Тема 2. Конституційне право України як провідна галузь національної системи права.

Питання для обговорення:

1. Поняття і предмет конституційного права України.

2. Метод конституційно-правового регулювання.

3. Система конституційного права України.

4. Конституційно-правові норми та інститути.

5. Конституційно-правові відносини: поняття, особливості, суб’єкти та об’єкти.

6. Джерела конституційного права України як галузі права: поняття, основні вимоги до джерел, види джерел.

1. Поняття і предмет конституційного права України.

Конституційне право України — провідна галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.

Предмет конституційного права України- це регульовані конституційним правом суспільні відносини, які виникають і розвиваються в процесі здійснення влади народом України.

Складові предмету конституційного права України:

1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним.

2) Відносини, які опосередковують устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості. Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою.Це:

а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;

б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

2.Метод конституційно-правового регулювання.

Метод конституційного права — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правово­го регулювання.

Ознаки методу конституційного права:

а) регулює найважливіші політичні, економічні, со­ціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов'язані з ними сус­пільні відносини;

б) обумовлений функціями конституційного пра­ва;

в) має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер;

г) сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права по відношенню до інших галузей національного права; представ­лений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

В консти­туційному праві застосовуються загальні методи правового регулювання: імперативний метод – метод заборон та диспозитивний (дозвільний) метод. Оскільки конституційне право є публічною галуззю, використання першого методу є значно ширшим.

Складові імперативного методу правового регулюванняв конституційному праві України:

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спону­кальному щодо суб'єктів конституційного права характері конс­титуційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України ви­значає: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу знаходить своє норматив­не вираження в положеннях чинного конституційного законо­давства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України за­кріплює: «Кожен має право володіти, користуватися й розпоря­джатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмежен­ня правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприк­лад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукра­їнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання, в консти­туційному праві застосовуються спеціальні методи конституцій­но-правового регулювання. До таких методів конституційного права відноситься метод конс­титуційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організа­ції та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дефініціях. Прикладом застосування в Україні установчого методу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, де­мократична, соціальна, правова держава».

,3.Система конституційного права України.

Система конституційного права України - це об'­єктивно обумовлена сукупність інститутів і норм конститу­ційного права, а також інших структурних елементів (природ­ного і позитивного, суб'єктивного і об'єктивного, загального і особливого) конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

У системі конституційного права можна виділити як складові елементи загальну і особливу частини. Така галузева структура характерна для більшості галузей права і знайшла своє місце в галузевих кодифікованих актах. На відміну від Криміналь­ного кодексу України, Конституція України не містить чітко структурованої загальної й особливої частини, але їх існування як на рівні системи права, так і на рівні системи Конституції, є логіч­ним, оскільки в системі конституційного права містяться норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії, властиві конституційному праву (загальна частина).

Система конституційного права також в перспективі може поділятися на національне і наднаціональне (міжнародне) конс­титуційне право, за умови формування останнього.

Система конституційного права не збігається із системою Конституції України 1996 р., і є значно ширшою, оскільки:

а) система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що відображені не лише в Кон­ституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;

б) у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститу­ти конституційного права, які не виділяються в Конституції;

в) системі елементів конституційного права властиві більш гли­бинні генетичні та функціональні зв'язки, ніж системі еле­ментів Конституції;

г) система конституційного права є більш гнучкою та динаміч­ною ніж система Конституційна. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодав­ця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу за часом юридичну процедуру, що підтверджують спроби здійснення конституційної реформи в Україні;

д) нормативним приписам, що об'єднані в систему конституцій­ного права, притаманний високий рівень абстрагованості, то­ді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має ха­рактер конкретних правових приписів.