Контрольні питання та завдання:

1. Дайте визначення сім’ї і шлюбу.

2. Чи можна вважати, що сімейні проблеми це тільки особисті проблеми конкретних людей?

3. Коли ми розглядаємо сім’ю як соціальну групу, а коли – як соціальний інститут?

4. Чим відрізняється нуклеарна сім’я від розширеної?

5. Які фактори сприяють руйнуванню розширеної сім’ї в індустріальному суспільстві?

6. Які Ви знаєте типи партнерства у шлюбі?

7. Які є форми розподілу влади у сім’ї?

8. Які відмінності між поглядами представників структурного функціоналізму і конфліктології на сімейні проблеми?

9. Охарактеризуйте головні функції сім’ї.

10. Охарактеризуйте головні напрямки досліджень сім’ї у рамках конфліктологічного підходу.

11. Назвіть фактори сімейних розлучень.

12. Які альтернативні форми сімейних структур Вам відомі?

13. Які, на Вашу думку, перспективи має нуклеарна сім’я?

14. Який із типів сім’ї домінує сьогодні в українському суспільстві?

15. Які із проблем сучасної української сім’ї є найбільш гострими?

16. Охарактеризуйте власну сім’ю, використовуючи поняття і терміни, вироблені соціологією сім’ї.

17. Охарактеризуйте основні тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні.

Tема 12. ВІК І СУСПІЛЬСТВО. СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ.

ПЛАН.

1. Вік і суспільство.

1. Нерівність у трактуванні вікових категорій.

2. Соціологія молоді:

а) проблема дефініції поняття “молодь”;

б) соціологічні теорії молодості і молоді;

в) соціологічний аналіз бунту молоді.

4. Вікова структура населення України. Молоде покоління України

ВІК І СУСПІЛЬСТВО

Вік є одним із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Вікова соціологія – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності й особливості соціального розвитку та діяльності людини в різних вікових спільнотах у процесі її розвитку як особистості. Вона вивчає загальні особливості та характеристики психології, менталітету, поведінки та діяльності, властиві представникам певної вікової групи, обумовлені як біологічними та фізіологічними чинниками, так і соціальними.

Оскільки перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний з серйозними змінами в системі між особистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем вартостей, соціальних відносин та форм діяльності – це може породжувати відчуття дискомфорту та конфлікти особистості з оточуючим її соціальним середовищем, призводити до криз при переході від однієї до іншої вікової групи. Відомі складні проблеми при переході від дитинства до юності, проблеми, пов’язані із виходом людини на пенсію та ін.

Ерік Еріксонописує життя людини як послідовність етапів.Кожен етап ставить перед індивідом унікальне завдання, сконцентроване навколо певного кризового моменту у житті індивіда. Для того, щоб розвиватися нормально, індивід повинен подолати цю кризу. Здійснюючи переходи з одного етапу на інший, індивід формується як особистість.

Етап розвитку	Психологічна криза	Домінуюче соціальне середовие	Сприятливий результат
Немовля	Довіра на противагу недовірю	Сім’я	У дитини виробляється почуття довіри до батьків і до світу
Раннє дитинство	Самостійність на противагу сорому і сумнівам	Сім’я	Дитина виробляє почуття самоконтролю без втрати самоповаги
Вік 4-5 років	Ініціатива на противагу почуттю провини	Сім’я	Дитина вчиться задавати напрямок і ціль своїм діям
Вік від 6 років до настання статевого дозрівання	Працелюбство, старанність на противагу відчуттю підпорядкованості, залежності	Школа, сусіди	Дитина набуває відчуття впевненості у своїх знаннях, силах
Підлітковий вік	Усвідомлення власної особистості на противагу невизначеності із соціальними ролями	Група ровесників і агенти вторинної соціалізації	Індивід розвиває самоідентифікацію – ясне відчуття власного “Я”
Юність	Кохання на противагу самотності	Друзі і сексуальні партнери	Індивід виробляє здатність прагнути до здійснення конкретної карє’ри, зав’язувати тривалі дружні і любовні стосунки
Дорослий вік	Творчий розвиток на противагу застою	Нова сім’я, робота	Індивіда хвилюють проблеми за межами власної сім’ї: інші люди, суспільство в цілому, майбутні покоління
Похилий вік	Цілісність на противагу відчаю	Вихід на пенсію і спливання життя	Індивід відчуває задоволення від прожитого життя

Хоча існує також думка, що у сучасному суспільстві життєвий цикл стає все гнучкішим і не пов’язується з віком занадто жорстко. Ми стаємо свідками того, що американський соціолог Бріджід Нойгартенвизначила, як „суспільство, яке не залежить від віку”, в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, 35-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

У романі „Злочин і кара” Федір Достоєвський пише про 43-річну матір Родіона Раскольникова, що вона зберегла „ясність духа, свіжість вражень і чесний, чистий пломінь серця до старості”. Сто років потому, 43-річного президента США Джона Кеннеді сучасники називали „вундеркіндом”.

У сучасній соціологічній науці вікова соціологія максимально зосереджується на проблемах пов’язаних із соціологією молоді (ювенологією) і соціологією старості (геронтологією). Дослідження інших вікових категорій (зрілого, допенсійного віку), як правило, відбувається здебільшого не так за віковими, як за професійно-виробничими, соціоструктурними та іншими ознакаи.

Проблеми соціальної геронтології

У традиційному суспільстві люди старшого віку, як правило, користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди дослухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав.

В індустріальних суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в більших соціальних групах. Це зумовлене такими чиниками:

по-перше, виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

по-друге, вихід на пенсію часто спричинює обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що у людини старшого віку видатки мали би зростати, адже вона вимагає більшої опіки, дуже часто їй життєво необхідні ліки;

по-третє, старіння породжує проблему самотності. В сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Соціологічні дослідження показують, що чим вищий рівень освіти і соціально-економічний клас пенсіонера, тим більше дезорганізується його особистість і життя після смерті чоловіка чи дружини. Але після того, як мине термін трауру, у жінок з’являється більше можливостей організувати своє життя по-новому, ніж у чоловіків.

2. НЕРІВНІСТЬ У ТРАКТУВАННІ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ.

Вікова дискримінація („ейджизм”) грунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гірші за інші. Від такого роду дискримінації потерпають переважно старші люди. У сучасному суспільстві старих стало багато, більше, ніж у будь-яку попередню епоху, однак вони перебувають у маргінальній зоні суспільної уваги. Їм, наприклад, важче влаштуватися на роботу, ніж молодим. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою в суспільстві, націлюючи його членів на те, що старість є не просто небажаною, а чимось майже непристойним. Наприклад в усіх фільмах, рекламних роликах, інших видах реклами апелюють до молодих. Популярні люди намагаються виглядати молодими навіть коли їм вже давно за п’ятдесят. У широкого загалу старість асоціюється зі слабкістю. Спостерігаємо своєрідний парадокс: усі хочуть дожити до глибокої старості, але при цьому ніхто не хоче бути старим.

Американський соціолог Норман Гудменнаводить підходи представників різних соціологічних напрямків щодо пояснення соціальної нерівності з огляду на вік:

Структурно-функціоналістський підхіднаголошує на необхідності поступового відходу старших людей з відповідальних позицій у суспільстві. Оскільки всі люди смертні, то для суспільства корисніше, якщо процес заміщення одних людей, які посідають відповідальні суспільні ролі, іншими, буде відбуватися організовано.Суспільство тоді справно і виважено функціонує, не піддаючись лихоманці.

Конфліктологічний підхід пропонує інакше розуміння. Ті, хто має владу у суспільстві, а це переважно особи середнього віку, намагаються її утримати. Для цього вони намагаються виключити з суспільного ринку праці осіб старших і дуже молодих. Старші люди є менш мобільні, а потреби їх вищі, ніж у молодих, тому, усуваючи їх з місць праці особи середнього віку забезпечують собі домінуюче становище у суспільстві.

Відомий американський політолог Френсіс Фукуяма у своїй найновішій книзі „Our Posthumen Future” („Наше післялюдське майбутнє”) зазначає, що генна інженерія, клонування людських органів та інші досягнення біології призведуть до того, що розвинуті країни переповняться столітніми, але цілком дієздатними людьми, які притримуватимуться страшенно консервативних поглядів і не поступатимуться своїм високим місцем у соціальній ієрархії не тільки своїм дітям, але й онукам і правнукам. І це стане в майбутньому одним із найголовніших джерел соціальних конфліктів.

А ось іронічний погляд щодо того, у якому віці належить виходити на пенсію, запропонований Сирілом Паркінсоном: „…Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років, причому усі рішення однаково суб’єктивні і ненаукові. Кожну цифру, підкинуту нам звичаєм або випадковістю, можна захищати з однаковим успіхом. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть вам, що розум і сила починають вичерпуватися в 62. Здавалось би, ось і відповідь, якщо би там, де на пенсію ідуть у 60, вам не повідомили, що люди втрачають діловий хист десь до 57 років…

Що робити вам самим, коли прийде пора відставки, установлена вами для ближніх? Самоочевидно, що наш випадок особливий. Ми не претендуємо на велику цінність, але так уже сталося, що нас цілком неможливо замінити. Як нам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства…”.