Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Социология учебник.doc
Скачиваний:
191
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.87 Mб
Скачать

Соціальні інститути

Елементи соціальної структури є пов'язані між собою. Великі групи складаються з менших груп, групи складаються зі статусів. Ці елементи соціальної структури вибудовуються завдяки соціальним інститутам.

Кожне суспільство мусить дбати про задоволення різноманітних потреб своїх членів, про передачу своєї культурної спадщини наступним поколінням. Тобто суспільство зацікавлене, щоб стосунки його членів відбувалися не хаотично, а організовано, прогнозовано і стійко. Безпека людини, її освіта, здоров'я, господарська діяльність, родинні стосунки та ін. – усі ці явища нашого повсякденного життя гарантовані від стихійності, спорадичності і відбуваються згідно з певними установками (установка – приблизно так можна перекласти з латинської мови слово „інститут”).

Соціальні інститути – це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей.

Еміль Дюркгейм називав соціальні інститути „фабриками відтворення суспільних відносин”. Соціальні інститути організовують людську діяльність у певну систему ролей і статусів, установлюючи взірці поведінки людей у різних сферах суспільного життя.

Поняття „соціальний інститут” запровадив Герберт Спенсер, який виділив основні соціальні інститути, котрі і сьогодні, в основних рисах, визнаються головними:

  • сімейний – відповідає за опіку і виховання дітей, їх соціалізацію, впорядкування сімейного життя;

  • обрядовий – установлює звичаї, обряди, регулює повсякденну поведінку людей;

  • політичний – відповідає за організацію й розподіл влади в суспільстві (держава, армія, суд, партії, вибори тощо);

  • релігійний – згуртовує суспільство, установлює моральні норми і принципи людського співжиття;

  • економічний – регламентує соціальні відносини в сфері виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг (власність, гроші, ринок, трудова діяльність тощо).

Інституціалізація - це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, котра очікується, моделюється, регулюється.

Люди в соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно і шукають для цього різноманітні способи. У процесі суспільної взаємодії вони знаходять загальноприйнятні взірці, шаблони поведінки, які поступово через повторення й оцінку перетворюють у стандартизовані звичаї і звички. Через деякий час ці шаблони і взірці поведінки підтримуються громадською думкою, сприймаються й узаконюються.

Скажімо, кожне суспільство мусить виробляти і розподіляти матеріальні цінності і послуги. Соціальним інститутом “відповідальним” за цю сторону життя суспільства є економіка. Її форма може змінюватися в різних суспільствах: може бути вільноринкова економіка, соціалістична, феодальна чи державно капіталістична економіка, але не існує такого суспільства, котре би не виробило відносно тривалого способу взаємодій у процесі виробництва їжі, одягу, житла і розподілу цих благ серед своїх членів. Для виконання цих функцій кожне суспільство виробляє власні норми і вартості, різні соціальні групи й організації, статуси і ролі.

Можна виділити такі характерні особливості соціальних інститутів:

по-перше, в інститутах існують способи дії від імені членів групи, як цілого. Ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів осіб, включених у даний інститут (Скажімо, суддя мусить винести законний вирок злочинцю навіть якщо той є йому особисто симпатичним);

по-друге, кожен соціальний інститут має певні функції. Серед них: ті, які регулюють поведінку членів суспільства і соціальних груп; забезпечують стійкість суспільного життя; здійснюють інтеграцію суспільства.

По-третє, в рамках соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.

Інституалізація робить поведінку кожного окремого члена суспільства передбачуваною за орієнтацією і за формою вияву. Зрозуміло, що завжди є окремі винятки, існує, наприклад, секс поза сім’єю, корупція, проституція чи наркоманія, але такий, позаінституційний, тип поведінки є достатньо утруднений.

Кожен соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут не здатний ефективно справлятися із цією потребою, ми говоримо про падіння його авторитету, кризу даного інституту. Наслідком такої кризи є перерозподіл функцій. Скажімо, з середини 80-х років минулого століття в Україні намітилась криза загальноосвітньої школи, яка, зокрема, виявлялася і у тому, що школа перестала справлятися з такою важливою функцією, як підготовка випускників до вступу у вищі навчальні заклади. Суспільство миттєво відреагувало на нову потребу: з’явилися репетитори – інститут посередників.

Якщо ж якась суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні даного інституту. Щоправда, він за інерцією ще може продовжувати деякий час функціонувати як данина традиції, але врешті-решт припиняє своє існування. Найважливішими чинниками змін є політика, економіка і культура.

Зародження і загибель соціального інституту можна розглянути на прикладі інституту дворянських дуелей. Дуелі були інституціалізованим методом з'ясування стосунків поміж дворянами в період з XVI до XVIII століття. Цей інститут виник у зв'язку з потребою захисту честі дворянина і впорядкування стосунків між представниками даного соціального прошарку. Поступово система процедур і норм розвивалася і спонтанні сварки та скандали перетворювалися у високоформалізовані поєдинки зі спеціалізованими ролями (секунданти, медики, обслуговуючий персонал). Цей інститут підтримував ідеологію незаплямованої дворянської честі, що панувала в привілейованих верствах суспільства. Він передбачав достатньо жорсткі норми захисту кодексу честі: дворянин, який отримав виклик на дуель, повинен був або прийняти його, або з ганьбою покинути світське життя. Але з розвитком капіталістичних відносин змінювалися етичні норми в суспільстві, що виявилося, зокрема, у непотрібності захисту дворянської честі зі зброєю в руках.

Стан соціальних інститутів є чітким індикатором соціальної стабільності усієї соціальної системи: суспільство стабільне тоді, коли функції соціальних інститутів зрозумілі, очевидні і стабільні. У нестабільному суспільстві функції соціальних інститутів амбівалентні (неоднозначні, суперечливі) і нестабільні. Наприклад, ще недавно, на початковому етапі перехідного періоду від соціалізму до капіталізму, досить непросто було провести межу між кооператором, провідником нових форм господарювання, і економічним злочинцем.

В міру ускладнення соціальної організації певної спільноти, те саме відбувається і з її основними інститутами. У примітивних суспільствах існувало лише декілька головних соціальних інститутів – господарство, родина, релігія. Але зі збільшенням розмірів спільноти і ускладненням її структури, з’являються додаткові інститути – уряд, право, армія, освіта, медицина, наука тощо. Сучасному суспільству притаманне розростання та ускладнення системи соціальних інститутів. Адже постійно з’являються нові проблеми, які породжують нові потреби і вимагають нових розв’язань. Виникають нові галузі науки і господарства, ускладнюється система управління суспільством. Наприклад, в українському суспільстві сьогодні активно розвиваються інститути багатопартійності та місцевого самоврядування, провадяться дискусії стосовно запровадження такого політичного інституту, як верхня палата парламенту і. т. ін.