „доходи-витрати” і „ресурси-продукція” здійснюються одночасно в протилежних напрямках і безкінечно повторюються. Можна припустити, що однією з основних умов функціонування економіки, представленою такою моделлю, є рівність сумарної величини продажу підприємств сумарній величині доходів домашніх господарств. Отже, для закритої приватної економіки (тобто без будь-яких зв’язків з зовнішнім світом і без державного втручання) величина загального обсягу виробництва в грошовому вимірі дорівнює сумарній величині доходів домашніх господарств.

16

імпорту. Одночасно в потік „доходи-витрати” вливаються додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій” – інвестиції, державні витрати та експорт. Схема взаємодії домогосподарств і підприємницького сектора залишається незмінною, хоча й ускладнюється за рахунок трансфертів, субсидій, податків та інших інструментів державного регулювання виробництва, зайнятості і цін. Можна припустити, що коли домашні господарства вирішать витрачати менше, то підприємства змушені будуть скорочувати випуск продукції, що, у свою чергу, призведе до зниження доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а рівень випуску визначає рівень доходів власників факторів виробництва, які (доходи), у свою чергу, визначають сукупний попит. З моделі видно: реальний та грошовий потоки здійснюються без перешкод за умов відповідності сукупних витрат домашніх господарств, підприємств, держави та закордону сукупному об’єму виробництва (сукупній пропозиції). Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску та доходів; з цих доходів знову фінансуються витрати економічних суб’єктів, які знову повертаються у вигляді доходів до власників факторів і т.д. Якщо сукупні витрати, що визначають сукупний попит, знижуються, то й сукупні зайнятість та випуск (сукупна пропозиція) скорочуються, а це, у свою чергу, скорочує сукупні доходи, які визначають сукупний попит. Саме тому одним з найважливіших завдань макроекономічної політики вважається стабілізація сукупного попиту і сукупної пропозиції.

ТЕМА 2. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Програмна анотація

2.1.Система національних рахунків: сутність і основні поняття.

2.2.Показники продукту і доходів макрорівня та методи їх обчислення.

2.3.Показники динаміки ВВП. Індекси цін.

2.1.Система національних рахунків: сутність і основні поняття

Національне рахівництво в широкому розумінні являє собою

масштабну систему макроекономічного бухгалтерського обліку і статистики, що базується на визначених методологічних принципах і

18

постулатах, передбачає обчислення системи макроекономічних показників і завершується побудовою узагальнюючих таблиць і системи національних рахунків.

В сучасному світі система національних рахунків (СНР) –

спеціальний міжнародний стандарт єдиних підходів до системи та методології обчислення результатів діяльності національної економіки. СНР розробляється Статистичною комісією ООН і використовується практично в усіх країнах світу для аналізу економічних процесів на макрорівні.

СНР виникла на початку минулого сторіччя в найбільш розвинутих капіталістичних країнах (США, Англії, Франції, Голландії, Норвегії, Швеції) як відповідь на потребу органів державного управління в інформації, необхідної для розробки економічної політики і регулювання ринкової економіки. Вважається, що ера міжнародних стандартів в галузі національних рахунків розпочалась в 1947 р., після публікації доповіді ООН, в якій були сформульовані важливі принципи національного рахівництва. Першим міжнародним стандартом в області національного рахівництва вважається документ, прийнятий ООН в 1953 р. під назвою „Система національних рахунків і допоміжних таблиць”. В 1993 р. Статистична комісія ООН схвалила нову СНР. На основі цього останнього стандарту Державний комітет статистики України розробляє національні рахунки й обчислює макроекономічні показники.

Основні принципи, на яких будується СНР, зводяться до наступного.

Продуктивною вважається будь-яка діяльність, що приносить доход її суб’єктам. Таким чином визначаються межі економічного виробництва, тобто види економічної діяльності (галузі), в яких створюється вартість, національний продукт і національний доход. Сучасна СНР включає до сфери економічного виробництва всі види діяльності з виробництва товарів та послуг, в тому числі нематеріальні послуги, які є результатом діяльності галузей так званої „невиробничої сфери” (державне управління, оборона, освіта, охорона здоров’я, наука, культура, мистецтво, фінанси, житловокомунальне господарство).

Економічна рівновага ґрунтується на тотожності між виробленим продуктом і доходом, одержаним від його реалізації. Вартість продукту, з одного боку, є сумою вартості факторів виробництва,

19