Різниця культур у різних суспільствах

Різниця у матеріальній культурі очевидна і кидається у вічі: архітектура, одяг, прикраси, транспорт тощо – у кожному суспільстві різні.

Але суспільства відрізняються також своїми вартостями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою.

Етноцентризм і культурний релятивізм

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур з позиції сприйняття власної культури як центральної називають етноцентризмом (термін введено американським вченимВільямом Самнером. У праці “Народні звичаї”. (1906 р.) він описував цю позицію як таку „при якій власна група розгядається як центр Всесвіту, а всі інші оцінюються як такі, що мають до неї певне відношення”.

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, позаяк він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім’ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до „кращих людей” служить своєрідним „соціальним клеєм”, який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, вартості, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких якксенофобія(страх і неприйняття чужих звичаїв),шовінізм (визнання всіх інших культур і народів нижчими порівняно зі своєю культурою і своїм народом).

Етноцентризм також перешкоджає науковому вивченню культури. Ми не зможемо зрозуміти поведінку інших народів, якщо будемо інтерпретувати її в контексті власних вартостей, переконань і норм поведінки. Як противага етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат.relativus– відносний).

Культурний релятивізм – це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, вартості) можлива тільки в рамках тієї культуриз якої він походить(наприклад, багатоженство не може бути прийняте і оцінене в рамках християнської культури).

Роздуми італійського ученого і письменника Умберто Еко у полемічному есе “Священні війни: пристрасть і розум”, написаному з приводу нападу арабських терористів на США у вересні 2001 року, є якраз зразком аналізу ситуації з позицій культурного релятивізму. Він звертає увагу на те, що причиною усіх релігійних воєн протягом віків завжди служили поверхневі протиставлення, на зразок „Ми” і „Вони”, чорне і біле, добрі і злі.

“...Захід давно почав цікавитися іншими цивілізаціями - це було потрібно для успішної економічної експансії. Греки називали своїх сусідів, які не говорили грецькою, варварами - тобто заїками, начебто ті і зовсім не вміли говорити. Однак і серед греків траплялися розсудливі люди - наприклад стоїки, котрі помітили, що, хоча варвари і використовують інші слова, вони виражають з їх допомогою такі самі думки, як і самі греки.

У другій половині XIX століття з'явилася культурна антропологія, що поставила своєю метою загладити провину Заходу перед іншими культурами, особливо перед тими, котрі Захід вважав варварськими, - перед примітивними народами і суспільствами без писаної історії. Завдання культурної антропології полягала в тому, щоб указати на існування точки зору, відмінної від точки зору західної культури. Антропологи заявляли, що цю іншу точку зору варто приймати всерйоз, не ставитися до неї зневажливо і не придушувати її.

Перш ніж стверджувати, ніби-то одна культура краща за іншу, потрібно установити критерії оцінки цих культур.

Культуру можна об'єктивно описати, сказавши, наприклад, що її представники поводяться певним чином, вірять у духів, або у єдиного всюдисущого Бога; живуть сімейними кланами, як велить їм традиція; вважають красивим носити сережки в носі (це може стосуватися, наприклад, і сучасної молодіжної західної культури); вважають свиню нечистою твариною; роблять собі обрізання; вирощують собак на забій, або, як англійці й американці дотепер думають про французів, - їдять жаб.

Зрозуміло, антропологи розуміють, що їхня об'єктивність завжди обмежена безліччю факторів. Критерії оцінки залежать від наших власних коренів, переваг, звичок, пристрастей, від нашої системи вартостей. От приклад: чи вважаємо ми, що продовження людського життя з 40 до 80 років має сенс? Особисто я вірю, що має, однак багато містиків можуть заперечити мені, що життя святого Луїджі Гонзага, котрий дожив усього до 23 років, було набагато повнішим, ніж життя якого-небудь безглуздого ненажери, що дотяг до 80.

Чи віримо ми у доцільність технологічного прогресу, глобалізації торгівлі й удосконалювання транспортних засобів? Багато хто вірить, вважаючи нашу технологічну цивілізацію вищою ніж інші. Разом з тим, усередині західної культури є люди, які прагнуть жити в гармонії з природою, готові відмовитися від літаків, машин і холодильників, які бажають плести кошики і подорожувати пішки з одного села в інше заради збереження озонового шару Землі.

Отже, щоб стверджувати, ніби-то одна культура є кращою за іншу, недостатньо просто описати цю культуру (як це роблять антропологи). Стверджувати подібне можна тільки перебуваючи всередині своєї власної системи цінностей, системи, від якої, як нам здається, ми не можемо відмовитися. Тільки з такого погляду ми можемо сказати, що одна культура - наша власна – краща за іншу. Краща для нас.

Наскільки абсолютним можна вважати критерій технологічного прогресу? У Пакистану є атомна бомба, а в Італії її немає. Чи означає це, що італійська цивілізація гірша за пакистанську і краще жити в Ісламабаді, ніж в Аркорі?

Бен Ладен не виявив жодного милосердя до жителів Нью-Йорка, таліби знищили кам'яні статуї Будди, але ж і у Франції свого часу була Варфоломіївська ніч. Хоча сьогодні це нікому не дає підстав вважати французів варварами.

Історія - як двосічний меч. Турки любили насаджувати людей на кіл (а це цілком неприйнятно), але візантійці виколювали очі своїм родичам, а католики живцем спалили Джордано Бруно. Бен Ладен і Саддам Хусейн - вороги західної цивілізації, але усередині самої західної цивілізації були такі люди, як Гітлер і Сталін.

Історія не може служити критерієм оцінки цивілізацій. Відповідь треба шукати в сучасності. Один із найбільш гідних поваги аспектів західної культури (вільної і плюралістичної - а це і є цінності, котрі ми вважаємо найголовнішими й найістотнішими) полягає в тому, що вона вже досить давно допускає співіснування різних, нехай навіть і різновекторних, критеріїв оцінки різних проблем”.

А ось приклад одного серйозного конфлікту, який стався на грунті різних підходів до оцінки тієї самої ситуації – з позиції етноцентризму і з позиції культурного релятивізму.

У переддень чемпіонату світу з футболу 2002 року, який відбувався у Японії і Південній Кореї, Товариство захисту тварин пригрозило розпочати міжнародну кампанію за бойкот ігор у Кореї, якщо південнокорейська влада не введе заборону на „варварський звичай” вживання у їжу м’яса собак. Керівник ФІФА Йозеф Блаттер навіть вислав до корейського керівництва листа сформульованого у гострому тоні. У листі Блаттер зажадав покласти край знущанню з „найкращого друга людини”. На що отримав відповідь: „Пес традиційно є ВАШИМ другом, а не НАШИМ. Крім того, ми не обурюємося, що французи їдять жаб і слимаків, китайці – гадюк, а японці – готують свою традиційну страву – сушімі – нарізаючи ще живу рибу. Чому ж нам має бути заборонено вживати нашу традиційну їжу – страви із собачатини?”.