Соціальні організації.

Організації – це великі групи людей, створені для того, аби щось робити – заробляти гроші чи виховувати дітей, вести війну, або виробляти товари. Соціальними організаціями є підприємство, школа, ресторан, банк, контора та їм подібні (соціальні організації ще називають формальними групами). Організація створюється саме для організації роботи певної групи людей, спрямованої на виконання певного комплексу суспільно значимих завдань. Термін „організація” походить від латинського слова organiso– надаю певного вигляду, влаштовую.

Соціальні організації – це штучно сконструйовані спільноти людей для виконання певної легітимної цілі, наприклад, виробництва товарів чи надання послуг. Ось основні ознаки організації:

• вона утворюється в певний час відповідно до чиєїсь постанови чи домовленості між людьми (дата прийняття статуту; загальні збори членів кооперативу і т. ін.);

• у ній виробляються формально структуровані взаєминиміж людьми (генеральний директор – комерційний директор – директор з реклами і маркетингу – головний бухгалтер – начальник відділу і т. ін. – співробітник, менеджер);

• організація має визначені ціліі завдання (статут підприємства; виробництво товарів, отримання прибутку, навчання тощо);

• розподіл праці між членами і групами членів (виробництво – керівництво – продаж – інновація);

• діяльність членів організації координується в рамках загальних зусиль (плановий відділ; відділ ПР);

• в організації відбувається управління матеріальними і людськими ресурсами(завгосп, відділ кадрів, перепідготовка кадрів, відділ ПР);

Відповідно до виконуваних завдань та шляхів їх досягнення, розрізняють такі типи соціальних організацій: бюрократичні, добровільні асоціації і тоталітарні.

Бюрократичні організації.

На побутовому рівні у суспільній свідомості за терміном “бюрократизм” закріпилося негативне значення. Він міцно асоціюється з чиновницькою рутиною і тяганиною, формалізмом і канцелярщиною. Зовсім інакше розуміння бюрократизму запропонував німецький соціолог Макс Вебер. Він розглядає бюрократизм як раціональну форму управління сучасною ієрархічною організацією і трактує його як суто наукове поняття. Макс Вебер сконструював „ідеальний тип” раціональної бюрократії. Вчений виходив з того, що влада окремої людини завжди несе в собі небезпеку свавілля. Тому бюрократія, збудована на принципах універсальності і знеособленості, є, на думку Макса Вебера, своєрідною „машиною” для прийняття раціональних рішень. Вона деперсоніфікує людські стосунки, і людина виявляється у підпорядкуванні не іншої особи, а знеосібленої системи єдиних норм і правил.

Бюрократичним організаціям (за Максом Вебером) властиві наступні ознаки:

1. Кожна посада має чітко визначені обов’язки і відповідальність, внаслідок чого постійна діяльність організації будується на принципах чіткого розподілу праці і обов’язків;

2. Ієрархічна структура влади. Керівники відповідають перед вищестоящими посадовими особами не лише за свої дії, але й за дії своїх підлеглих.

3. Вся діяльність організації грунтується на системі норм і правил, котрі визначають відповідальність посадових осіб, принципи взаємин між ними, забезпечують координованість основних видів діяльності і якість їх виконання незалежно від зміни персоналу.

4. Всі посадові посади передбачають фахову формалізовану підготовку тих осіб, які їх будуть посідати. Працівники приймаються на роботу тільки на підставі їх технічної компетенції, а не особистісних якостей (як кажуть, „добра людина” – не професія!).

5. Робота в організації трактується як кар’єра. Мотивами для просування службовою драбиною можуть бути вислуга років або заслуги перед організацією або і перше і друге. Посадові особи не можуть бути звільнені без серйозних на те причин.

6. Адміністративні накази, правила, процедури і повноваження оформлюються у письмовій формі і постійно зберігаються.

На практиці, однак, бюрократія далеко не завжди функціонує так формально і знеособлено, як це описав у „ідеальному типові бюрократії” Макс Вебер. Між членами організації виникають особисті зв’язки, що призводить до використання інших каналів влади, ніж ті, що приписані формально, до порушення і ламання приписів. Бюрократичний стиль управління має і ряд інших недоліків, таких як:

• Неефективність. Бюрократичні приписи і процедури є пристосовані до справ типових. Тому у новій чи нетиповій ситуації бюрократична організація нездатна функціонувати ефективно.

• Зміна цілей. З часом працівники бюрократичної організації забувають про її цілі, концентруючись на виконанні своєї операції і переживаючи про свою зарплатню, меншу завантаженість, та ін., не задумуючись про кінцевий результат роботи організації. Коли союзники під час Другої світової війни увійшли до Берліну, вони виявили, що ряд бюрократичних установ, що мали здійснювати керівництво промисловістю Німеччини, продовжували інтенсивно виробляти розпорядження, попри те, що усі ті території, на яких були розміщені промислові об’єкти, котрими вони керували, уже давно були зайняті противниками.

• Розростання бюрократії. Бюрократичний апарат має тенденцію до включення у сферу своєї компетенції щораз більшої кількості справ і збільшення кількості працівників.

• Олігархія. Німецький соціологРоберт Міхельс(1876-1936) перший зауважив, що бюрократія може перетворюватися в олігархію – політичний режим, влада у якому належить невеликій групі офіційних осіб. Він вважав, що уникнути цього неможливо і тому назвав це явище „залізним законом олігархії”. „Хто говорить про організацію – той говорить про олігархію”, - наголошував він і навів ряд аргументів на користь своєї теорії:

по-перше, організація ефективна тоді, коли влада, в тому числі і над процесом прийняття рішень, концентрується в руках небагатьох;

по-друге, керівники мають дуже багато переваг перед співробітниками. У них є інформація, вони розпоряджаються ресурсами організації, мають кращий досвід, здійснюють підбір і розстановку кадрів. Лідери мають підвищену мотивацію для збереження свого панівного становища;

по-третє, пересічні члени організації не зацікавлені у прийнятті на себе відповідальності, яка є прерогативою керівних посад і тому з певним елементом байдужості ставляться до проблем організації.

Добровільні асоціації

Це організації до яких можна вільно вступати і так само вільно покидати їх. Як-от: Соціологічна асоціація України чи яке-небудь товариство філателістів, або ветеранів-танкістів, чи різного роду громадські oорганізації.

Добровільним асоціаціям притаманні наступні ознаки:

• вони створюються для захисту інтересів їх членів;

• членство в них є добровільним, його не присвоюють від народження, як, наприклад, громадянство, і воно не передбачає жорстких вимог, правил (як, наприклад, в армії чи в лікарні);

• вони не пов’язані з місцевими чи державними органами влади

Добровільні асоціації є найважливішою складовою громадянського суспільства позаяк вони організовують громадян для вирішення різного роду соціальних і політичних проблем, є формою вияву їхньої громадянської активності. У США понад 75% дорослих громадян входить хоча б до однієї добровільної асоціації.

Тоталітарні організації виникають для забезпечення специфічних потреб суспільства, захисту інтересів суспільства від деструктивних дій деяких його членів, а також для блага тих окремих членів суспільства, які потребують постійного і пильного нагляду. До тоталітарних організацій відносять:

1. карні заклади (тюрми, табори);

2. військові частини і закриті навчальні заклади;

3. монастирі;

4. установи для людей, яким потрібна постійна допомога: інваліди, хворі, особи похилого віку.

Необхідно зауважити, що поділ соціальних організацій на бюрократичні організації, добровільні асоціації і тоталітарні організації є досить умовним тому, що на практиці кожна з названих організацій не зустрічається у чистому вигляді, а містить в собі елементи інших двох. Наприклад, загальноосвітня школа є обов’язковою для відвідування, у ній здійснюється пильний нагляд за школярами, але разом з тим вона є і добровільною, створюються для захисту інтересів її членів і є також бюрократичною – діючою відповідно до чітких приписів, організованою ієрархічно, із чітким розподілом праці і т. ін.