2. Образ України в поезії "Любіть Україну" Володимира Сосюри.

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і Володимир Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, у середніх і вищих навчальних закладах . І всюди — з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам — особливо вірш “Любіть Україну” (1944). .І раптом — наче виляск нагая — стаття в “Правде” “Проти ідеологічних перекручень у літературі”, опублікована 2 липня 1951 року. Анонімні автори (чи автор?) мов ножа загнали поетові в спину. У статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри — “Любіть Україну”. Яких тільки “гріхів” не звалено на поета: він і правду життя спотворив, і хто-зна яку Україну оспівує, і що “під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору”, і що вірш “Любіть Україну” — “ідейно-порочний твір”, бо “викликає почуття розчарування і протесту” . Центральні, республіканські, обласні, міські газети всього колишнього СРСР передрукували статтю з “Прав-дьі”. А далі — численні засідання, збори, пленуми, сотні ораторів, статті-“відгуки” в газетах, лемент по радіо — і всі одностайно громили “Любіть Україну”, доскіпувалися до кожного поетового твору, де хоча б згадувалося слово “Україна”, і не тільки в книжках Сосюри,— хвиля розгромна прокотилася й по інших письменниках. Що ж було головною причиною такого страшенного переполоху? Письменник Віталій Коваль розмірковує: “Командній лізі Сталіна — Берії — Кагановича потрібно було вбити в людях саме патріотичне почуття, дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю. Те почуття, що особливо пробудилося в народі в роки війни, коли люди йшли на смерть за Батьківщину, коли сам Сталін закликав на допомогу дух великих предків, коли з воєнних плакатів кликав до помсти гнівний Шевченко . Тепер ці почуття треба було вбити. Вбити всюди і скрізь, щоб народ перестав любити Росію, Україну, Білорусію, Грузію, Литву, Казахстан . Тому й став жертвою вірш “Любіть Україну” ". Що ж являє собою твір В. Сосюри? “Любіть Україну” — це сердечне слово поета-патріота, мовлене в радісну годину визволення української землі, коли після окупації засяяло сонце волі: Написаний року 1944, вірш уперше був опублікований у “Київській правді” та “Літературній газета” (тепер “Літературна Україна”). Пізніше багато разів передруковувався, перекладався іншими мовами, 1949 року вміщений у збірці “Щоб сади шуміли”, яку було відзначено Державною премією першого ступеня. В. Сосюра створив ліричний образ “вишневої України”, причому для “ліплення” його поет користується не абстрактними загальниками, а точними поетичними деталями, художніми атрибутами, за допомогою яких Україна оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Послухаймо, як сердечко, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу: Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості жить, любіть у годину негоди! Ми бачимо її “в світі єдину, одну”, в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в степах під мирними голубими небесами. В.Сосюра синівською любов'ю любить рідний край, свою Україну. Вірш "Любіть Україну" — це поетична сповідь, сповнена "щирості, душевної відвертості". Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного краю автор натхненно висловлює свою велику любов до Батьківщини: Між братніх народів, мов садом рясним, Сіяє вона над віками. Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами. "Любіть Україну": Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна, як очі її ніжно-карі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в кривеньких тинах, у пісні у кожній, у думі, в дитячій усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, у хмарах отих пурпурових, в огні канонад, що на захід женуть чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну! Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину… Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну. Любіть у труді, у коханні, в бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою, і вічні ми будемо з нею!