Тема 1. Поняття, походження та основні інститути держави і права.

Питання для обговорення:

1. Поняття і ознаки держави.

2. Теорії походження держави.

3. Апарат та механізм держави.

4. Функції держави.

5. Класифікація держав.

1. Поняття і ознаки держави.

Держава (за Котюком І. І.)— здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами, шляхом надання своїм велінням загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації цих велінь через примус.

Держава— це:

1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади;

2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян (Юридична енциклопедія)

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

- класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

- загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

2.Теорії походження держави

В сучасній юридичній науці розрізняють теорії виникнення держави, теорії, що пояснюють сутність та соціальні функції держави. Різновидами теорій, що пояснюють виникнення держави і права є:

Теологічна теорія

Одним з її представників був Фома Аквінський (1225—1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найбільш реакційні держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія

Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї, а отже абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама передана богом і непідвласна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростання патріархальної сім'ї з'являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста), населення яких, спілкуючись, утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава.

Договірна теорія

Вона пояснює виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев та ін.

Психологічна теорія

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867—1931).

Теорія насильства

За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, К. Каутський, Дюрінг та інші.

Органічна теорія

Її обґрунтовував англійський філософ Г. Спенсер (1820—1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно біологічному організму, народжується, росте, мужніє, старіє і гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.

Теорія технократизму

Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Історико-матеріалістична теорія

Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

підхід радянської науки, що пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);

підхід, що пов'язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

3. Апарат та механізм держави.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава ство­рює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функ­цій держави, називається її механізмом. Серед названих є дер­жавні органи, що наділені державно-владними повноваження­ми. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:

а) державні підприємства;

б) державні установи;

в) апарат держави;

г) інші державні організації.

Державні підприємства — це державні структури, які безпо­середньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, шко­ли, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.

До інших державних організацій, наприклад, відносять дер­жавні будівельні організації або армію, міліцію тощо.

Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

У теорії держави виокремлюють такі органи: представницькі; глава держави; виконавчі; судові.

Представницькі органи— провідні органи сучасної держави, в яких народ реалізує свій суверенітет. У системі органів влади вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження. В практиці державотворення такі органи мають різні назви (парламент — у Великобританії, Канаді, Індії; сейм — у Польщі; державні збори — в Угорщині тощо). Обираючи представницький орган, народ надає йому право здійснювати суверенітет від його імені.

Глава держави— це орган держави (посадова особа), який є символом єдності нації. Глава держави виступає від імені держави, офіційно представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх. У деяких країнах функцію глави держави виконує колегіальний орган (наприклад, Державна рада Куби). У більшості сучасних держав главою є президент, який обирається безпосередньо населенням (Франція, Україна, Росія та ін.), парламентом (Чехія), колегією виборців (США) або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу (ФРН). Монарх, як правило, є невиборним главою держави, який отримує свої повноваження в спадок (Японія, Бельгія, Іспанія). Інколи монархи обираються на певний термін (Саудівська Аравія, Малайзія, ОАЕ).

Органи виконавчої влади — це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на державному рівні оперативне управління загальносуспільними справами. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, колегіальний орган управління, який приймає рішення шляхом голосування. Водночас у президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях такий колективний орган відсутній, оскільки глава держави сам очолює виконавчу владу і здійснює безпосереднє управління справами суспільства за допомогою міністрів. Назва органу виконавчої влади і його компетенція визначаються конституцією та законами. Зокрема, виконавчу владу в ФРН здійснює Федеральний уряд, у Франції — Рада міністрів, в Китаї — Державна рада, в Україні — Кабінет Міністрів. За своїми функціями органи виконавчої влади є виконавчо-розпорядчими органами загальної компетенції. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції (наприклад, міністерствами), які здійснюють управління в конкретних сферах суспільних відносин — економіці, освіті, культурі тощо.

Важливе місце в механізмі держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку. В країнах, де джерелом права визнається судовий прецедент, суди беруть участь у правотворчості (США, Великобританія, Канада).

Складовими апарату держави та її механізму є також силові відомства, основа владної сили держави: прокуратура, військові та інші збройні формування, міліція (поліція), органи безпеки, органи виконання покарань. Вони наділені від імені суспільства правом державного примусу і покликані забезпечувати державний суверенітет, стабільність суспільства, права, особисту і майнову безпеку громадян.

До системи державних органів України належать: законодав­чий орган — Верховна Рада України; глава держави — Прези­дент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети; інші орга­ни центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ).

Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні та районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Органи місцевого самоврядування не належать до апарату держави. Держава визнає і гарантує місцеве самовря­дування.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд Ук­раїни, система судів загальної юрис­дикції в Україні, яку очолює Верховний Суд України.