Конфлікт поколінь. Соціологічний аналіз бунту молоді

Проблема наступності і конфліктів у стосунках «батьків» і «дітей» може розглядатися як взаємодія зустрічних потоків інформації і діяльності, як особливості передання культурних вартостей від покоління до покоління. Як каже арабська народна мудрість, люди завжди більше подібні на своїх сусідів, ніж на своїх батьків, адже із сусідами вони разом виростали, виховувалися і живуть у тих самих історичних і культурних умовах.

Саме через різницю у життєвому і культурно-історичному досвіді проблема наступності і конфліктів у стосунках «батьків» і «дітей» існуватиме завжди, але зміст проблеми, гострота суперечностей набуває особливого, конкретно-історичного характеру.

Конфліктність у стосунках поколінь найчастіше наростає в революційні епохи руйнування традиційних зв’язків між генераціями батьків і дітей. Способи подолання конфлікту пов'язані із соціально-класовою неоднорідністю суспільства, з ідейно-духовною роз'єднаністю. Тривалість і особливості міжпоколіннєвого конфлікту залежать від значущості змін, від швидкості історичного оновлення. Різкі зміни викликають травматичний ефект, підсилюють міжпоколіннєві розходження.

Загострення стосунків між поколіннями “батьків” і “дітей” пов’язане з рядом соціальних процесів сучасності. Хозе Ортега-і-Гассетназиває головною причиною цього конфлікту так зване «повстання мас». Для нього людина маси — це власник, позбавлений почуття гідності. Він не хоче нічого знати про загальнонаціональні та загальнолюдські проблеми. Культ сили, егоцентризм, зневага до оточуючого світу, комфортність існування — його кредо. Це людина без коренів і без духовної перспективи, яка із альтернативи «бути» або «мати» вибирає друге. Конфліктність у стосунках поколінь визначається певним типом виховання, коли дітям за всіляку ціну забезпечують легке і заможне життя, позбавлене будь-яких обмежень. Надлишкові блага, що дісталися без зусиль приводять до появи молодих людей, які свій розумовий і моральний рівень вважають більш ніж достатнім, вони не знають труднощів і турбот, не відчувають обов’язків. «Молодість як таку, завжди захищали від надмірних зусиль, — пише Ортега-і-Гассет. — Вона жила в борг. По-людськи так і має бути. Це ніби-то право їй поблажливо і ласкаво дарують старші. І як же треба було одурманити її, що вона й справді стала вважати це своїм заслуженим правом...» Без подолання труднощів, без боротьби і вічного зусилля самореалізуватися, самоутведитися народжується, за словами Ортеги-і-Гассета, варвар із хамською поведінкою як законний плід цивілізації поблажливості і недисциплінованості. «Коли цей тип починає переважати, треба дзвонити в дзвони і кричати, що людству загрожує виродження, яке є практично тотожне смерті».

Увага до проблеми міжпоколіннєвих відносин стала особливо актуальною у всьому світі у зв’язку з піднесенням молодіжного і студентського руху наприкінці 60-х —на початку 70-х років XXстоліття.

1968 рік став загальносвітовим феноменом. У численній літературі, що присвячена даній проблемі існує дуже різне тлумачення цього феномена: бунт, молодіжна революція, контркультурна акція і навіть політичний карнавал. Згідно з інформацією експертів ООН того року революційні виступи молоді відбулися більше як у 50 країнах світу. Бійки демонстрантів з поліцією у Парижі, Ліоні, Тулузі, Страсбурзі. Президент Франції Шарль де Голль був змушений піти у відставку. Студентські страйки та демонстрації в Італії, небачені доти демонстрації проти війни у В’єтнамі, які охопили усі найбільші міста Західної Німеччини та США, більшість столиць країн Латинської Америки, шокували пересічних громадян. У Чикаго оголосили надзвичайний стан, у Мехіко в сутичках із поліцією загинуло 50 студентів.

Американські соціологи з подивом констатували наприкінці шістдесятих, що руйнується усталена система понять і стереотипів, наприклад, лише 18% опитаних американських студентів погоджувались з твердженням, що гроші відіграють велику роль у житті.

Соціологічна література не тільки старанно описувала і пробувала пояснити явище молодіжного бунту, але навіть стала одним із чинників його популяризації, поширюючи інформацію про нові вартості, бажання і спосіб поведінки молодих людей, які багато в чому йшли у розріз із домінуючою культурою, тобто фактично популяризуючи ідеологію контркультури.

Володарями дум тодішньої студентської молоді були структуралісти, ліві екзистенціалісти та теоретики Франкфуртської школи. Центральною тезою їхніх теоретизувань було збереження особистості, її індивідуальності в умовах індустріального суспільства. Герберт Маркузе(1898-1979) у своїх працях “Одновимірна людина”, “Есе про визволення”, “Контрреволюція і бунт” описував, що сучасне суспільство насправді переймається тільки однією проблемою – підвищенням продуктивності праці. У жертву їй приноситься все оригінальне, самобутнє і неповторне. Але підвищення ефективності Системи збільшує її контроль над людиною. За комфортність свого існування людина платить свободою, тобто тоталітарне суспільство (розуміння цього терміна у Маркузе відрізняється від загальновизнаного: він має на увазі нетерористичні економічно координовані суспільства) позбавило всі критичні ідеї опозиційності, вмонтувавши їх у своє функціонування. Тому необхідно реалізувати Велику Відмову від вартостей і способів поведінки властивих тоталітарному суспільству. Зробити це, на думку Маркузе та інших інтелектуалів так званої Франкфуртської школи, здатні тільки студенти, молодь, національні і расові меншини – аутсайдери з точки зору респектабельних буржуа.

ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНИ

Вікова структура населення України характеризується постійним зростанням частки осіб пенсійного віку. В 1989 році кількість населення у віці старшому за працездатний становила 21,2%, а в 1998 – 23,3%. Загальна кількість населення нашої країни також знижується: за 1989 – 2000 роках воно скоротилося з 52 мільйонів осіб до, приблизно, 49,7 мільйонів. Отже, його втрати за ці роки дорівнюють 1 мільйон 996 тисяч осіб (див. таблицю). За попередніми даними загальноукраїнського перепису населення 2001 року, кількість населення України становить 48 мільйонів 416 тисяч осіб. Тобто тенденція до зменшення кількості населення зберігається.Міжнародні порівняння за основними показниками природнього розвитку населення: народжуваності, смертності, природного прирісту, - виявили істотне посування України з позицій, на яких вона трималась раніше. Причому спостерігається очевидне погіршення не тільки відносно країн Заходу, а й колишніх республік СРСР. За рівнем народжуваності (8,7%) наша держава - на передостанньому місці серед колишніх республік СРСР та країн Європи; за смертністю (14,8%) посідає друге місце серед країн Європи; за рівнем дитячої смертності (13,8 дитини на 1000 новонароджених) - Україна у першій десятці країн з найвищими показниками для європейських країн; за середнею тривалістю життя Україна також пасе задніх – 67 років.

Багато хто заговорив навіть про вимирання населення України. Попри усю непривабливість намальованої картини, насправді все не є аж настільки жахливо: поки що не йдеться про фізичне вимирання української нації. Чисельність народів не постійна величина і ми можемо говорити не про вимирання, а радше про зміну вікової структури населення України. Ми, тобто населення України, постарішаємо. Така тенденція притаманна практично усім європейським країнам, однак у заможних країнах вікова структура вирівнюється за рахунок зовнішньої міграції із бідніших країн. Учені підрахували, що демографічної старості Україна змогла би уникнути лише в тому випадку, якщо українські жінки народжуватимуть по 3-4 здорових дитини. Якщо ж ні, то ми все одно не вимремо, просто станемо країною іншого масштабу.

Джерела приросту (зменшення) населення України

Роки	Кількість населення, тис. осіб	Зміни за рік, тис. осіб
		Загальний приріст	Природний приріст	Міграційний приріст
1989	51 706,7	136,6	92,3	44,3
1994	52 114, 4	- 386,0	- 242,8	- 143,2
1999	50 105,6	- 394,8	- 350,0	- 44,8

Молоде покоління сучасної України. Дуже важливою проблемою для кожного суспільства є питання про те, чи зуміє воно утримати у полі свого соціокультурного притягання найбільш мобільну групу, якою є молодь, а чи ця група перетвориться у „компрадорську”, яка більше прагне до чужих культур, аніж до своєї власної. Проблема молоді постає особливо гостро тому, що молоде покоління найменше інтегроване в соціальні зв’язки, виявляє найменше стійкості у поглядах і поведінці. Загострюється проблема молоді, зазвичай, під час кризових періодів у розвитку суспільства. Сьогодні Україна перебуває якраз на такому етапі свого розвитку і молодь у нашій країні переживає непрості часи.

Якими ж є причини складного становища молоді? Основні з них пов’язані з проблемами „життєвого старту”: з рівнем матеріального забезпечення і соціальної захищеності, з можливістю здобуття освіти, початком трудової діяльності, утворення і забезпечення сім’ї, професійним ростом, кар’єрою. Середня заробітна платня молодих людей є майже вдвічі нижчою, ніж середня в Україні. Дуже малою є стипендія у студентів. Нинішня система освіти практично не гарантує свободу вибору і можливості соціального авансування молодих людей. Сьогодні розподіл молоді у системі освіти є жорстко соціально детермінований. А перехід до платної освіти ще жорсткіше визначить цей процес.

Недостатня матеріальна забезпеченість, відсутність житла, вимушене використання матеріальної допомоги батьків нерідко формують у деякої частини молодих людей соціальний інфантилізм. Праця перестає займати найважливіше місце у структурі життєвих цінностей молоді, посилюються споживацькі настрої. Разом з цим, у виробничій сфері загострюється проблема безробіття. У віковій категорії до 18 років і 18—24 роки вона є у декілька разів вищою, ніж у інших вікових групах. Негативно впливає на становлення особистості і невідповідність отриманої освіти змісту роботи, яку суспільство може надати сьогодні молодій людині. Це призводить до падіння престижу багатьох важливих для суспільства професій, до знецінення освіти.

Безумовно, нинішнє молоде покоління не є чимось цілісним з точки зору політичних та ідеологічних установок. Різні групи молоді орієнтовані на різні суспільні ідеали і цінності, як це є й з іншими соціальними групами. Однак нинішній етап життя суспільства, який характеризується руйнуванням старих суспільних відносин і переходом до нових, відмовою від колишніх стереотипів, етичних норм особливо впливає на найменш інтегровані групи суспільства, зокрема на молодь. Тому в молодіжному порівняно частіше молодіжна субкультура набуває рис контркультури зі специфічною системою ціннісного ставлення до праці, споживання, способу життя, проведення вільного часу.

Вікова диференціація суспільства стає тим глибшою, чим більш закритими і недоступними для молоді є провідні соціальні інститути — політичні, культурні, а також – чим менш ефективними є дії сім’ї і школи, як агентів соціалізації.

У молодіжному середовищі України частішають вияви девіантної поведінки - вчинків, що не відповідають усталеним у суспільстві нормам, зразкам поведінки. Найбільш небезпечними різновидами девіантної поведінки є карні злочини, пияцтво, наркоманія. Аналіз ступеня поширення різних видів девіантної поведінки показав, що у молодіжному середовищі дуже гостро постали проблеми пияцтва, кримінальних правопорушень, наркоманії, токсикоманії, хуліганства, насильства над особистістю підлітка, проституція. Як показали результати дослідження Андрія Рубанова, основною причиною поширення девіацій стала криза ціннісних орієнтацій молоді, породжена економічним занепадом і дестабілізацією суспільного життя. Своєрідний ціннісний вакуум у свідомості молодих людей особливо наочно виявляється у тому, що більшість з них вважає своє життя марним, непотрібним іншим (50,6%), безперспективним (54,8%), безцільним (68,7%), нецікавим (61,3%), роз'єднаним (68,7%). Виявляється, що негативні наслідки цих деформацій мають істотніший вплив на поведінку підлітків, аніж низький матеріальний рівень життя. На економічні правопорушення підлітків частіше штовхає не бідність сама по собі. Визначальну роль відіграє дія механізму відносної депривації, тобто відчуття ущемлення свого матеріального становища порівняно зі становищем інших людей.

Негативізм частини молоді є тимчасовим явищем, характерним для перехідного суспільства. Процес усунення соціальних деформацій буде супроводжуватися усуненням асоціальних явищ із молодіжного середовища. Відхід від надмірної заідеологізованості старої системи соціалізації молоді, подолання розриву між теорією і практикою — ось найважливіші завдання, що постали перед нашим суспільством. Але, разом із тим, суспільство повинно старатися не допускати девальвації основних життєвих понять, плекати у молодіжному середовищі такі вічні вартості, як сумлінна творча праця, колективізм, демократія, свобода, справедливість.

Контрольні питання

1. Що вивчає вікова соціологія?

2. Які характерні тенденції спостерігаються у динаміці вікової структури України і чому?

3. Охарактеризуйте проблеми соціальної геронтології.

4. Чи доводилося Вам спостерігати або стикатися із проявами ейджизму?

5. Наведіть погляди представників різних соціологічних теорій на пояснення соціальної нерівності з огляду на вік.

6. Що є об’єктом і предметом соціології молоді?

7. Кого можемо вважати молоддю? Чому непросто визначити межі цієї суспільної групи?

8. Чому молодь вважають найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства?

9. Назвіть найвідоміші соціологічні теорії молодості і молоді та чільних представників цих теорій.

10. Які причини конфлікту поколінь?

11. Як соціологи пояснюють причини піднесення молодіжного і студентського руху в 60—70-х рр. XXст.?

12. Що таке молодіжні проблеми? Які види молодіжних проблем Ви можете назвати?

13. Які основні проблеми стоять перед молоддю сучасної України?

14. Порівняйте зміст державної молодіжної політики в Україні та у розвинутих державах Заходу.

15. Які головні причини девіантної поведінки молоді?