Системно-механістичне уявлення

Під впливом механіки (і фізики взагалі) представники цього напрямку намагалися звести закономірності функціонування і розвитку суспільства до механістичних закономірностей. Вони намагалися пояснити світ не вдаючись до понять „ціль” або „кінцева причина”. Прихильники системно-механістичних уявлень не вважали, що „ціль” або „кінцева причина” притаманні суспільству і тому не ставили за мету продукування теорій, які би оцінювали розвиток суспільства, виходячи із його цілей. Вони в основному концентрували свою увагу на вивченні причинно-наслідкових явищ: одна подія зумовлена іншою, інша – ще іншою і так далі. Суспільство вони вважали чимось подібним до механічного агрегата.

Відомим представником механіцизму вважають італійського ученого Вілфредо Парето (1848 – 1923).Він вважав, що суспільство є своєрідним механізмом, котрий збудований з атомів – людей. Вони становлять систему, що складається з окремих елементів, які взаємопов’язані і впливають один на одного. Ці елементи неоднорідні. Кращі складають еліту, яка управляє суспільством. Рівновага в системі забезпечується циркуляцією еліти: кращі з представників низів можуть підніматися догори і входити в еліту, а ті члени еліти, які деградують – опускаються донизу. Зміна еліт може відбуватися через кооптацію елітою до своїх лав представників нижчих класів, якщо ж ні, то оновлення еліти відбувається завдяки соціальній революції, увесь сенс якої, згідно Парето, полягає в персональній заміні правлячої еліти.

Існують також “енергетичні”, “термодинамічні” та інші форми механіцизму, які відповідали певним етапам розвитку фізики.

Системно-органічне уявлення

Типовими представниками цього напряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.

Системно-органічне розуміння суспільства з’явилося під впливом Чарльза Дарвіна та інших відомих біологів-еволюціоністів ХІХ століття. Поняття організму в той час стали уявляти ключем до наукового пояснення законів природи; мислення, яке ґрунтувалося на атомістичній традиції у ХІХ столітті стали розглядати як застаріле. Скажімо, на думку Огюста Конта, індивіди тільки думають, що вони діють відповідно до „своїх особистих імпульсів”, насправді ж вони постійно беруть участь у загальному розвитку, як правило, не задумуючись про це. Огюст Конт постійно підкреслював примат суспільства над індивідом, а слова „індивід”, „індивідуальний” у його творах зазвичай мають зневажливий відтінок.

„В політиці системно-органічна точка зору призводила до возвеличення суспільства на противагу індивідові. Це гармоніювало зі зростаючою могутністю держави, а також із націоналізмом, котрий міг звернутися до дарвінівського вчення про виживання найсильніших, застосовуючи його вже не до індивідів, а до націй.” (Бертран Рассел).

Суспільство, вважають прихильники системно-органічного напряму – це є своєрідний організм, система, котра перебуває у постійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад: в ході свого розвитку суспільство “нарощує масу” (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); суспільство має свою “нервову систему” (шляхи сполучень та інші засоби комунікацій), “м’язи” (силові структури – армія, поліція), “мозок” (уряд, парламент), “кровоносну систему” тощо. Петро (Петер) Лілієнфельд (1829–1903) –німецький соціолог, який жив і працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті самі функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду аналогічні функціям мозку. Австрійський вченийАльберт Шеффле (1831-1903) у праці з характерною назвою „Будова і життя соціальних тіл” аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов’язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.