Zagalna_Psyhologiya_Sergienkova2011

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

теорій функціонування пам’яті, які по-різному пояснюють роботу цього пізнавального процесу.

Асоціа- • пам’ять - набір асоціатив- тивна тео- них зв’язків, які накопи-

рія робо- чуються і ускладнюються ти пам’яті протягом життя людини

(Арісто- (асоціації різняться за тель) схожістю, контрастом та

суміжністю)

Нейронна • пояснює роботу пам’яті теорія з точки зору фізіології:

пам’ять працює в два етапи (запам’ятовування інформації, її пригадування)

Біохіміч- •розглядає мозкові меха- на теорія нізми пам’яті: під впливом

роботи збудження в корі великих пам’яті півкуль головного мозку

утворюються білкові молекули РНК, які й утримують інформацію

Рис. 2.3.2. Теорії пам’яті

Види пам’яті, їх особливості

Пам’ять — багатий у своїх проявах пізнавальний процес, тому наука нараховує декілька класифікацій видів пам’яті, здійснених за різними ознаками.

Залежно від того, що саме людина запам’ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам’яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну.

71

РОЗДІЛ 2

Види пам’яті

Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає об’єкти під час їх запам’ятовування, образна пам’ять буває зоро-

вою, слуховою, нюховою, смаковою тощо. Досить часто ці види пам’яті працюють комбіновано: так, образ певної людини являє собою поєднання роботи зорової, слухової та нюхової пам’яті.

Рухова пам’ять є основою для формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови, комплексів рухів тощо. З часом багато що зі змісту цього виду пам’яті набуває неусвідомлюваного характеру, щоб уникати зайвого психічного навантаження. Так, ми вміємо ходити, писати автоматизовано завдяки руховій пам’яті.

72

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Це один із найбільш ранніх видів пам’яті, що починає свою роботу ще в ранньому дитинстві. Спогади дитинства найчастіше пов’язані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в пам’яті людини дуже довго. Потрібно зазначити, що запам’ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

На відміну від образної, рухової та емоційної пам’яті, яка є і у тварин, словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю на думки, судження, закономірності. Словесно-логічна пам’ять тісно пов’язана із мовленням і мисленням людини. Вона формується разом з ними і досягає свого завершального вигляду пізніше за рухову, емоційну та образну.

Інша класифікація видів пам’яті спирається на ознаку тривалості збереження інформації і має наступні види: короткочасна,

довготривала, оперативна.

Короткочасна пам’ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання — дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку — забути непотрібне

чи запам’ятати щось на деякий час.

Довготривала пам’ять зберігає інформацію впродовж значних відрізків часу, іноді всього життя людини. До неї надходить матеріал з короткочасної пам’яті, який не перебуває там у незмінному вигляді, а безперервно перетворюється: узагальню-

ється, класифікується, об’єднується в смислові групи. Оперативна пам’ять потрібна для виконання людиною пев-

них поточних операцій і утримання інформації під час них. Так, синхронний перекладач утримує слова, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, потім забуває.

73

РОЗДІЛ 2

Наступна класифікація має ознакою для розподілу видів пам’яті активність свідомості людини і поділяється на: мимовільну і довільну.

Мимовільна пам’ять -

•пам’ять, в якій людина запам’ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації

•(в розвитку передує довільній)

Довільна пам’ять -

• в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам’ятовування, збереження та відтворення інформації

Рис. 2.3.4. Види пам’яті залежно від психічної активності людини

Види пам’яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.

Процеси та індивідуальні особливості пам’яті

Очевидно, що пам’ять в своїй роботі базується на певних етапах, які наука позначає як мнемічні процеси (Рис. 2.3.5).

сприймання, мислення чи уяви

74

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Процес запам’ятовування — активний процес, який починається в короткочасній пам’яті й завершується в довготривалій. Запам’ятовування буває різних типів (Рис. 2.3.6).

Рис. 2.3.6. Типи запам’ятовування

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціальної мети запам’ятати. Довільне — передбачає докладання людиною

вольових зусиль, має цілеспрямований характер.

При механічному запам’ятовуванні логічні зв’язки між ма-

теріалом не встановлюються, інформація неначе «зазубрюється», при осмисленому — логічні зв’язки встановлюються,

запам’ятовування спирається на розуміння змісту інформації. Під час запам’ятовування значного обсягу інформації перевага надається осмисленому запам’ятовуванню, за наявності потреби точно зафіксувати терміни, цифри використовується механічне запам’ятовування.

Існують фактори, що визначають успішність запам’ятовування:

–емоційний та фізичний стан (поганий настрій та хвороба погіршують продуктивність цього процесу),

–вік (є періоди піку та спаду продуктивності запам’ятовування (юність та старість відповідно),

–установка (завдання, яке ставить людина),

–характеристики самого матеріалу (його значимість, логічність, обсяг тощо).

!Збереження — це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам’ятала

75

РОЗДІЛ 2

Психологи стверджують, що інформація зберігається у психіці людини на двох рівнях — усвідомлюваному (тому доступна для відтворення та використання) та неусвідомлюваному (глибини

психіки ускладнюють, а іноді й унеможливлюють актуалізацію цієї інформації для людини).

Можна також перерахувати фактори, що визначають якість збереження інформації:

–використання в діяльності (внаслідок повторення матеріал краще і довше зберігається),

–установка (завдання щодо тривалості та якості збереження інформації),

–характеристики самого матеріалу (значимість, осмисленість подовжують тривалість збереження знань).

!Відтворення — процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам’ятована та збережена

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам’яті, полягає в переході його з довготривалої пам’яті в короткочасну, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам’ятовування і забування, але також

має свої механізми. Відтворення може мати три форми — впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання —

це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторно-

го сприйняття того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію, або мимовільним, коли образи або

відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлюваних

мотивів.

В роботі пам’яті людини фігурують спогади — відтворення образів минулого, локалізованих у просторі й часі (певних епізодів життя, приміром років навчання в школі тощо).

Має місце дія певних факторів, що впливають на успішність відтворення:

76

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

–вік людини,

–тривалість збереження матеріалу,

–установка на відтворення,

–обсяг та осмисленість самого матеріалу тощо.

!Забування — це процес втрати або погіршення точності чи обсягу матеріалу, що був запам’ятований

Відповідно, якщо втрачена частина інформації, то забування вважають частковим, якщо весь матеріал — то повним.

Попри негативне сприймання цього процесу багатьма людьми, забування відіграє важливе значення для психіки людини — воно здійснює селекцію (відбір) інформації й усуває незначимий, зайвий матеріал, запобігаючи перевантаженню психіки. Однак головною проблемою залишається регуляція, контроль людиною цього процесу, оскільки ми іноді забуваємо важливі для нас речі і пам’ятаємо те, що хотіли б забути.

Беззаперечним є факт, що виступаючи загальнолюдською якістю, пам’ять окремих ін-

дивідів відрізняється притаманними їм мнемічними якостями:

Індивідуальні мнемічні якості людини

Рис. 2.3.7. Індивідуальні мнемічні якості людини

77

РОЗДІЛ 2

В професійній діяльності важливо враховувати власні індивідуальні відмінності пам’яті для того, щоб максимально продуктивно використовувати свої потенційні можливості. Слід також зазначити, що якості пам’яті не є повністю вродженими, тому добре піддаються коригуванню та вдосконаленню.

2.4. Мислення

Поняття про мислення, його особливості

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання. Вся необхідна інформація зберігається у пам’яті. Проте таких знань про об’єктивний світ людині недостатньо. Вичерпні знання про об’єкти дійсності,

їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманні сутність людина отримує за допомогою мислення.

Людина, живе серед подій, які відбуваються як в її безпосередньому оточенні, так і в цілому світі. Потреби і цілі людини зумовлюють необхідність розібратися в тому, що з чого виходить, як пов’язані об’єкти, явища і події між собою, які саме властивості детермінують цей зв’язок.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова і попереднього досвіду, який зберігається

в пам’яті людини.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів.

78

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Мислення людини нерозривно пов’язане з мовою. Думка спирається на згорнуту внутрішню мову. Експерименти показали, що жодна складна думка не протікає без згорнутих внутрішніх мовних процесів. Виявилося, що якщо зареєструвати положення язика, горлянки в спокійному стані, а потім запропонувати досліджуваному почати вигадувати

будь-яку задачу, то в мовному аналізаторі почнеться складна діяльність, яку можна зареєструвати. Таким чином, кожна думка пов’язана з внутрішнім мовним процесом.

Розумова діяльність органічно пов’язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається в процесі пошуку шляхів їх задоволення.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об’єктивної дійсності. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об’єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними (мова, знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів, наука і суспільна практика). Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.

Об’єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю.

79

РОЗДІЛ 2

Розумові дії та операції мислення

Щоб зрозуміти певний об’єкт, треба знати факти, що його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.

Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами, людина це робить подумки, не вступаючи в контакт з цими предметами. Дії мислення формуються на основі зовнішніх практичних дій.

Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, складають розумові операції (складові розумових дій):

Аналіз і синтез — дві основні розумові операції, які виникли на основі практичних дій — з реального розкладання предметів на частини та їх сполучення. Цей тривалий історичний шлях перетворення зовнішньої операції на внутрішню в скороченому вигляді можна спостерігати, вивчаючи мислення у дітей. Коли маленька дитина спочатку знімає з пірамідки кільце за кільцем, а потім одягає їх назад, вона, сама цього не знаючи, вже здійснює аналіз і синтез.

80