Глава 1

Термін ллюдська істотаы викликав в Україні певне не-

сприйняття, тому вирішено було дещо змінити акценти: лди-

тиною є особа...ы.

В український мові паралельно із словом лдитинаы вжива-

ються слова лсины, лдочкаы. лДоки живуть наші батьки -

доти ми дітиы - ця народна мудрість відображає духовний

стан українця. Тому з Божої ласки можна вважатися дити-

ною і у п'ятдесят, і у шістдесят років. Застосування у законо-

давстві постійно слова лдитинаы до осіб різного віку виклика-

ло необхідність його конкретизації: дитина, яка не досягла

чотирнадцяти років, дитина у віці від чотирнадцяти до вісім-

надцяти років, неповнолітня дитина, повнолітня дитина, пов-

нолітня непрацездатна дитина.

Сімейний кодекс України - перший законодавчий акт, у

якому лдитинаы як правова категорія має чітко визначену

вікову межу - 18 років. Ні реєстрація шлюбу до досягнення

цього віку, ні надання повної цивільної дієздатності тому, хто

працює за трудовим договором або бажає займатися підпри-

ємництвом, не припиняють у особи статусу дитини. Однак

після повноліття перед нами вже, з правової точки зору, не

дитина, а син чи дочка. У Сімейному кодексі України чітко

проводиться таке розмежування.

Перенесення конвенційної норми до Сімейного кодексу

України та її розвиток у ньому спрямоване на забезпечення

чіткості, однозначності правових категорій. Завдяки цьому

зникне потреба поділяти дітей на неповнолітніх та повноліт-

ніх. Проте даремно сподіватися, що саме таке смислове на-

вантаження слова лдитинаы стане одразу домінуючим. Для

цього потрібен час.

3. У частині другій статті 6 СК діти за віком поділені на дві

групи. Правильно те, що дитина у віці до 14 років названа ма-

лолітньою. Станіслав Дністрянський називав таких дітей лне-

доліткамиы, на противагу лпідліткамы, тобто дітям старшого

віку.

Шкода, що дитина, яка досягла 14-ти років, не названа

підлітком. Тоді вдалося б вирішити проблему термінологічно-

го поділу дітей за віком сповна.

ЗО

Стаття 7

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та ін-

шими нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домов-

леністю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у

якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх

учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з ура-

хуванням права на таємницю особистого життя їх учасни-

ків, їхнього права на особисту свободу та недопустимості

свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв

чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, по-

літичних, релігійних та інших переконань, етнічного та со-

ціального походження, матеріального стану, місця прожи-

вання, за мовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у

сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення

її прав, які встановлені Конституцією України, Конвен-

цією про права дитини, іншими міжнародними правовими

актами, визнаними в Україні.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з

максимально можливим урахуванням інтересів дитини,

непрацездатних членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справед-

ливості, добросовісності та розумності, відповідно до мо-

ральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на су-

довий захист.

1. Сімейне право - це насамперед закон у широкому ро-

зумінні цього слова, тобто право юридичне, або лправо дер-

жавнеы, як його називав Олександр Огоновський. До нього

відносяться Сімейний кодекс України, інші закони України,

такий, наприклад, як Закон України лПро органи реєстрації

актів громадянського стануы від 24 грудня 1993 р., постанови

Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Мініс-

терства юстиції України.

.41

РОЗДІЛ І