Глава 13

3. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплат-

ну правову допомогу.

1. Попри небажаність раннього материнства, народження

дітей неповнолітніми особами є явищем достатньо поширеним.

Якщо матері, бабусі, іншим родичам, вихователям дитячої

установи не вдалося застерегти юну особу від передчасних

статевих відносин, то у тому, що сталося, є й їхня вина. Отже,

треба спільно шукати вихід, а він безальтернативний - у ло-

ні вашої дочки розвивається ваш внук, він живий і має наро-

дитися. Будь-які моралізування мають бути відкинуті.

Бог дав життя, і ніхто не має права його відняти. Ця теза є

особливо актуальною у нинішніх умовах демографічної кризи

в Україні. Крім того, ніколи не можна нехтувати тим, що по-

над 60 % жінок, які зробили перший аборт, уже ніколи не

зможуть завагітніти. Отже, ніби рятуючи дочку чи внучку від

ганьби, можна навічно позбавити її радості материнства.

2. Неповнолітні мати, батько не лише мають ті самі права

та обов'язки щодо своєї дитини, а й право на їх самостійне

здійснення. Однак раннє материнство чи батьківство не ро-

бить особу повнолітньою, тобто не позбавляє її саму статусу

дитини, а отже, права її батьків управляти і керувати нею.

3. Самостійне здійснення неповнолітніми батьками своїх

обов'язків по вихованню дитини неодмінно зіштовхуватиметь-

ся з цілою низкою труднощів та перешкод, викликаних фізич-

ною та розумовою незрілістю, відсутністю життєвого досвіду,

педагогічних та психологічних знань.

Утримання неповнолітніми батьками своєї дитини, як пра-

вило, стає неможливим через їхню матеріальну нестабіль-

ність або неспроможність.

Отже, виконання неповнолітніми батьками своїх обов'яз-

ків перед дитиною повною мірою часто є нереальним, тому

мають бути включені різноманітні механізми допомоги - з

боку батьків, інших родичів, піклувальників, різних держав-

них та громадських організацій.

4. Неповнолітні мати, батько, яким виповнилося чотирнад-

цять років, є законними представниками своєї дитини у сфері

процесуальних відносин, тобто мають право на звернення до

суду за захистом її інтересів.

310

Стаття 157

Вони мають право звертатися за захистом і до інших орга-

нів, зокрема органу опіки і піклування.

Неповнолітні батьки є законними представниками своєї

дитини й у сфері матеріальних, цивільних відносин, а тому

мають право вчиняти правочини щодо майна дитини нарівні з

повнолітніми батьками.

5. Чи слід було у Сімейному кодексі записувати про право

неповнолітніх батьків на безоплатну правову допомогу в суді?

На жаль, на це запитання не має однозначної відповіді. Мож-

на було б очікувати на прийняття окремого закону про надан-

ня правової допомоги або на включення цієї норми до Цивіль-

ного процесуального кодексу України, проект якого на час

прийняття Сімейного кодексу ще не був поданий до Верховної

Ради України. Однак та обставина, що право неповнолітніх

батьків на безоплатну правову допомогу - реальність з мо-

менту набрання чинності Сімейним кодексом України, згла-

джує спірність проблеми.

6. Неповнолітні мати, батько мають право на безоплатну

правову допомогу не лише при вирішенні у суді сімейних спо-

рів (про визнання батьківства, стягнення аліментів, відібран-

ня дитини тощо). Та обставина, що неповнолітня особа є ма-

тір'ю чи батьком, дає їй право на безоплатну правову допомо-

гу при вирішенні у суді будь-якої іншої справи, у якій вона є

позивачем чи відповідачем.

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання ди-

тини

1. Питання виховання дитини вирішується батьками

спільно.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобо-

в'язаний брати участь у її вихованні і має право на особис-

те спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права

перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спіл-

куватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо

таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитко-

ві дитини.

311

РОЗДІЛ III___________________________Глава 13

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення

батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто

проживає окремо від дитини.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухи-

лення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати

матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з бать-

ків.

1. Виховання дитини відноситься до найважливіших пи-

тань життя сім'ї, тому має вирішуватися матір'ю та батьком

спільно. Це загальне законодавче правило відповідає консти-

туційним засадам рівності прав та обов'язків жінки і чоло-

віка.

Паритетність у виборі форм, методів виховання, виборі нав-

чального закладу, визначенні конфесійної належності зумов-

лює необхідність порозуміння між матір'ю та батьком дити-

ни. На жаль, численними є випадки самоусунення, найчас-

тіше саме з боку батька, від участі у вихованні дитини. Ця

обставина зумовлює покладення обов'язку по вихованню ди-

тини фактично на плечі одного з батьків, як правило, матері.

Відсутність батьківської лінії виховання, особливо щодо

хлопчиків, справляє на них негативний вплив, а брак мате-

ринської любові є психологічною травмою на все життя.

Якщо батьком є той, хто з матір'ю дитини не перебуває в

шлюбі, участі у вихованні дитини він, здебільшого, не бере.

Найчастіше це є наслідком затяжного судового процесу про

визнання батьківства, який остаточно віддаляє близьких лю-

дей.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права

дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками,

має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі

контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це

суперечить інтересам дитини.

Життєва порада: дитина має природну потребу і право спіл-

куватися з батьком. Треба стерпіти образу, пов'язану з не-

шлюбним материнством і відмовою від шлюбу чи з розірван-

ням шлюбу, і, застерігаючи себе від майбутніх докорів

сумління, не перешкоджати його особистим контактам з ди-

312

Стаття 157

тиною. В інтересах дитини треба зробити все, щоб батько у

неї був не лише як запис у свідоцтві про народження.

Р. тричі добивався зустрічі з дитиною, але кожен раз дитину

ховали від нього. Після четвертої невдалої спроби він уже

ніколи до дитини не приходив.

2. Правило частини другої статті 157 СК додатково підкрес-

лює обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дити-

ни, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цьо-

го обов'язку прямо випливає зі статті 141 СК.

Брати участь у вихованні дитини можна по-різному: через

листування, телефонні розмови тощо. У цій статті наголошу-

ється на прямих контактах з дитиною, тобто на побаченні з

нею, що є основною формою особистого спілкування.

3. Праву того з батьків, хто проживає окремо від дитини,

кореспондує обов'язок того, з ким проживає дитина, не чини-

ти йому перешкод у здійсненні свого права.

Л. поїхала в Італію на заробітки, семирічна дочка залишила-

ся з батьком, бабусею та дідусем. Л. систематично телефону-

вала, передавала гроші. Коли через три роки повернулася до

Львова, її не допустили до дитини, дівчинці було заборонено

спілкуватися з матір'ю навіть по телефону.

Тривала відсутність матері не звільняє її від обов'язку ви-

ховувати дитину і не позбавляє її права на особисте спілку-

вання з нею.

Щоб не травмувати маму, Н. таємно щотижня зустрічався з

батьком. Виграшу від заборони синові спілкуватися з бать-

ком мати не одержала. Навпаки, Н. привчився говорити не-

правду. Крім того, вона позбавила себе будь-якої інформації

про характер цих зустрічей і можливості впливу на них.

4. Створення перешкод у спілкуванні з дитиною за місцем

її проживання не виключає права батька (найчастіше саме він

є скривдженою особою) побачитися з дитиною у дитячому

садку, школі чи у закладі охорони здоров'я.

Той, з ким проживає дитина, не може вимагати від керів-

ників цих закладів створити батькові чи матері перешкоди у

спілкуванні з дитиною. Адже, як уже зазначалося, окреме

313

РОЗДІЛ III