Особистісна сприйнятливість соціальних рухів

В стабільному суспільстві із незначною соціальною напруженістю дуже рідко виникають соціальні рухи, а якщо й виникають, то рідко стають масовими. Але у нестабільному і дезорганізованому суспільстві багато людей відчувають несправедливість і невдоволення. Недовіра до державних інститутів, і відсутність стійких вартостей народжують взаємну байдужість і недовіру, бажання активно виступати проти „чужих”. Все це служить прекрасним живильним середовищем для найрізноманітніших соціальних рухів. Разом з тим існують індивіди, які є більше за інших сприйнятливими до різних соціальних рухів, націлені активніше змінювати навколишню дійсність. Розглянемо деякі чинники, котрі впливають на участь індивідів у соціальних рухах:

1. Мобільність.Дуже мобільні індивіди мають мало шансів для вкорінення в тій чи тій соціальній групі і для інтеграції у життя суспільства.

Рoзрив індивіда із старим соціальним оточенням в результаті його соціальної мобільності і неможливість інтегруватися в нове – приводять до об’єднання таких людей у соціальних рухах. Вони вступають в ці рухи для самоствердження, самореалізації, зміни умов існування у вигідний для себе бік. Дослідники, вивчаючи утопічні рухи у середньовічній Європі, виявили, що утопічні фантазії найсильнішими були серед колишніх селян, яких зігнали з їхньої землі, внаслідок чого ті стали міськими ремісниками, робітниками, безробітними або просто жебраками.

2. Маргінальність.Маргінальна особистість – це, свого роду культурний гібрид, людина, котра живе і внутрішньо належить у своєму культурному житті і в традиціях до двох різних народів або соціальних груп. Це людина на грані двох культур і двох суспільств. Маргіналами можуть бути, наприклад, емігранти, діти від змішаних шлюбів, або ті особи, котрі швидко набули того чи іншого соціального статусу та ін. Маргінальність загалом приводить до появи відчуття розгубленості і тривоги, невпевненості. Маргінальним особистостям краще за інших відомі почуття тривоги, соціального страху, бо вони відчувають себе чужими щодо соціальних зв’язків групи, її норм і вартостей.

3. Соціальна ізоляція. Особистості і групи, які є ізольованими від суспільства – сприйнятливіші до масових рухів, ніж ті групи та особистості, статуси, ролі і діяльність котрих є інтегрованими в суспільство. Одними з найбільш сприйнятливих для соціальних рухів (особливо до насильницьких) є ті робітничі колективи, чия робота ставить їх в певні специфічні умови щодо більшості членів суспільства: шахтарі, моряки та ін.

4. Зміна соціального статусу. Втрата соціального статусу або загроза його втрати становить значно більше зло для індивіда, ніж перенесення в ту статусну групу, де його позиція буде маргінальною і непевною. Саме тому, внаслідок невдалої мобільності, він відчуває ненависть до інших груп і у нього частіше виникають установки на те, щоб вдатися до насильницьких дій.

5. Втрата сімейних зв’язків. Вивчення складу участників соціальних рухів показує, що найактивніші їхні члени або не мають сімей, або усунуті від сімейного життя. Це найпомітніше в екстремістських і радикальних рухах.

6. Особиста невлаштованість. Ті, хто потерпів невдачу у реалізації своїх життєвих планів, хто не задоволений своєю роллю в групі або суспільстві, турбується за свій соціальний статус, свідомо чи неусвідомлено починають прагнути соціальних змін і є “горючим матеріалом” для соціальних рухів. Американський дослідник соціальних рухівЕдвін Гоффернавіть виділяє тимчасових і постійних „невдах”. „Тимчасові невдахи”- це люди, котрі не знаходять свого місця в житті, але сподіваються його знайти (молодь, яка ще не визначилася із життєвим шляхом, демобілізовані солдати, люди, які тимчасово не працюють). „Постійні невдахи” - це ті люди, у яких можливості реалізації їхніх прагнень обмежені нестачею здібностей і талантів, а також нездоланними соціальними бар’єрами.

Теорії суспільних рухів

Теорія депривації (знедолення).(Карл Маркс, Джеймс Дейвіс). Суспільний рух виникає тоді, коли відносно велика кількість індивідів відчуває себе позбавленою того, що вважає за необхідне для свого щастя і добробуту. Теорія Маркса ґрунтувалася на запропонованій ним моделі суспільного розвитку як наслідку протистояння власників засобів виробництва і убогих працівників, позбавлених цієї власності.

Джеймс Дейвіс зазначав, що в історії було немало періодів, коли люди жили у злиднях, але не організовували рухів, спрямованих на зміну існуючої ситуації. Він висловив ідею про те, що до протестної активності людей підштовхує не абсолютне, а відносне знедолення – розбіжність між способом життя, який змушені вести люди та тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально досягти.

Відомий радянський дисидент Абдурахман Автурханов, довідавшись про економічні реформи Хрущова назвав їх кроком до революції в СРСР, зауваживши: „Революцію роблять не голодні люди, а ситі, яких не нагодували один день”.

Теорія масового суспільства. (Вільям Корнхаузер) Згідно з цією теорією суспільні рухи постають внаслідок суспільної ізоляції і почуття безсилля більшості членів сучасного масового суспільства. Намагаючись подолати це почуття, люди творять суспільні рухи. Свідомість причетності до групи є такою ж важливою, як і мета суспільного руху. Саме тому масові суспільні рухи найчастіше з’являються у слабо інтегрованих суспільствах („Народні фронти” в Прибалтиці та „Народний рух України за перебудову” наприкінці 80-х років ХХ століття).

Теорія структурної напруженості.(Нейл Смелзер).Структурна напруженість– це загальний суспільний стан, викликаний цілим рядом структурних напруженостей, які є результатами багатьох конфліктів у суспільстві (бідність, дискримінація, переслідування та ін.).

Вирішальну роль у перетворенні хаотичних виявів невдоволення існуючим станом речей в суспільний рух, відіграє творення і поширення загального уявленняпро джерела суспільних проблем, нагнітання на основі „спільного бачення” проблеми суспільної напруженості, головним чином, за рахунок перебільшення загрози і виявлення спільного ворога.

На рішення індивідів про приєднання до суспільного руху можуть впливати каталізуючі чинники– арешт, вбивство, зіткнення, вибух і т. ін.

Щоб суспільний рух міг потужно розвиватися, необхідна мобілізація учасників, їх активна підготовка (утворення фінансових фондів, забезпечення зв’язку з громадськістю, комунікацій учасників руху).

Важливою умовою розвитку суспільного руху є ослаблення або розвал традиційних механізмів контролю(ослаблення репресивних органів, падіння авторитету церкви, лідерів і т. ін.).

Теорію структурної напруженості Нейла Смелзера використовують також для аналізу інших форм масової поведінки, наприклад, натовпу.

Теорія мобілізації засобів.(Чарльз Тілі, Ален Турен). Суспільні рухи виникають як реакція на знедоленість чи структурну напруженість тільки тоді, коли засоби, необхідні для організації і підтримки діяльності цих рухів є доступними і ефективно використовуються. Такими засобами є люди, гроші, приміщення, засоби комунікації та ін. Більшість із цих засобів отримують від людей, котрі не є безпосередніми учасниками суспільного руху.

На думку Чарльза Тілісуспільні рухи виникають як засоби мобілізації ресурсів групи тоді, коли в людей немає інституціалізованих засобів бути почутими або коли їхні інтереси відверто ігноруються органами влади.

Французький соціолог Ален Туренвизначив найістотніші елементи механізму конструювання суспільного руху. Виявляється, що найдієвішим механізмом консолідації є не єдність мети, а наявність спільного ворога. Тобто першою умовою конструювання суспільного руху єусвідомлення спільного противника.

Наступною важливою практичною умовою мобілізації є формулювання максимально простих, примітивних і привабливих за змістом, але туманних за суттю гасел, які приваблюватимуть максимальну кількість прихильників (Наприклад, наприкінці 80-х рр. були популярними гасла за незалежну Україну, яка буцім-то одразу стане багатою, якщо перестане годувати увесь СРСР та його союзників. Якою має бути ця Україна? Її політичний режим? Чого і скільки Україна отримує від інших союзних республік? Ці запитання не ставилися. Гасла були сформульовані так, щоб з ними солідаризувалося якнайбільше людей різних поглядів).

Третьою умовою реалізації механізму соціальної мобілізації є демонстрування сили. За слабким не ідуть. Тому необхідно продемонструвати реальну силу або влаштувати її фальсифікацію. Соціальна сила асоціюється з: 1. багаточисельністю; 2. добре відлагодженою організацією; 3. функціональною монополією; 4. наявністю специфічних ресурсів впливу (влада). Кожна із цих рис може бути спеціально виявлена, щоб привабити нових прихильників.

Четвертою умовою мобілізації є наявність харизматичного лідера.

„Життєвий цикл” суспільного руху

Кожен суспільний рух є оригінальним, але, тим не менше, соціологи виділяють основні фази, через які проходять у своєму розвитку усі суспільні рухи:

1. Утворення.Суспільні рухи є реакцією на потреби, що існують у суспільстві. Певна кількість людей, невдоволена існуючим порядком організовують рух, спрямований на заміну чинної ситуації.

2. Піднесення.Внаслідок агітації діяльністю групи активістів починає цікавитися щораз більше людей. Виробляється певна тактика і стратегія. Зростає число симпатиків та активних учасників суспільного руху. До руху часто долучаються організації, що декларують подібні погляди.

3. Бюрократизація.На певному етапі свого розвитку кожна велика організація обов’язково постає перед такими адміністративними проблемами, котрі вдається вирішити тільки при наявності бюрократії. Розвивається ієрархічна структура, спеціалізовані ролі в рамках цієї структури, канцелярія, документація і т. ін.

4. Занепад.Більшість суспільних рухів на певному етапі свого існування занепадає і врешті-решт припиняє діяльність. Іноді рух досягає своєї цілі і втрачає сенс існування (Наприклад, на початку 90-х років ХХ століття Народний рух України досяг своєї головної мети – незалежності України і припинив своє існування як суспільний рух, перетворившись у політичну партію; у США припинив своє існування рух суфражисток, після того, як у 1920 році добився рівного виборчого права для жінок). Рух також може припинитися у зв’язку із неможливістю мобілізувати необхідні ресурси, або у випадку входження лідерів руху у структури влади, чи внаслідок придушення владою. Причиною занепаду може стати також розкол руху, його надмірна бюрократизація та ін.

Контрольні питання

1. Що таке масова поведінка?

2. Які головні ознаки масової поведінки?

3. Які є форми масової поведінки?

4. Що таке натовп?

5. Охарактеризуйте головні типи натовпу.

6. Охарактеризуйте головні теорії, які пояснюють поведінку натовпу.

7. Що таке суспільний рух?

8. Які є основні типи суспільних рухів?

9. Опишіть типові стадії розвитку революційних рухів.

10. Охарактеризуйте тероризм, як різновид революційного руху.

11. Як змінилися соціальні рухи із переходом суспільства від індустріального до постіндустріального типу?

12. Охарактеризуйте головні ознаки суспільних рухів.

13. Охарактеризуйте головні теорії суспільних рухів.

14. Покажіть на прикладах, що розвиток суспільних рухів підпорядковується певному „життєвому циклу”.

15. Які фактори роблять індивідів сприйнятливішими до різних суспільних рухів?