Zagalna_Psyhologiya_Sergienkova2011

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Ɏɭɧɤɰɿʀ ɦɨɜɢ

Рис. 2.5.3.Функції мови

Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, середовища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, іншої — навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від мовлення інших.

Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Разом з тим, сама вона існує як жива лише за умови активного використання людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування.

91

РОЗДІЛ 2

Ɏɭɧɤɰɿʀ ɦɨɜɥɟɧɧɹ

Рис. 2.5.4.Функції мовлення

За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов’язане уявлення про предмет

або явище.

Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської

діяльності.

Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи

взаємовплив.

Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, які замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене.

Існування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний апарат має таку будову:

1)надгортанник, 2) піднебіння, 3) язик, 4) ротова порожнина,

5)глоткова трубка.

Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

92

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Рис. 2.5.5. Схема розміщення органів мовлення людини

Види мовлення та їх характеристика

Мовлення людей залежно від різних умов набуває своєрідних особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мовлення (Рис. 2.5.6). Окрім вказаних видів, мовлення буває діловим і побутовим, літературним і сленговим, рідним та іноземним тощо.

93

РОЗДІЛ 2

Зовнішнє

Внутрішнє

Усне

діалогічне

монологічне

Рис. 2.5.6. Види мовлення

Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.

! Внутрішнє мовлення — це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують спеціальні прилади, які реєструють мікррухи мовного апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.

94

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи «мову тіла», мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.

!Усне мовлення — це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху

!Письмове мовлення — це вид мовлення, що здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів)

Історично письмове мовлення виникло пізніше за усне.

Під час усного мовлення людина сприймає слухачів, їхню реакцію на слова. Письмове та усне мовлення знаходяться одне з одним в досить складних взаємовідношеннях. Вони тісно взаємопов’язані між собою. Однак їхня єдність включає і дуже суттєві відмінності. Сучасне письмове мовлення виражається в знаках — літерах, які позначають звуки рідної мови. Тим не менше письмове мовлення не є просто перекладом усного мовлення на письмові знаки.

Письмове та усне мовлення виконують зазвичай різні функції. Як правило, усне мовлення функціонує як розмовне мовлення в ситуації бесіди, письмове — як мовлення ділове, наукове, більш безособистісне. Письмове мовлення спрямоване переважно на передачу більш відстороненого змісту, між тим як усне мовлення більшою мірою породжується безпосереднім переживанням. Звідси цілий ряд відмінностей в побудові письмового та усного мовлення і в засобах, які кожне з них застосовує.

95

РОЗДІЛ 2

Розмовне усне мовлення — ситуативне. Інколи достатньо півслова для того, щоб зрозуміти свого співрозмовника. Письмове ж мовлення вимагає систематичного, логічно пов’язаного викладу. В письмовому мовленні все має бути зрозумілим виключно з його власного смислового змісту, з його контексту. Письмове мовлення — контекстне мовлення.

Письмове мовлення вимагає особливої продуманості, плановості, усвідомленості. В умовах усного спілкування співрозмовник певною мірою допомагає регулювати мовлення. Безпосередній контакт зі співрозмовником в розмові швидко виявляє непорозуміння. В письмовому мовленні безпосереднє

регулювання мовлення того, хто говорить з боку співрозмовника або слухача відсутнє. Той, хто пише, повинен самостійно визначити побудову свого мовлення так, щоб воно було зрозумілим для читача.

Усне мовлення може набувати вид діалогічного або монологічного.

!Діалогічне мовлення — це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі

Уповсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв’язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.

!Монологічне мовлення — це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її

Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

96

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Всі види мовлення взаємопов’язані між собою та мисленням людини і потребують розвитку у дітей.

Первинне оволодіння рідною мовою здійснюється в процесі спілкування дитини з дорослим. Тільки таким шляхом досягається істинне розуміння сутності мовлення. Дитина нормально оволодіває мовленням — навчається говорити — користуючись мовленням в процесі спілкування. Кожна особистість повинна прагнути до розвитку всіх видів мовлення, оскільки їх характеристики свідчать про глибину і якість розуму людини.

2.6. Уява

Поняття про уяву, її функції та особливості

Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, або згадує те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще ніколи не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів і є необхідною стороною будь-якої діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті

людини, і насамперед, потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. З розвитком і ускладненням трудової діяльності удосконалювалась і уява. Так, первісна людина була слабкою в боротьбі з природою: вона не могла пояснити того, шо відбувалося навколо. В результаті народилося уявлення про існування сил природи, що стоять перед людиною. Так, поступово з’явилася релігія. Сучасна людина багато що може пояснити, але все ж таки уява продо-

97

РОЗДІЛ 2

вжує відігравати в її житті величезну роль, оскільки немає меж пізнанню і роботі думки.

Уявлення того, що існує в дійсності, але чого людина ніколи не сприймала раніше

Уявлення історичного минулого

Уявлення того, що буде в майбутньому

Уявлення того, чого ніколи не було в дійсності

Функції уяви полягають:

1)у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2)у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3)у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4)у створенні образів об’єктів з опорою на схеми та описи;

5)у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

98

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Характерні риси уяви представлені на Рис. 2.6.2:

Рис. 2.6.2. Риси уяви

1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.

Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Людина заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, праг-

нень, потреб, переконань.

2) Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттями та емоціями.

Відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам’яті, а також мислення не так уже й легко. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Однак саме характер проблемної ситуації визначає або діяльність мислення або роботу уяви. Уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність проблемної ситуації досить велика. Відсут-

ність необхідної повноти знань дозволяє «перескочити» якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Тому шляхи розв’язання не завжди правильні.

Образи уяви відрізняються від образів пам’яті тим, що

99

РОЗДІЛ 2

вуяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам’яті. Уява відрізняється від пам’яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються

впам’яті.

Уява відрізняється також і від відчуття, яке обов’язково спирається на безпосередній контакт з подразником, який надходить із зо-

внішнього світу.

3) Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви —

об’єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява дає змогу глибше осмислити і пізнати дійсність, але інколи спотворює її. Так, під впливом почуття кохання до певної людини наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Митці, люди з розвиненою уявою, зображуючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями. Але хоч яким би не був новий образ, створюваний ними, він завжди спирається на об’єкти

дійсності.

4) Уява — складова творчості.

Уява постає як антипод само собою зрозумілого, тривіального.

Уява — це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

5) Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини.

Так, вищий «розквіт» уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, операцією тощо. Сприймання стимулює уяву.

Види уяви, їх особливості

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками.

100