МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

викликає зниження ділової активності, що, у свою чергу, посилює інфляційні процеси і впливає на рівень безробіття. Зокрема, багато ринків не є конкурентними, що веде до негнучкості в плані зниження цін і ставок заробітної плати. Отже, коливання сукупних витрат впливають, у першу чергу, на рівень виробництва і зайнятості, а не на ціни. Тому держава, із погляду кейнсіанців, може і повинна грати визначену активну роль у стабілізації економіки.

Оскільки державні витрати є складовою частиною сукупних витрат, а зміни в оподатковуванні прямо та істотно впливають на споживання і капіталовкладення, найбільш дієвим стабілізаційним інструментом кейнсіанці вважають фіскальну (бюджетно-податкову) політику держави. Представники даного напрямку визнають і роль грошово-кредитної політики в державному регулюванні національного господарства. Проте, вважають її малоефективним засобом, оскільки в умовах нестабільності і, тим більше, глибокого спаду інвестиції слабко або зовсім не реагують на зниження ставки відсотка, що не призводить до збільшення сукупного попиту.

Для кейнсіанців основним чинником, що визначає реальний обсяг виробництва, зайнятості і рівня цін, є сукупні витрати. Отже, основне рівняння, на яке спирається кейнсіанська теорія, таке:

Y = С + І + G + XN ,

де С - споживчі витрати населення; I - валові приватні внутрішні інвестиції; G - державні закупівлі товарів і послуг; Xn - чистий експорт, як різниця між експортом і імпортом товарів і послуг.

Устані рівноваги сукупні витрати покупців дорівнюють загальній вартості проданих товарів і послуг (ВВП).

Уоснові концепції монетаризму - ідея про те, що ринки в достатньому ступені конкурентні і ринкова система здатна автоматично досягати макроекономічної рівноваги. Гнучкість цін і ставок заробітної плати гарантує вплив зміни сукупних витрат на ціни товарів і ресурсів, а не на рівні виробництва і зайнятості. Таким чином, суть монетарної теорії - у регулюванні обсягу пропозиції грошей для стабілізації національного ринку. Монетаристи оголошують державне регулювання шкідливим для розвитку підприємницької ініціативи, що дестабілізує економіку і є споконвічно бюрократичним. Тому вони закликають до мінімізації

120

втручання держави в економіку, допускаючи лише проведення монетарної (грошово-кредитної) політики.

Основним рівнянням монетаризму є рівняння обміну:

МV = РQ ,

де М - пропозиція грошей; V - швидкість обігу грошей; Р - рівень цін; Q - фізичний обсяг виробництва.

Оскільки швидкість обігу грошей (V) вважається стабільною, то основним чинником, що визначає фізичний обсяг виробництва (Q) і рівень цін (Р), виступає пропозиція грошей М.

Монетаристи пропонують відмовитися від спроб використання грошово-кредитних заходів для впливу на реальні параметри економіки (обсяг виробництва, рівень безробіття), у короткостроковому періоді головною метою цієї політики вважають забезпечення контролю за цінами. Досягти цієї мети, за М.Фрідменом, можна, дотримуючись “грошового правила”, що передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3- 5% на рік, незалежно від стану господарства, фази циклу і т.д.

Прихильники теорії економіки пропозиції виходять із того, що головне - це пропозиція товарів і послуг, а не попит на них. Тому вони вважають важливим створення найсприятливіших умов для розвитку підприємницької діяльності: зменшити податки, послабити державне регулювання.

Аргументи прихильників цієї теорії складаються в такому. Більш високі податки скорочують суму винагороди (доходи) після оплати податків, одержувану робітниками і виробниками. У результаті праця, нововведення, інвестування і ризики стають набагато менш привабливими з фінансової точки зору. Крім того, більш низькі ставки податків цілком сумісні з попередніми і навіть збільшеними податковими надходженнями, про що свідчить крива Артура Лафера, що описує зв'язок між ставками податків і податкових надходжень (рис. 8.1).

t 100%

t1

М

t2

121

0%

Рисунок 8.1. Крива Артура Лафера

При зростанні ставки податку від 0 до 100% податкові надходження будуть рости від 0 до деякого максимального рівня (точка М), а потім знижуватися до нуля. Отже, із цього випливає, що більш низькі ставки податків сприяють розширенню ділової активності, скороченню масштабів ухиляння від сплати податків і збільшенню державних трансфертних платежів.

Прихильники теорії економіки пропозиції заявляють також, що державне втручання в економіку згубно впливає на продуктивність праці і витрати в силу двох обставин. По-перше, державне регулювання окремих галузей часто має як результат надання фірмам права легальної монополії, що знижує ефективність їх господарювання. По-друге, уся зростаюча кількість правил і розпоряджень, прийнятих у ході державного регулювання, значно збільшує витрати ведення бізнесу.

Теорія раціональних очікувань наполягає на тому, що люди можуть раціонально передбачати майбутнє і діяти у відповідності з їх власними інтересами. Це означає, що вони формують свої очікування (щодо інфляції, девальвації грошової одиниці) на основі правильних уявлень про функціонування економіки. Наприклад, якщо споживачі дізнаються про те, що очікується зростання цін на продовольство через посуху, то вони запасаються продовольчими товарами напередодні стрибка цін. Таким чином, очікування спричиняють розширення ринкового попиту, що, у свою чергу, обумовлює зростання цін на продовольство ще до того, як врожай буде зібраним. Представники даної концепції вважають, що тільки ринок, а не держава, може оперативно реагувати на раціональні очікування людей. Якщо ринкова економіка і система цін мають риси досконалої конкуренції, то ринки адаптуються швидко і ніяка політика стабілізації не зможе результативно впливати на виробництво і зайнятість. Всі заходи держави негайно нейтралізуються поведінкою індивідів на ринку, тому державне втручання в економіку є неефективним.

122

Економічна політика являє собою сукупність напрямів, форм, інструментів, методів, важелів, які використовуються державою (урядом) для реалізації відповідних економічних функцій.

В якості основних напрямів економічної політики держави можна назвати: бюджетну, податкову, фіскальну, кредитну, грошову, науково-технічну, інвестиційну, зовнішньоекономічну, антикризову, антимонопольну, соціальну, амортизаційну, валютну, митну, структурну, стабілізаційну та ін.

Політика реалізується за допомогою визначених важелів.

Наприклад, в бюджетній політиці такими важелями є державні видатки, субсидії, субвенції, дотації і т.ін.; в податковій – податки і податкові ставки, податкові пільги, кредити і „канікули”; в кредитногрошовій – депозитні і кредитні ставки процентів, ліміти кредитування, облікова ставка і ставка рефінансування, норма обов’язкового резервування, купівля-продаж цінних паперів та ін.

Політику можна здійснювати різними методами (способами досягнення мети). Реалізація політики може здійснюватись адміністративними, правовими, економічними методами.

Правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів. Необхідне в цьому випадку примушення забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Одночасно, юридичні норми повинні бути зрозумілими людям, обґрунтованими, системно організованими та придатними для практичної реалізації. Якість правового регулювання залежить від того, яким чином законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Економічні методи регулювання – це способи впливу на інтереси і через інтереси на основі використання економічних важелів з урахуванням пізнання та застосування об’єктивних законів економіки. Використовуючи за допомогою відповідних важелів економічні інтереси і стимули, держава впливає на поведінку господарюючих суб’єктів як виробників та споживачів, а не безпосередньо на виробництво і споживання. Економічні методи не обмежують свободу вибору для суб’єктів, які залишають за собою право на вільне прийняття рішень.

Адміністративні методи, подавляючи індивідуальну економічну свободу, досить виправдані, якщо вони використовуються у тих

123

випадках, коли максимальна свобода одних суб’єктів обертається суттєвими втратами для інших та ринкового господарства в цілому.

В якості форм реалізації економічної політики можна назвати планування, програмування, прогнозування, держзамовлення та ін.

Основним напрямом економічної політики є стабілізаційна політика. Стабілізаційна політика – сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, розрізняють дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-податкова) політика і монетарна (грошовокредитна) політика.

ТЕМА 9. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА (ФІСКАЛЬНА) ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Програмна анотація

9.1.Мета, завдання, інструменти та механізм бюджетноподаткової політики. Мультиплікативні ефекти фіскальної політики.

9.2.Різновиди фіскальної політики: вплив на сукупний попит і сукупну пропозицію в моделі AD-AS.

9.3.Фіскальна політика і державний бюджет. Проблеми реалізації фіскальної політики.

9.1.Мета, завдання, інструменти та механізм бюджетноподаткової політики. Мультиплікативні ефекти фіскальної

політики

Бюджетно-податкова або фіскальна (від лат. „fiscus” – казна) політика держави – один з напрямів стабілізаційної макроекономічної політики. Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту (в Україні – Верховної Ради).

У широкому розумінні фіскальна політика включає заходи щодо зміни державних закупівель, податків, трансфертів приватному сектору, платежів з обслуговування державного боргу, спрямованих на зміну об’ємів ВВП з метою досягнення рівноваги, повної зайнятості, збалансованого неінфляційного зростання. В більш вузькому розумінні фіскальна політика розглядається як регулювання

124

рівня економічної активності шляхом зміни державних закупівель і оподаткування, тобто як складова стабілізаційної політики. Таким чином бюджетно-податкова або фіскальна політика – система заходів держави щодо зміни державних закупівель та оподаткування, спрямована на забезпечення рівноваги за умов повної зайнятості та неінфляційного зростання ВВП. Інструментами (важелями) фіскальної політики вважаються державні закупівлі, трансферти і податки.

Для розуміння механізму фіскальної політики необхідно уточнити деякі моменти. Як вже зазначалось, залежно від рівня абстракції в макроекономічній теорії моделюються приватна закрита, змішана закрита та відкрита змішана економіки. В цій темі аналізується змішана закрита модель національної економіки, де окрім домогосподарств та підприємницького сектору, з’являється ще один суб’єкт національної економіки – держава, уряд. Урахування діяльності держави в якості макроекономічного суб’єкту потребує виокремлення доходів та витрат (видатків) цього суб’єкту. В макроекономічній моделі змішаної економіки з суб’єктами економічної системи уряд пов’язаний через податки, трансферти, державні закупівлі і позики.

Податки є основним джерелом доходів держави (державного бюджету) і стягуються з суб’єктів приватної економіки: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. Суму податкових платежів до державного бюджету можна назвати „валовими податками”. Поряд із цим уряд має справу зі зворотними платежами приватному сектору економіки, які приймають форму трансфертних платежів. До них належать пенсії, стипендії, виплати безробітним, субсидії, дотації, субвенції тощо. Валові податки за мінусом трансфертних платежів можна вважати „чистими податками”.

Доходи державного сектору, як суб’єкта закритої змішаної економіки, складаються з чистих податків, оскільки лише вони характеризують дійсну величину коштів, які надходять у розпорядження уряду від приватного сектору економіки. Іншими словами, чисті податки – це наявний доход уряду:

де Т – чисті податки; АТ – валові податки; TR – трансфертні платежі.

125

Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Державні закупівлі охоплюють платежі уряду за товари і послуги, вироблені у країні (або за кордоном – у моделі змішаної відкритої економіки) і закуплені урядом, державними органами за кошти державного бюджету для гарантованого забезпечення випуску необхідних для країни техніки та устаткування і власного споживання, а також забезпечення споживання населення та утворення резервів. До товарів, які закуповує уряд, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канцелярські товари, комп’ютери і т.ін. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти, охорони здоров’я тощо.

Державні закупівлі можна вважати складовою державних видатків. Структура видатків держави зумовлена її функціями в сучасній економіці. У найзагальнішому вигляді структуру державних видатків можна представити наступним чином: витрати в державному секторі (в тому числі заробітна плата працівникам держсектора); платежі за товари та послуги для поточного споживання; державні інвестиції – капітальні витрати (на будівництво виробничих об’єктів, споруд, доріг і т.ін.); трансферти приватному сектору (допомога безробітним, малозабезпеченим, інвалідам і т.ін); обслуговування державного боргу. Перші три позиції визначають державні закупівлі, у складі яких можна виділити: державні закупівлі споживчих товарів та послуг; державні інвестиції.

Практика показує, що уряд не завжди спроможний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, які надходять від приватного сектору економіки. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фінансуватися за рахунок позик. Ці позики здійснюються переважно за рахунок продажу державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики – ОВДП). Передусім позики можуть надаватися уряду приватним сектором економіки – безпосередньо домогосподарствами або фінансовими посередниками через механізм фінансових ринків. В особливих випадках уряд може запозичувати грошові кошти у центрального банку за рахунок грошової емісії.

Включення держави в економічну систему не порушує рівноваги в економіці, але впливає на умови її формування, що відповідним чином враховується в функції споживання, в моделях „витративипуск” та „вилучення-ін’єкції”.

126

Наприклад, в рамках моделі „витрати-випуск” з появою держави сукупні витрати доповнюються державними закупівлями. Внаслідок цього модель економічної рівноваги (рівняння сукупних витрат) приймає такий вигляд:

В умовах змішаної закритої економіки суттєво трансформується функція споживання, про що вже йшлося в темі №6 (формули 6.3 і 6.5). З урахуванням держави з’являються, з одного боку, податки, з іншого – трансфертні платежі приватному сектору. Податки зменшують наявний дохід домогосподарств, а трансферти збільшують його. Податки суттєво переважають над трансфертами. Оскільки різниця між ними визначається через чисті податки (Т), то це означає, що у підсумку наявний дохід домогосподарств зменшується на величину чистих податків. Звідси функція споживання набуває такого вигляду:

Функцію споживання можна подати і в іншій спосіб. Для цього чисті податки (в тому числі валові податки і трансферти) слід виразити як функцію від доходу, тобто ВВП, який на макрорівні приймається за податкову базу. Майже всі податки і переважна більшість трансфертів залежать від доходу. Податки (валові) знаходяться в прямій залежності від доходу. Тому чим більшим є доход (ВВП), тим більшими є податкові платежі економічних суб’єктів (надходження до бюджету). І навпаки. Що стосується трансфертів, то вони знаходяться в оберненій залежності від доходу: чим більшим є ВВП, тим вищими є доходи домогосподарств і тим менше вони потребують допомоги у формі соціальних трансфертів. Залежність податків і трансфертів від доходу виразимо через залежність чистих податків від доходу, тобто ВВП. Зі зростанням доходу чисті податки збільшуються, тому що зростають валові податки та зменшуються трансферти; зі зменшенням доходу чисті податки скорочуються, тому що зменшуються валові податки і збільшуються трансферти. Отже, чисті податки знаходяться в прямій залежності від доходу. На цій підставі функцію чистих податків можна подати так:

127

У рівнянні (9.4) t' – гранична податкова ставка. Вона показує, на скільки одиниць зростають чисті податки (або збільшуються податки та зменшуються трансферти) у разі зростання доходу на одиницю. Іншими словами, гранична податкова ставка відображує відношення між зміною чистих податків і зміною доходу: t' = Т/ΔY. Наприклад, зі збільшенням ВВП на 100 млрд грн. чисті податки збільшилися на 20 млрд грн. Звідси випливає величина граничної податкової ставки: t'=20:100=0,2.

Крім податків і трансфертів, які є функцією доходу, є також податки і трансферти, які не залежать від доходу, але впливають на наявний доход і споживання. Вони враховуються окремо як чинники, що впливають на автономне споживання (СА), але не повною величиною, а згідно з граничною схильністю до споживання.

Якщо у формулі (9.3) чисті податки визначити за формулою (9.4), а частину податків і трансфертів, що не залежать від доходу, врахувати як чинники, що впливають на автономне споживання, то отримаємо функцію споживання у такому вигляді:

В умовах відсутності держави (в приватній закритій економіці) в рамках моделі „вилучення-ін’єкції” економічна рівновага визначалась на підставі тотожності між приватними заощадженнями та приватними інвестиціями: S = I. Після врахування держави, вилучення з економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін’єкції – державними закупівлями. Звідси у загальному вигляді модель економічної рівноваги для закритої змішаної економіки можна подати як тотожність між сумою вилучень (заощадження + податки) і сумою ін’єкцій (інвестиції + держзакупівлі):

Механізм фіскальної політики ґрунтується на мультиплікативних ефектах зміни держзакупівель і чистих податків.

128