Варіант 21

1. Поетична драма "Зів'яле листя" Івана Франка: історія написання, спектр любовного почуття, образ ліричного героя, особливості поетичної форми. Прочитати напам'ять вірш “Чого являєшся мені .”.

«Зів'яле листя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886 - 1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «Лірична драма».В цій збірці розкривається душевна трагедія ліричного героя (самого Івана Франка), викликана тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням.Поетична драма “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. До неї ввійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії - сонетами Данте й Петрарки, лірикою Гейне й Шевченка. Перевидаючи збірку в 1911 р., Франко зазначив, що “Зів’яле листя” - це книжка ліричних віршів, “найсуб’єктивніших із усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та притім найбільш об’єктивних у способі малювання складного людського чуття”.

Тематика збірки:

Збірка складається з трьох частин, або «жмутків». У «жмутках» вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого «жмутка» Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

Поезія «Червона калина, чого в лузі гнешся?» написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом. За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб — молодого парубка. У поезії поет майстерно відобразив у прагненні калини до сонця — любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю. Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.

Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов», у якій Франко повідав про щастя і горе, радості й муки кохання. У вірші згадує автор про перше своє кохання — Ольгу Рошкевич, про горду княгиню Юзефу Дзвонковську, яка, знаючи про свою смертельну хворобу, відмовила Франкові, про горду душу — Целіну Журовську, яка так і не стала його дружиною.

Зміст збірки:

Збірка складається з трьох частин - «три жмутки».

Пісні:

Поезії «Безмежнеє поле», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Твої очі, як те море» покладено на ноти. Особливо чарівним є романс К. Данькевича на слова поезії "Чого являєшся мені у сні?"

Характеристика збірки:

«Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв», — написав М. Коцюбинський у рефераті «Іван Франко».

У 1896 році вийшла збірка поезій І. Франка, яка ще до цих пір викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання, тобто 1896 року, надрукував у вигляді передмови щоденника пристрасного закоханого, що пішов з життя через нерозділене кохання. Іван ФРАНКО * * * Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, — Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

***