3. Сертифікація в діяльності оон

Значну роль в розвитку міжнародної сертифікації з одного боку, та в усуненні технічних бар’єрів в торгівлі – з іншого, зіграли прийняті ЕЕК ООН Рекомендації “Визнання результатів випробовувань”, направлені на сприйняття двостороннім та багатостороннім угодам про взаємне визнання. Цей документ зіграв позитивну роль і в удосконаленні практики акредитації випробувальних лабораторії.

Важливим досягненням у роботі ЕЕК з сертифікації є прийняття у 1988р. Рекомендацій “Розробка та сприяння заключенню міжнародних угод з сертифікації”. Згідно цього документу уряди країн-членів ЕЕК повинні сприяти заключенню дво- і багатосторонніх угод про взаємне визнання систем сертифікації. Головною підставою для таких угод повинні бути взаємо вигідні умови економічного співробітництва. ЕЕК ООН визначила основні міри, які можуть сприяти досягненню взаємної довіри. Це обмін інформацією про національні системи сертифікації та їх технічні можливості, кваліфікації персоналу, взаємний допуск експертів до систем для ознайомлення з методами контролю та нагляду, розвиток технічного та адміністративного співробітництва.

Важливим моментом у створенні атмосфери довіри є уніфікація критеріїв забезпечення якості, наявність методів захисту зареєстрованих торговельних марок.

Питаннями стандартизації, сертифікації, якості в ЕЕК ООН займаються і спеціалізовані комітети і Комітет з сільського господарства, Комітет з транспорту та інші.

4. Міжнародна система сертифікації спортивної та мисливської зброї

Постійна міжнародна комісія з випробувань спортивної та мисливської зброї створила систему сертифікації, членами якої є країни, що підписали Конвенцію про взаємне визнання випробувальних тавро ручної вогнестрільної зброї (Брюссельська конвенція).

Постійна міжнародна комісія кожен рік проводить сесії, в яких крім країн-учасниць Конвенції можуть бути присутні і наглядачі яких офіційно призначає уряд своєї країни. Країни, що підписали Конвенцію (Австралія, Бельгія, Чілі, Іспанія, Франція, Італія, Чехія), зобов’язані возглавити національні тавро безпеки зброї договірних сторін.

Система заснована на випробовуваннях кожного виробу і не планує введення єдиного міжнародного тавро безпеки.

Система взаємного визнання базується на уніфікованих вимогах до вимірювальних пристроїв, методів випробовувань, а також ухваленні організаційної структури випробувального центру.

Рішення про визнання приймається більшістю голосів (2/3 від підписавших Конвенцію) при проведенні сесії. Взаємне визнання національних тавро безпеки дозволяє імпортерам спортивної та мисливської зброї відказатися від повторних випробувань виробів. Тавро ставлять на зброї і на патронах: на зброї – на стволі кожного виробу; на патронах – на кожній пачці патронів. Країни-учасниці Конвенції інформують одне одного про прийняті рішення, надаючи до секретаріату Постійної комісії схеми, креслення еталонних засобів вимірювань, таблиці стандартизованих розмірів патронників і патронів, опис національних тавро. Секретаріат через уряд Бельгії направляє інформацію усім країнам-учасницям. Офіційна мова – французька.

5. Сертифікація в ес

В 1988 р. у Брюсселі проводився симпозіум західноєвропейських країн з питань сертифікації та випробувань, на якому були розроблені рекомендації з створення єдиних для ЕС принципів сертифікації та випробувань. На основі матеріалів симпозіуму комісія європейських спільнот (КЕС) підготовила резолюцію з питань комплексного підходу до технічних умов, випробувань та сертифікації.

Положення цього документу підтверджують початок нового, більш високого ступеня в розвитку підходів ЕС до питань, що стосуються сертифікації і випробувань продукції:

• пропонується підприємствам країн ЕС втілити системи управління якістю на базі стандартів EN 29001, EN 29002, EN 29003;

• затверджуються єдині для Спільності критерії оцінки компетентності та незалежності випробувальних лабораторій, органів з акредитації та сертифікації.

В країнах ЕС існували відмінності у процедурах підтвердження безпеки виробів: це могли бути як декларація-заявка так і сертифікації третьою стороною. Але в 1985р. була прийнята Декларація Ради ЕС про технічну гармонізацію, в якій розмежувалася роль основних вимог і стандартів. Основні вимоги обов’язкові на відміну від вимог стандартів.

Якщо стандарт гармонізований, то продукція, яка виготовлена за цим стандартом, відповідає основним вимогам. У цьому випадку процедура контролю для виготовлювача полегшується. Якщо продукція виготовлена не за гармонійним стандартом, то необхідно підтвердження відповідності третьою стороною.

Комплексний підхід приближує перехід до взаємного визнання результатів сертифікації при умовах компетентності, високої технічної оснащеності та відкритості. Для створення режиму відкритості необхідно забезпечити доступ всіх зацікавлених сторін до інформації про вимоги безпеки виробів. Створений Комісією ЕС банк даних “Сертифікат містить інформацію про всі існуючі в Європі системи сертифікації, методики випробувань, лабораторії та випробувальні центри.

В 1989р. в ЕС була прийнята Глобальна концепція гармонізації правил з оцінки відповідності. Згідно директива відповідності може бути оцінка самим виготівником, в наслідок чого заявою-декларацією підтверджує відповідність товару вимогам директиви та засвідчує це маркуванням товару знаком СЄ (знак відповідності).

Директиви ЕС визначають способом підтвердження відповідності (модулі), які може використовувати постачальник. Право вибору конкретного модуля надано постачальнику (виробнику). Для різних стадій життєвого циклу продукції передбачені різні модулі.

На стадії проектування надається модуль В “Перевірка типового зразка”. При позитивних результатах випробувань видається заявнику сертифікат затвердженого типу “ЕС”. Сертифікат повинен мати висновки експертизи, умови його законності, данні про ідентифікацію затвердженого зразка.

Для стадії виробництва пропонуються 4 модулі. Модуль С (варіант 1) “Декларація виробника про відповідність продукції”. Згідно з документами ISO/ІЕС це процедура, за допомогою якої постачальник письмово засвідчує, що продукція, процес або послуга відповідають встановленим вимогам.

Декларування – це відповідальність виробника за прийняття необхідних заходів, які забезпечують стабільність якості на всіх станах виробництва та повну відповідність всіх виробів сертифікованому типу. Розробник має право маркувати вироби знаком відповідності СЄ на упаковці, супроводжувальних документах та на самому виробу.

Модуль D “Декларація виробника про відповідальність продукції (варіант 2). У доповнення до всіх обов’язків виробника передбачається необхідність якості у виробника та контроль за нею службою нагляду ЕС.

Модуль Е “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 3)”. Виробник зобов’язаний забезпечити стабільний рівень якості на всіх етапах виробництва та відповідність всіх виробів тому типу, який описано в сертифікаті “ЕС”, а також вимогам директива, визначеним для цього товару.

Модуль F “Верифікація уповноваженим органом (варіант 1)”. Уповноважений орган за результатами перевірки засвідчує відповідність/невідповідність виробу описаному в сертифікаті затвердженого типу “ЕС”, а також відповідним вимогам Директива. Кожен виріб маркується знаком відповідності СЄ, а виробнику видається сертифікат відповідності. Всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно один від іншого. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності у межах ЕС, але не виключено використання такого підходу в національних системах.

Знак СЄ не засвідчує про відповідність стандарту, але засвідчує відповідність директиві ЕС. Товар зі знаком СЄ відповідає вимогам “основоположним вимогам”, т.я. безпеки, екологічності і має режим вільного оберту на ринках країн – членів ЕС. Знак СЄ – це єдиний знак, що свідчить про відповідність продукту вимогам усіх директив нового порядку. Інформація про директиви чи стандарти, вимогам яких відповідає об’єкт перевірки, повинна бути в протоколах випробувань і сертифікатах відповідності.

Розв’язати ситуацію згідно Закону України „Про захист прав споживачів”.