МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

витрачених на його виготовлення, з іншого – це сума доходів, отримуваних власниками виробничих факторів. Таким чином, за вартістю витрати дорівнюють доходам. Проте тотожність і рівновага між витратами і доходами – лише тенденція і можливі тимчасові відхилення від рівноваги, яка згодом відновлюється ринком.

В основі національного рахівництва – процеси створення, розподілу, перерозподілу і використання продукту і доходу в рамках економічної системи з визначеною структурою та закономірностями функціонування. Стадії відтворювального циклу (виробництво продуктів і послуг і пов’язані з цим процесом утворення доходів, первісний і вторинний їх розподіл і використання) віддзеркалюють безперервний потік перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати. Таким чином процес функціонування економіки постає як постійний кругообіг доходів і витрат.

Найважливішими категоріями СНР вважаються: економічна операція, економічна територія, інституційна одиниця, сектор,

рахунок. Визначимо деякі з них.

Інституційна одиниця – це господарюючий суб’єкт, який володіє і розпоряджається активами, від свого імені приймає зобов’язання, вступає в економічні взаємини (операції) з іншими інституційними одиницями, складає і веде повний набір рахунків, включаючи баланс активів і пасивів. Існує два типи інституційних одиниць: юридичні особи (підприємства, корпорації, державні установи, банки і страхові компанії, суспільні організації та ін.) і домашні господарства (які розглядаються як самостійні інституційні одиниці, тому що являються центрами прийняття економічних рішень, які визначають їх поведінку). Інституційні одиниці групуються в сектори економіки (інституційні сектори) за наступними критеріями: виконувані ними функції в економічному процесі; спосіб фінансування витрат. За названими критеріями в СНР утворюється п’ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; органи загального державного управління; домашні господарства; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

До сектору нефінансових корпорацій входять підприємства, (приватні, державні, спільні, ті, що знаходяться під контролем іноземного капіталу та ін.), асоціації підприємств і корпорації, які займаються виробництвом товарів і нефінансових послуг для

20

продажу їх на ринку за цінами, що покривають витрати виробництва і забезпечують прибуток.

Сектор фінансових корпорацій включає інституційні одиниці, які на комерційній основі займаються фінансовим посередництвом (між тими, хто заощаджує, і тими, хто інвестує) або допоміжною фінансовою діяльністю. До них належать комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо. Витрати фінансуються за рахунок різниці між процентами, які одержані за надання ресурсів, і процентами, які сплачені за залучені ресурси.

Сектор загального державного управління включає головним чином бюджетні державні установи, які здійснюють політичні і регуляторні функції, надають неринкові послуги для індивідуального чи колективного споживання та перерозподіляють доходи і багатство. До цього сектору належать органи державного управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові фонди. Витрати фінансуються за рахунок податків і частково за рахунок доходів від власності та деяких неподаткових надходжень.

Сектор домашніх господарств об’єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках, як фізичних осіб-підприємців. Витрати сектору фінансуються за рахунок оплати праці, доходів від власності, пенсій, а також від реалізації продукції некорпоративних підприємств (дрібних ферм, невеликих магазинів, ресторанів, майстерень тощо).

Сектор некомерційних організації, що обслуговують домашні господарства включає суспільні, політичні, профспілкові, релігійні організації, головна функція яких – надання неринкових послуг членам цих організацій. Витрати цього сектору фінансуються за рахунок добровільних внесків, доходів від власності, пожертвувань.

Всі інституційні одиниці (тобто юридичні та фізичні особи), які об’єднуються в зазначені сектори, є резидентами даної країни.

Економіка країни являє собою сукупність лише тих інституційних одиниць, які є резидентами даної країни. Під резидентами даної країни розуміють інституційні одиниці, які пов’язані з економічною територією даної країни економічним інтересом протягом тривалого часу (не менше одного року). Якщо економічні інтереси інституційної одиниці зосереджені на економічній території інших країн, то вона є

нерезидентом даної країни.

21

Для врахування результатів взаємодії резидентів з нерезидентами

вСНР виділяється окремий сектор – „решта світу”(сектор „закордон”).

Під економічною територією розуміють територію, яка адміністративно управляється урядом цієї країни і в межах якої можуть вільно переміщуватись люди, товари та грошові кошти. До неї належить також національний повітряний простір, територіальні води та континентальний шельф в міжнародних водах, на які країна має виключні права, і територіальні анклави в інших країнах (території, на яких розташовуються посольства, консульства, військові та наукові бази і т.ін.). В той же час частина власної географічної території країни, що використовується іншими країнами, не включається до складу її економічної території.

Економічна операція – добровільна взаємодія господарюючих суб’єктів, тобто інституційних одиниць (двох або більше). За своєю сутністю операції – це або обмін або добровільне передавання (без відповідного еквівалента) економічних цінностей. Класифікація операцій в СНР дозволяє поділити їх на наступні групи: операції з товарами та послугами (виробництво та використання на різноманітні цілі товарів та послуг); розподільчі операції (розподіл і перерозподіл доходів); операції з фінансовими інструментами (придбання фінансових активів, прийняття фінансових зобов’язань, зокрема позики, приріст депозитів в банках та ін.); „інші потоки” або інші операції (охоплюють решту економічних потоків, які не були враховані в попередніх операціях).

Економічні операції, в результаті яких одні інституційні одиниці передають іншим інституційним одиницям безоплатно товари, послуги, активи, в СНР називаються трансфертами. Цим же терміном позначаються перерозподільні платежі, за допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів. Трансферти можуть бути поточними і капітальними, можуть набувати грошової та натуральної форм (наприклад, поточні податки на доходи та майно, страхові премії, штрафи, пенсії, пожертвування та ін.).

Для реєстрації економічних операцій, здійснюваних інституційними одиницями, використовуються рахунки. Рахунок – це балансова таблиця, яка складається з двох розділів: один – це ресурси, або зміна у зобов’язаннях; другий – використання, або зміна

вактивах. В СНР існує чітка класифікація рахунків: для

інституційних секторів економіки; для галузей економіки; для

22

окремих економічних операцій; для економіки в цілому (консолідовані рахунки). Кожна з зазначених груп має свою класифікацію. Так, наприклад, рахунки для інституціональних секторів поділяються на рахунки поточних операцій і рахунки нагромадження. Поточні рахунки, у свою чергу, складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, розподілу первинних доходів, вторинного розподілу доходів, використання наявного доходу перерозподілу доходів в натурі, використання скоригованого наявного доходу. Рахунки нагромадження включають: рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок, рахунок інших змін в активах.

2.2. Показники продукту і доходів макрорівня та методи їх обчислення

Записи в рахунках СНР являють собою аналітичні узагальнюючі показники різних аспектів макроекономічного процесу (виробництва і споживання продукту, формування доходів, нагромадження капіталу та фінансів). Найбільш важливі показники, які стосуються економіки в цілому, називаються агрегатами. Розглянемо основні агреговані показники, зокрема показники продукту і доходу макрорівня.

Центральним показником СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), який вимірює вартість кінцевих товарів і послуг (в цінах кінцевого споживача), вироблених резидентами країни за відповідний період.

При обчисленні „внутрішнього” продукту враховуються результати виробничої діяльності резидентів на географічній території даної країни, тобто внутрішньої економіки. На відміну від цього результати національної економіки продукуються діяльністю усіх резидентів даної країни, незалежно від їх місцезнаходження.

ВВП вимірює лише вартість кінцевої продукції – всіх вироблених товарів та послуг, які виходять за межі виробничої сфери, тобто не використовуються для подальшого виробництва. Кінцева продукція є продукцією кінцевого використання і спрямовується на кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП не враховує проміжну продукцію (проміжне споживання), до якої відносяться товари та послуги, що використовуються для подальшого перероблення, оброблення чи перепродажу (у вигляді сировини, матеріалів, палива,

23

електроенергії та ін.). Виокремлення проміжних продуктів виключає кількоразове врахування вартості створеного продукту.

Термін „валовий” означає, що при обчисленні ВВП з його вартості не виключається споживання основного капіталу. Амортизація (споживання основного капіталу) віддзеркалює вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його створення, а тому її, як і проміжну продукцію, слід виключити при вимірюванні результатів виробництва. Однак в сучасній економічній практиці (в бухгалтерському обліку) обчислення амортизації не відповідає вимогам СНР і унеможливлює точний облік амортизації. Тому ВВП залишається основним показником СНР.

Ціни кінцевого споживача (ціни покупців) або ринкові ціни – це такі, що відображають усі витрати покупців на придбання продукції (в тому числі податки і субсидії).

Окрім ринкових, в СНР застосовуються й інші ціни. Наприклад: основна ціна – ціна, що отримує виробник за товари і послуги, яка не включає будь-які податки і виключає субсидії на продукти; ціна виробника – ціна, що включає податки на продукти за мінусом субсидій на продукти, крім податків, аналогічних податку на додану вартість. Частина кінцевих товарів і послуг, що продукує національна економіка, не набуває товарної форми, не продається на ринках (наприклад послуги державного управління, армії, міліції, тощо). При урахуванні таких товарів та послуг виникає необхідність у спеціальному або так званому умовному оцінюванні (наприклад вартість послуг держави ураховуються згідно з бюджетними видатками на їх фінансування). Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Окремі кінцеві товари та послуги неможливо врахувати у ВВП. Наприклад, ВВП не здатен врахувати результати функціонування тіньової економіки.

В міжнародній макростатистичній практиці використовують

три методи розрахунку ВВП: виробничий (за доданою вартістю); розподільчий (за доходами) і за методом кінцевого використання

(за витратами). На кожній стадії відтворювального циклу ВВП обчислюється відповідним методом: виробничим – на стадії виробництва, розподільчим – на стадії утворення і розподілу доходу, методом кінцевого використання – на стадії використання. Вибір методу не повинен впливати на результат. Якщо результати розрахунків ВВП за різними методами не співпадають, то це зазвичай

24

підприємцями-резидентами (відшкодування з державного і місцевих бюджетів у порядку державного регулювання цін на продукцію, з метою поліпшення фінансового становища шляхом поповнення оборотних коштів, субсидії на експорт та імпорт та ін.). За термінологією СНР у формулі 2.1 „податки на продукти мінус субсидії на продукти” – це чисті продуктові податки.

Розподільчий метод (за доходами). На стадії утворення і первинного розподілу доходів ВВП являє собою суму первинних доходів, створених (сплачених) одиницями-резидентами за певний період. В макростатистичній практиці ВВП обчислюється як сума наступних елементів: оплата праці найманих працівників, валовий прибуток і валові змішані доходи, чисті податки на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт мінус субсидії на виробництво та імпорт). Зазначене можна подати у вигляді формули:

Оплата праці найманих працівників являє собою винагороду у грошовій або натуральній формі, яка повинна виплачуватись роботодавцем найманому працівникові за виконану роботу. Цей елемент формули 2.2, у свою чергу складається з двох основних компонентів: а) заробітна плата; б) внески на соціальне страхування (до страхових фондів), які здійснюються роботодавцем.

Податки на виробництво та імпорт складаються з двох компонентів: а) податки на продукти (про які вже йшлася мова); б) інші податки, пов’язані з виробництвом. Субсидії на виробництво та імпорт також включають два компоненти: а) субсидії на продукти (про них також вже відомо); б) інші субсидії, пов’язані з виробництвом. Інші податки, пов’язані з виробництвом, включають платежі до державних і місцевих бюджетів, державних цільових фондів у зв’язку з використанням ресурсів та одержанням дозволів і ліцензій на діяльність (податок на землю, транспортні засоби та ін.).

До інших субсидій, пов’язаних з виробництвом, належать ті, що надаються для здійснення певної економічної та соціальної політики щодо використання ресурсів (в зв’язку з використанням праці інвалідів, для зменшення забруднення довкілля та ін.). Чисті податки

26

на виробництво та імпорт можна вважати первинним доходом держави в особі уряду.

Валовий прибуток характеризує перевищення доходів над витратами, які одиниці-резиденти мають у процесі виробництва. Якщо з валового прибутку виключити споживання основного капіталу (амортизаційні відрахування), то отримаємо чистий прибуток. У свою чергу, прибуток (корпорацій) розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток. Для сектору домашніх господарств (для випадків, коли первинні доходи окремих осіб або невеликих груп людей, які є власниками підприємств, неможливо розділити на заробітну плату і прибуток, тобто для некорпоративних підприємств, які належать домашнім господарствам) перевищення доходів над витратами характеризує змішаний доход.

Метод кінцевого використання (за витратами). На стадії використання ВВП обчислюється як сума витрат всіх макроекономічних суб’єктів, які використовують кінцевий продукт: домашніх господарств, підприємців, держави. В макростатистичній практиці за цим методом ВВП розраховується як сума наступних елементів: кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. У

вигляді формули таке визначення можна подати так:

Пояснимо зміст елементів формули 2.3 (кожен з елементів, у свою чергу, складається з кількох компонентів, які також потребують пояснення).

Кінцеве споживання складається з витрат домашніх господарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів для задоволення індивідуальних та колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Зрозуміло, що

витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають витрати на придбання споживчих товарів та оплату послуг, вартість споживчих товарів, які надійшли в натуральній формі (наприклад в результаті оплати праці в натуральній формі) та ін. Витрати на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних

27

організацій, які обслуговують домашні господарства, пов’язані передовсім з поточними витратами на утримання цих установ, являють собою вартість неринкових послуг, які ними надаються. Так, для особистих потреб домашніх господарств надаються послуги бюджетними організаціями охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури та мистецтва. Послуги для колективного споживання надають бюджетні організації управління, оборони, науки та ін.

Валове нагромадження розраховується як сума наступних компонентів: валове нагромадження основного капіталу, зміна запасів оборотних коштів та чисте придбання цінностей (придбання за виключенням вибуття цінностей). Валове нагромадження основного капіталу являє собою вкладання коштів в об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом їх (об’єктів) використання. Об’єктами основного капіталу, як відомо, виступають: споруди і будівлі; машини і обладнання, транспорті засоби; робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження. Кількісно валове накопичення основного капіталу визначається як придбання за мінусом вибуття та існуючих основних фондів. Зміна запасів оборотних коштів включає зміну вартості запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів оборотних коштів повинно визначатись як різниця між надходженням продукції в запаси та вилученням з них. До категорії „цінності” відносяться предмети (дорогоцінні метали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо), які купуються не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей.

Витрати, пов’язані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матеріальних запасів, можуть розглядатись як інвестиції, оскільки ці витрати спрямовані на збільшення економічного потенціалу виробника для створення нового доходу в майбутньому. Чисте придбання цінностей не відносяться до інвестицій, але складає незначну частку валового нагромадження. Валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій. За методологією СНР, наряду з валовими інвестиціями, можна виокремити чисті інвестиції. Таким чином, валові інвестиції складаються з двох елементів: а) інвестицій, що спрямовуються на приріст основного капіталу (чисті інвестиції); б) інвестицій, що

28

використовуються на відновлення зношеного капіталу, тобто амортизації, яка відображує величину споживання основного капіталу (відновлювальні інвестиції). Різниця валових інвестицій і амортизації дорівнює чистим інвестиціям.

Сальдо експорту та імпорту товарів і послуг є відображенням того факту, що певна частка потреб макросуб’єктів країни задовольняється імпортованими продуктами, в той же час частина виготовленого в країні продукту експортується і задовольняє потреби суб’єктів інших країн. Кількісно сальдо визначається як різниця між експортом та імпортом товарів та послуг, а тому цю різницю називають чистим експортом. Таким чином, сальдо експорту-

імпорту відображає вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Якщо розглядати експорт та імпорт в контексті методу кінцевого використання ВВП, то експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і виробництво національних товарів і послуг, а імпорт – витрати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Наприклад, зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. Зрозуміло, що величина чистого експорту може мати від’ємне значення.

В макростатистичній практиці з розглянутих методів обчислення ВВП частіше застосовуються два: виробничий і метод кінцевого використання. Розподільчий метод носить допоміжний характер і на практиці використовується рідше.

Наряду з наведеними вище формулами, які ілюструють методи визначення ВВП за методологією СНР, в економічній літературі та в процесі макроекономічного аналізу застосовуються так звані

аналітичні формули.

Аналітична формула валового продукту за витратами (за методом кінцевого використання) виглядає наступним чином:

С – „особисті споживчі витрати” всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які складаються з витрат домашніх господарств на товари тривалого використання і поточного споживання, на оплату послуг;

I – „валові приватні внутрішні інвестиції” (такі, що здійснюються резидентами всередині країни), які включають інвестиції в основні

29