Культурні універсалії

Незважаючи на велику розмаїтість культур, соціологи, культурантропологи, психологи виявили певні елементи, обов’язково присутні у кожній соціальній культурі – культурні універсалії. Джордж Мердок, зокрема, виділив приблизно 80 універсальних компонентів культури (елементів властивих усім видам культури): мова, одяг, релігія, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки, соціальне розшарування тощо. Для різних культур властиві різні види спорту чи способи прикрашати тіло, але ці елементи є у ВСІХ культурах. Чи, наприклад, у всіх культурах знаходимо сімейні форми життя, але деякі суспільства практикують моногамію (один чоловік і одна дружина), інші – полігінію (один чоловік і декілька дружин), а ще інші – поліандрію (одна дружина і декілька чоловіків).

Вважають, що культурні універсалії сформувалися на базі біологічних факторів, таких як наявність двох статей, безпомічність немовлят, фізіологічні потреби та ін. Тобто культура – це сукупність розв’язань проблем, поставлених біологією людини і загальними закономірностями її існування. І хоча різні суспільства знаходять різні способи вирішення цих проблем, та обставина, що усі суспільства стикаються з тими самими проблемами – забезпечують собі засоби існування, вирощують дітей, борються з особами, чия поведінка відхиляється від норми тощо – забезпечує існування своєрідного „спільного знаменника” для усіх культур – культурних універсалій.

ФОРМИ КУЛЬТУРИ

В рамках одного суспільства існують різні форми культури. Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, соціологи розрізняють три форми культури: елітарну, народну і масову.

Елітарна культура – створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення, професійними творцями. До неї можуть бути віднесені серйозна музика (Альфред Шнітке, Софія Губайдулліна) концептуальний живопис (Джеймс Поллок, Пабло Пікассо), скульптура (Олександр Архипенко, Девід Мур) чи театр (Ежен Іонеско), високоінтелектуальна література (Марсель Пруст, Джеймс Джойс) та інші. Як правило, творіння елітарної культури випереджують рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів – високоінтелектуальна частина суспільства. Коли рівень освіченості суспільства зростає, розширюється коло споживачів елітарної культури

Народна культура (фольклор) – створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки. Народна культура є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки і т. ін. Фольклор чітко локалізований, тобто пов’язаний з традиціями певної місцевості.

Масова культура створюється професійними творцями і поширюється з допомогою електронних носіїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп’ютери і т. ін.), коли великі маси людей стали отримувати ідентичну інформацію, із порівняно невеликої кількості джерел. Час появи масової культури – приблизно середина ХХ століття. Головною її ознакою є вторинна (на відміну від історично сталої) система культурних цінностей, призначених для масового споживання. Масова культура відрізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та інших зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації.

В сучасній соціології поняття „масова культура” все більше втрачає свою критичну спрямованість. Підкреслюється функціональна значимість масової культури, котра забезпечує соціалізацію величезних мас людей в умовах складного і мінливого середовища сучасного постіндустріального суспільства. Утверджуючи спрощені, стереотипні уявлення, масова культура попри те виконує функцію постійного життєзабезпечення найрізноманітніших соціальних груп. Вона несе в собі фундаментальну суперечність: з одного боку масова культура через майже необмежені можливості репродукування робить доступними для широких мас досягнення світової культури, а з другого боку – ці досягнення подаються у спрощеному, полегшеному, “усередненому” вигляді, що не лише не сприяє підвищенню інтелектуального рівня її споживачів, але й навпаки, знижує рівень аналітичного сприйняття дійсності.

Нова соціальна ситуація викликала до життя новий спосіб творчої діяльності. Сучасна творча практика розрахована на інакше естетичне сприйняття ніж це було колись, до епохи масової культури. Сучасні артисти (в широкому розумінні цього слова) орієнтуються на негайне і миттєве естетичне враження, а не на тривале глибинне переживання.

Належить також відзначити, що останнім часом, із розвитком сучасних інформаційних технологій, з’являються принципово нові явища. Відбувається розподіл „маси” на сегменти і, відповідно, розвиваються процеси „демасифікації” масової культури. Це призводить до зростання культурної різноманітності, сегментації ринку культурної продукції. Тепер поняття „масова культура” наголошує переважно тільки на одному – ринковому аспекті сучасної культурної ситуації.

Різновидом масової культури є кіч, тобто несмак (від німецького слова kitschen – халтурити, створювати низькопробні твори), так зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність; у літературі – це чтиво, у малярстві – мазня.

У кожному суспільстві існує домінуюча культура – сукупність вартостей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Позаяк суспільство складається із багатьох груп – національних, демографічних, професійних та інших — поступово у кожної з них формується в рамках домінуючої культури своя система вартостей і правил поведінки. Частина загальної культури, система вартостей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою. Наприклад, молодіжна субкультура, субкультура глухонімих, субкультура національної меншини чи якої-небудь професійної групи (моряків, вчителів). Субкультура відрізняється від домінуючої культури поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями, сленгом (специфічні слова і вирази, притаманні представникам певних суспільних груп).

Елвін Тоффлер відзначав, що постіндустріальне суспільство є епохою „субкультурного вибуху”: „Сентименталісти белькотали про необмежену свободу первісної людини, але дані антропологів і істориків свідчать про зворотне: примітивний клан доіндустріального суспільства звичайно вимагав набагато більшого підпорядкування індивіда групі, ніж будь-яке сучасне суспільство. Примітивне суспільство монолітне і індивід змушений іти разом з усіма, позаяк вибору у нього немає. Як куля, ударившись у вікно, розбиває його на друзки, індустріалізація розколює суспільство на тисячі спеціалізованих установ (школи, фірми і корпорації, урядові установи, церкви і деномінації, армії), кожна з яких ділиться на все дрібніші і спеціалізованіші субоб’єднання. Такий самий поділ відбувається і на неформальному рівні, і виникає величезна кількість субкультур: панки, мотоциклісти, хіпі, бритоголові та багато інших. Чим більше субкультурних груп існує у суспільстві, тим вищою є потенційна свобода особистості.

Якщо субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві вартостей, входячи з ними у конфлікт, ми називаємо її контркультурою (наприклад, субкультура панків, наркоманів, алкоголіків, волоцюг). Контркультурними можна вважати деякі субкультури антисоціальних розваг – краще або гірше організованих груп людей, які намагаються внести розлад у функціонування суспільства не заради матеріальних благ, а задля чисто спортивного інтересу. Вони можуть підробляти комп’ютерні урядові програми, створювати комп’ютерні віруси, перехоплювати або надавати теле- і радіопередачі, влаштовувати ретельно продумані містифікації, фальшувати списки виборців та ін.

Ще однією формою культури можна вважати суперкультуру. Цю теорію запропонував американський соціолог Кеннет Боулдінг. Він вважає, що в останні роки у сучасному світі поширилася суперкультура – культура автострад, хмарочосів, новітніх агротехнологій, Інтернету. Вона характеризується глобальним розмахом. У неї є світова мова – англійська і власна ідеологія – наука. Національні культури, на думку вченого, все більше перетворюються на приватну справу окремих соціальних груп.

КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.

В СРСР, в тому числі і в Україні, політична ідеологія марксизму-ленінізму була перетворена на універсальну інтерпретаційну схему, за допомогою якої пояснювалися і нормативно регулювалися буквально всі прояви людської активності і всі життєві сенси, що надавало цій ідеології характеру культури. Крах радянської ідеології і її інституційної основи став занепадом цієї досить специфічної культури, що привело до масової дезорієнтації, глибокого культурного розриву між Сходом України, де радянські вартості засвоїлися глибше і її Заходом, де ці вартості більшою частиною населення сприймалися як щось зовнішнє, накинуте силоміць.

Американська дослідниця Кейт Ваннер відзначає „розгубленість і апатію громадян пострадянської України щодо національної реідентифікації”, говорить про „культурну та історичну амнезію, колективно притаманну українцям”. Приклад культурної та історичної амнезії можна проілюструвати реакцією українського суспільства на оприлюднення правди про голодомор 1932-1933 років. „Враження таке, - пише дослідник цієї проблеми англійський історик Джеймс Мейс, – що навіть безсумнівні висновки і докази цікавлять лише тих, кому нічого доводити і так не треба, а в загальнонаціональному контексті зацікавленості не спостерігається”.

Українське населення, маючи сьогодні діаметрально протилежні уявлення практично про усі напрямки суспільного життя, перебуває фактично у стані „холодної громадянської війни”, яка не перетворюється у „гарячу” тільки тому, що населення надто втомлене і відчужене. Життєвість і тривкість в Україні совєтської культури, яка у своїй основі є російською совєтизованою культурою, суттєво обмежує будь-які зміни в українському суспільстві, гальмуючи реформи практично в усіх напрямках. Хвалену українську стабільність можна вважати радше зворотнім боком не менш відомої української стагнації.

Контрольні питання

1. Що означає термін “культура”? Коли і як він виник?

2. В чому полягає соціальна природа культури?

3. Охарактеризуйте основні складові нематеріальної культури, які вивчає соціологія.

4. Які відмінності існують між поняттями “вартості” і “норми”?

5. В чому полягає суть гіпотези мовного релятивізму?

6. Що таке “етноцентризм” і “культурний релятивізм”? Наведіть приклади.

7. Наведіть приклади культурних універсалій. Які причини їх виникнення?

8. Охарактеризуйте різні форми культури в рамках одного суспільства.

   10. Наведіть приклади поширення масової культури в сучасній Україні.

   11. Як співвідносяться домінуюча культура і субкультура? Наведіть приклади.

   12. Що таке контркультура? Спробуйте описати основні форми контркультури в молодіжному середовищі сучасного українського суспільства.

   13. Які функції культура виконує в суспільстві?