11. Виробнича зона
Залежно від характеру виробництва і його шкідливості територія виробничої зони 5.13 вимагає санітарно-захисних розривів 50 – 3000 м, озеленених не менше, ніж на 40%. технологічні площі і цехи промислової зони складають 50 – 60% всій території. Решта території ж використовується для розміщення складських і енергетичних об'єктів (5-8%), транспортних комунікацій і споруд (5-7%), культурно-побутових і науково-технічних центрів (2-5%), озеленених ділянок (10-12%) і як резервна територія (10-20%).
До виробничої зони зазвичай входять території комунальних підприємств, складів та баз, зовнішнього транспорту.
Комунальна зона включає територію водозаборів, очисні споруди каналізації, теплоцентралі, інші головні споруди систем інженерного устаткування і міського господарства, кладовища тощо. Вона розташовується відповідно до нормативних розривів від сельбищних зон.
Складська зона проектується з розрахунку 2,5 м2/ос., виходячи з перспективної чисельності населення, причому під сховища використовується не менше 60% території.
Зона зовнішнього транспорту може займати до 10% території міста. Залізниця вимагає розриву від сельбищної території не менше 100 м, порт – 100 – 200 м, автомобільні дороги I і II класу – 200м, аеропорт (залежно від класу) – 5 – 30 км.
12. Ландшафтно-рекреаційна зона
У міських і сільських поселеннях передбачається як правило безперервна система озеленених територій та інших відкритих просторів, які в поєднанні із заміськими зеленими насадженнями формують комплексну зелену зону, є основою просторової композиції 1.8 ландшафтно-рекреаційної зони 5.14
Рівень озелененості території забудови повинен бути не менше 40% для районів IIB, 45% - III B, Б і 50% - IV B2. Площа озеленених територій загального користування приймається залежно від кліматичного підрайону і перспективної чисельності населення міста з розрахунку 7 (13) – 17 (25) м2/жит.
Лісопаркові зони відпочинку проектуються з розрахунку на 1 жителя – 50 м2 в малих і середніх містах, 100 м2 у великих містах, 200 м2 в крупних. Зони відпочинку входять у приміські зони міст.
Зверніть увагу!
Інтеграція міських функцій є однією з найбільш характерних ознак сучасного містобудівного розвитку, тому на даному етапі в містобудівній теорії і практиці намічається відхід від жорсткого, однозначного трактування принципу функціонального зонування. Воно зберігає своє значення як основоположна ідея просторово-планувальної організації міста тільки за умови урахування реальної складності та багатофункціонального характеру сучасної організації міських просторів.
Для міст з тривалим періодом розвитку виділення зон за функціональною ознакою утруднене: всі види життєдіяльності в тому чи іншому ступені суміщені на території міста, ніби «перемішані». Фактичний або номінальний центр існує в кожному з них. У ході розвитку можуть формуватися альтернативні «центри», місця тяжіння населення, що «розмиває» межі відповідної функціональної зони. Проте, місто з тривалою еволюцією завжди займає велику територію, зберігається об'єктивна необхідність його диференціації, тобто зонування, але за іншими, не функціональними критеріями. Зонування є розбиттям міського простору на фрагменти, критерії виділення зон у будь-якому випадку повинні бути пов’язані з його просторовими характеристиками.
Інший приклад розвитку принципів функціонального зонування у напрямі інтеграції функцій – створення комплексних виробничо-сельбищних районів. Ці райони являють собою планувальні утворення, до складу яких входять виробничі зони і тяжіючі до них житлові території, у ряді випадків з комплексним громадським обслуговуванням.
Простий випадок функціонального зонування території міста показаний на схемі А (рис. 5.3)
Рис. 5.3. Прості форми функціонального зонування міст, що включають промисловий район, житловий район і зону відпочинку: А – між промисловим і житловим районом передбачена санітарно-захисна зона; Б – санітарно-захисна зона відсутня, утворюється комплексний промислово-сельбищний район; В – промисловий район розташований на значній відстані від житлового району і з'єднується з ним швидкісним транспортом.
Специфічна особливість даних схем в тому, що як неодмінний елемент на них присутні санітарно-захисні зони різної ширини залежно від категорії підприємства (300 – 1000 м). Враховуючи прогресивні тенденції розвитку виробництва, слід очікувати значного розширення номенклатури підприємств, які не спричиняють санітарної шкоди. Це веде до істотних змін у даній схемі (Рис. 5.3. Б). Промисловий район настільки наблизився до житлового району, що вони утворили комплексний промислово-сельбищний район, в якому санітарно-захисна зона не потрібна, а відстань між функціональними зонами скорочена до мінімуму. В цьому відношенні схему Б можна розглядати як оптимальну, оскільки жоден інший варіант функціонального зонування не може дати більш зручного зв'язку місць прикладання праці з житлом.
Для деяких галузей промисловості характерні значні потужності підприємств і висока санітарна шкідливість. При такій промисловій базі проста схема зонування набуває характерних особливостей (Рис. 5.3. В).