56. Класифікація природних ресурсів

Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи. Речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і складає його сировинну й енергетичну базу.

Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні та невідновні.

Природними ресурсами є:

• землі, земельні ресурси

• надра

• води

• повітряний простір

• атмосферне повітря

• клімат[1][2]

• радіочастотний ресурс

• фауна|тваринний світ

• флора|рослинний світ

• альтернативні джерела енергії.

Природні ресурси є компонентами навколишнього середовища, серед якого виділяють:

• водне середовище

• повітряне середовище

• ґрунт

• флора|рослинний і фауна|тваринний світ

• техногенне середовище

• соціальне середовище.

Розрізняють відновні і невідновні природні ресурси.

Невідновні природні ресурси— ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Відновні природні ресурси — ресурси рік, озер, морів, океану, рослинний і тваринний світ тощо

57. Мінеральні ресурси України і земельний фонд.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку.

Структура. Господарське освоєння території здійснено на 92 %. При цьому с/г освоєння земель перевищує 70 % і є найвищим у світі.

Високою залишається розораність території України – 57 %. Частка ріллі в загальній площі с/г угідь складає 79 %. Структура с/г угідь визначається природно-клімат умовами. В останні рр. у структурі с/г угідь зменшилася частка орних земель, а збільшилася частина багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ.

58. Динаміка чисельності, склад населення та особливості його розміщення

Розвиток економіки країни, спеціалізація її окремих галузей значною мірою визначають розміщення населення. Водночас, певна густота, що історично склалася, трудові навички населення також впливають на розвиток і розміщення господарства, його спеціалізацію.

Чисельність – понад 45 млн. осіб. Найбільше – Донецька, Київська, Дніпропетровська та Харківська області.

Густота. Найщільніша заселена Донецька область, найменше – Чернігівська; нерівномірно – Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька та Харківська області.

Відтворення. Від’ємний природний приріст – в усіх областях, окрім Закарпатської та Рівненської областей, що зумовлено екологічною кризою, радіаційним забрудненням, економічною кризою.

Середня тривалість життя – 67,2 років: жінки – 72.8 років, чоловіки – 61,6 років.

Статевовікова структура: 46% чоловіки і 54% жінки.

Старіння нації помітніше в сільських поселеннях.

Щодо розселення, то характерна нерівномірність, зокрема спостерігається урбанізація.

Міське населення. Налічується 447 міст, які відрізняються за чисельністю, економічним потенціалом, адміністративними функціями тощо.

Види міст за кількістю мешканців:

 Малі (до 50 тис. осіб): Глухів, Гадяч, Золочів, Балта;

 Середні (від 50 до 100 тис. осіб): Артемівськ, Дрогобич, Ковель, Коломия;

 Значні (від 100 до 250 тис. осіб): Керч, Нікополь, Слов’янськ, Ужгород тощо;

 Великі (від 250 до 500 тис. осіб): Черкаси, Вінниця, Полтава, Горлівка тощо;

 Найбільші (від 500 тис. до 1 млн. осіб) Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв;

 Міста-мільйонери (понад 1 млн. осіб): Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків.

Сільське населення. На характер розселення значно впливають природні умови, тому найбільша густота характерна для лісостепової зони; нижчий показник у поліській частині; ще нижчий – у степовій. Області, де сільське населення переважає над міським: Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська,Рівненська, Тернопільська, Чернівецька. Найвища густота сільського населення: чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська області.

Структура трудових ресурсів: 57,4% від усього населення, з них: 54,1% - особи працездатного віку, 3% - пенсіонери, 0,3% - підлітки.

Безробіття. Найвищий рівень у Волинській, Івано-Франківській, Чернігівській, Львівській та Житомирській областях; найнижчих – у Києві.