Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дипломна Таня Хлівнюк (ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА).doc
Скачиваний:
111
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
1.79 Mб
Скачать

1.4. Зарубіжний та вітчизняний досвід оптимізації структури ресурсного потенціалу підприємства

В сучасних ринкових умовах зростає роль своєчасно прийнятих управлінських рішень щодо визначення обсягів виробництва, обрання цільових ринків реалізації продукції, що вимагає ефективності використання всіх видів ресурсів підприємства, їх оптимальну структуру від яких залежать фінансовий стан та фінансові результати підприємства. Отже, роль аналізу ресурсного потенціалу підприємства зростає. Проте більшість теоретичних концепцій розвитку ресурсного потенціалу, його структури та властивостей, що лежать в основі його аналізу, є недостатньо обґрунтованими або суперечливими.

Для сучасної промисловості України актуальними є створення умов для розвитку економічно ефективних виробництв і підвищення конкурентоспроможності продукції, активізації інвестування в реальний сектор економіки та подолання тенденції росту зносу активної частини основних фондів за допомогою нарощування нагромаджень і амортизаційних коштів, поліпшення галузевої і технологічної структури капіталовкладень.

Під час формування ринкової економічної системи набувають актуальності проблеми планування та оптимізації можливостей підприємств. Досвід зарубіжних країн свідчить про необхідність створення гнучких виробничо-організаційних систем, що дозволяють миттєво реагувати на зміни в навколишньому середовищі. З огляду на це слід приділити увагу переосмисленню концептуальних підходів до створення та розвитку вітчизняних підприємств, а передусім до процесів цілеспрямованого формування їхніх потенціалів [31,c.14].

Кризовий стан національної економіки та окремих підприємств, що супроводжується недовикористанням виробничих потужностей, нагромадженням понаднормативних запасів матеріалів і готової продукції, скороченням чисельності працівників, зниженням їхнього кваліфікаційного рівня і продуктивності праці та інші негативні явища, як результат призводять до втрати потенціалу. Розмір і структура потенціалу сучасних виробничо-комерційних організацій формуються за рахунок нагромаджених за радянських часів основних фондів, земельних ділянок, технологій і т. д. Хаотичність процесів розвитку і не контрольованість кризових тенденцій на макрорівні призвели до руйнування структури потенціалу, що виявилося в порушенні пропорцій між основними елементами соціально-економічних систем сучасних підприємств [14,c.73].

У сучасній вітчизняній практиці для пошуку оптимального варіанту структури ресурсного потенціалу підприємства широко використовуються методи лінійного програмування, що дозволяють визначати базові параметри його розвитку, виходячи з прибутковості окремих галузевих спеціалізацій та сукупності модельованих технічних і організаційно-економічних вимог. Запропонований методичний підхід базується на використанні методів багатокритерійної оптимізації з використанням елементів нелінійного програмування. Він дозволяє визначати оптимальні параметри стратегічного розвитку підприємств через комплексну оцінку прибутковості, рентабельності і стійкості окремих факторів виробництва. Розроблена методика знаходження оптимальних параметрів стійкого функціонування підприємств була апробована ПП Торговельна группа «ТФК», що спеціалізується на виробництві машин і устаткування для молочної промисловості, для виробництва макаронних і кондитерських виробів, фасувальних апаратів і виробничих транспортерних систем. Перспективні параметри виробництва визначалися при чотирьох різних критеріях оптимальності: максимізації суми прибутку; максимізації рівня рентабельності; максимізації комплексної оцінки стійкості структури виробництва; максимізації комплексної оцінки стійкості цін продукції, що реалізовується. Отримані на даному етапі результати вирішення економіко-математичної моделі дозволили визначити основні структурні зміни, реалізація яких забезпечує досягнення максимальних рівнів обраних критеріїв. Вказана оптимізація дає декілька оптимальних рішень, серед яких, залежно від конкретних умов, обирають таку, яка більше інших відповідає всім поставленим вимогам.

Як випливає із досвіду розвинутих держав, ефективне використання ресурсів досягається тільки за допомогою повної і збалансованої структурної перебудови галузей економіки, а в межах підприємств – на основі чіткої і регламентованої взаємодії всіх підрозділів. Відомий американський дослідник проблем організації виробництва М.П. Поллет навів наступне визначення координації: "Першим випробуванням здібностей адміністрації промислової фірми повинна бути відповідь на питання, чи є дане підприємство зі всіма його скоординованими підрозділами, які працюють в тісному контексті і в умовах координації єдиною виробничою одиницею, яка є не скупченням окремих частин, а функціональним цілим або інтегрованою єдністю"[21,c.24].

У закордонній практиці, наприклад, при формуванні кадрового потенціалу підприємств має місце співпраця підприємств та навчальних закладів, кооперація яких призвела (у великих компаніях) до створення корпоративних університетів, що виконують підготовку кадрів для підрозділів і філіалів організації на базі якої вони створені. Другою групою джерел виступають державна служба зайнятості та приватні кадрові агентства.

Важливим фактором впливу на формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу є темпи інноваційно-інвестиційних процесів, їх зростання призводить до зростання темпів розвитку підприємства. Також на сучасному періоді значно зростає ціна управлінського рішення, зважаючи на вагомі економічні наслідки прийняття рішень та зростаючі можливості їх реалізації.

Заслуговує на увагу підхід до формування управлінських рішень, який запропонований Е. Денінгом. Цей підхід використовують у США, Японії та інших країнах і відомий під назвою "Трансформація та неперервне вдосконалення бізнес-процесів (СРІ)".

Виділимо деякі аспекти цього підходу:

• на відміну від інших теорій, в яких мета - збільшення прибутку будь-якою ціною, тут мета полягає у постійному підвищенні якості продукції і послуг;

• критерій якості надходить від користувача і відповідно з ним трансформується і динамічно удосконалюється організація робіт;

• досліджується та вдосконалюється система виробництва в цілому, а не окремих його ділянок;

• ліквідуються межі різних структурних підрозділів, стимулюється спільна робота і спільна відповідальність [18,c.257].

Викладене вище свідчить про істотне розширення діапазону можливих рішень, а значить і границь їх ефективності. Це визначає також необхідність пошуку оптимального рішення, яке забезпечило б максимальний результат при фіксованих витратах ресурсів виробництва, що призводить до наступних наслідків, а саме: поліпшення використання ресурсів виробництва та забезпечення росту виробничо-ресурсного потенціалу.

Отже, розглядаючи досвід оптимізації ресурсного потенціалу вітчизняних та зарубіжних підприємств можна зробити висновок про те, що вітчизняні підприємства перебувають на стадії встановлення необхідних методів, що застосовуються для оптимізації ресурсного потенціалу і потребують перейняття досвіду передових компаній зарубіжжя, які характеризуються більш досконалими підходами до вирішення вказаного питання.