Тема 14. Забезпечення виконання зобовязань, що випливають з міжнародних економічних договорів

1. Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів

2. Міжнародний суд і міжнародний арбітраж

1. Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів

Міжнародне економічне право зокрема, як і міжнародне публічне право загалом, не передбачає міжнародних інститутів, які б забезпе­чували у примусовому порядку виконання норм права. Сторони між­народних економічних договорів мусять діяти так, щоб укладені ними договори виконувалися самостійно. Як зазначалося, з часів Стародав­нього Риму відомо: «Pacta sunt servanda» («Договори слід викону­вати»).

Розділ VI Статуту ООН передбачає мирні засоби розв’язання всіх спорів між державами. Це стосується і спорів на терені економіки.

Беручи до уваги те, що міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, розв’язання спорів у межах міжна­родного економічного права має відбуватися на відомих загальних засадах урегулювання спорів.

Зазначимо, що Статут ООН окрім спорів згадує ще й про ситуації, продовження яких може загрожувати миру й безпеці. Існують спори юридичні і політичні. Зазначимо, що економічні спори можна зараху­вати і до тих, і до інших.

У Хартії економічних прав і обов’язків держав (прийнято в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зазначається, що жодна держава не може здійснити щодо іншої держави або загрожувати їй вжиттям економічних, політичних або будь-яких інших заходів приму­сового характеру, спрямованих на утиснення її суверенних прав або отримання будь-якої вигоди.

Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (сер­пень 1975 р.) зафіксував, що держави-учасниці:

• розв’язують спори між ними мирними засобами так, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;

• добросовісно і в дусі співробітництва використовують такі за­соби, як переговори, обстеження, посередництво, примирення, ар­бітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їх вибором, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами;

• утримуються від будь-яких дій, що можуть погіршити станови­ще такою мірою, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру та безпеки і тим самим мирне врегулюван­ня спорів стане важким.

Як відомо, політичні спори не передаються на розгляди до міжна­родних судів та арбітражів. Політичні спори між державами можуть тривати роками, десятиліттями, а то й століттями, якщо їх не вдається вирішити шляхом переговорів чи іншим способом представникам сто­рін, що сперечаються.

Отже, вважатимемо, що безпосередні переговори держав, які кон­фліктують, є першим прийомом вирішення міжнародних економічних спорів.

Окрім переговорів застосовують також інші узгоджувальної про­цедури.

«Добрі послуги» – це ситуація, коли в конфлікт держав втру­чається третя сторона. Ця сторона організовує контакти між кон­фліктуючими сторонами та докладає зусиль для того, щоб їх поса­дити за стіл переговорів. Коли конфліктуючі сторони розпочали переговорний процес, третя сторона може вважати себе вільною. Проте часто такі доброзичливі треті сторони беруть участь і у про­цесі переговорів.

Посередництво означає активну участь третіх сторін у процесі безпосередніх переговорів між сторонами, що сперечаються.

Іноді конфліктуючі сторони не хочуть сидіти за одним столом в одній кімнаті зі своїм опонентом і третій стороні – доброзичли­виці – доводиться виконувати «човникову дипломатію» між двома приміщеннями, передаючи усні чи письмові точки зору сторін перего­ворів.

Стороною-доброзичливицею, або стороною-посередником, може бути держава, міждержавна організація, міжнародна посадова особа, керівні діячі держав, а то й просто приватні особи, які мають необ­хідні для такої місії авторитет і досвід. Такими приватними особами часто стають державні діячі, які вийшли у відставку.

Слідчі комісії створюють, як правило, на паритетних засадах сторін, що сперечаються. Завдання комісій – виявити фактичні об­ставини конфліктів. Уперше утворення таких комісій передбачили Га­азькі конвенції 1889 та 1907 p. (укладені на так званих Першій та Другій Гаазьких конференціях миру), які стосувалися мирного роз­в’язання міжнародних зіткнень. Процедура їх утворення була перед­бачена Загальним актом про мирне розв’язання спорів, який Ліга Націй прийняла в 1928 p. Згодом Загальний акт переглянула ООН (1949р.). Якщо сторони не домовилися про інше, то кожна з них призначає до комісії двох представників, причому лише один з них має бути громадянином цієї країни. П’ятою особою в комісії є голо­ва, якого обирають зазначені чотири представники.

Узгоджувальні комісії утворюються за процедурою, яка прак­тично аналогічна процедурі слідчих комісій. Завдання узгоджувальних комісій полягає у досягненні згоди з предмета конфлікту.