4. Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки

Держави відповідно до Гаазької конвенції про початок воєнних дій 1907 року визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного повідомлення у формі: мотивованого оголошення війни; ультиматуму з умовним оголошення війни. Про стан війни необхідно одразу повідомити нейтральним державам.

Згідно із визначенням агресії, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 1974 року сам факт оголошення війни, що не є актом самозахисту відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну, і є актом агресії. Початок агресивної війни без її оголошення є обставиною, що обтяжує та підвищує відповідальність агресора.

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни.

Визначають такі міжнародно-правові наслідки оголошення війни:

• припиняються дипломатичні і консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств;

• припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, про воєнний союз). Деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які беруть участь у війні;

• до громадян країни-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; вони можуть бути інтерновані або примусово поселені в певному місці (ст.ст. 41,42 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.).

Багатосторонні міжнародні договори, що закріплюють норми і принципи права в період збройних конфліктів, починають діяти у відносинах між воюючими державами. З початком війни починається фактичне здійснення договорів і угод, що регулюють відносини між державами, які беруть участь у війні, з одного боку, та нейтральними й іншими невоюючими державами з іншого боку.

Театром війни визначається вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряний простір над ними), на якій вони потенційно можуть вести воєнні дії.

Водночас театром воєнних дій є територія, на якій збройні сили воюючих держав фактично ведуть воєнні дії. Забороняється використовувати в якості театру війни, тобто не можуть вважатися об'єктом нападу і знищення:

а) територія нейтральних та інших невоюючих держав, демілітаризовані території;

б) міжнародні протоки і канали;

в) санітарні зони і місцевість на окупованій території з відмітними емблемами;

г) культурні цінності, будинки, що мають велике національне і загальносвітове значення;

д) райони розташування атомних електростанцій, дамб і гребель, руйнування яких призводить до катастрофічних та небезпечних наслідків для цивільного населення.

У міжнародному гуманітарному праві розрізняють закінчення стану війни і припинення воєнних дій.

Воєнні дії між державами можуть припинятися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.

Перемир'я - тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир'я (на всьому фронті).

Місцеве перемир'я має тимчасовий характер, укладається для обмеженого театру воєнних дій, із конкретними цілями або завданнями місцевого значення - добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем та ін.

Загальне перемир'я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжується до укладання мирного договору або мирного врегулювання.

Тобто перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим. Суттєве його порушення однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція—це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих переможцем, в результаті чого держави однієї з воюючих сторін втрачають верховенство або воно істотно обмежується.

Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підрозділу, об'єкту, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 р.), і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 р.). Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов з боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону з умовою збереження зброї і стягів).

На відміну від загального перемир'я, при капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність з переможцем, за винятком почесної капітуляції.

Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означають автоматичного закінчення стану війни, для чого необхідно:

• видання акту (одностороннього або двостороннього) про припинення стану війни (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 р. про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною)

• або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 р.).

У мирному договорі фіксується закінчення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних договорів між воюючими сторонами і т.д.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють. З припиненням стану війни для воюючих держав виникають такі наслідки:

- перестають діяти договори воєнного часу, у т.ч. закони і звичаї війни, і набирають сили угоди, що регулюють відносини між державами;

- встановлюються мирні відносини, у тому числі і дипломатичні;

- відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і укладаються нові договори;

- здійснюється обмін військовополоненими, виведення окупаційних військ;

- провадиться репатріація цивільного населення;

- наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців.

Для нейтральних держав припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, - ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюється безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані тощо.