Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Zagalna_Psyhologiya_Sergienkova2011

.pdf
Скачиваний:
1133
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Таким сприйманням є, наприклад, слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об’єкти сприймання.

За формою існування матерії існує сприймання простору, руху і часу.

Сприймання простору – відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об’ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі та на небі

Сприймання руху – відображення зміни положення об’єктів у просторі, що дає змогу орієнтуватися у відносних змінах, у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності

Сприймання часу – відображення об’єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі

Іноді сприймання предметів буває неправильним, викривленим, помилковим.

! Ілюзії сприймання — неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

61

РОЗДІЛ 2

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, людина в білому одязі здається повнішою, ніж у темному. Те саме стосується тканин у горизонтальні або вертикальні смуги. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії були помічені й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок.

На Рис. 2.2.2. і 2.2.3. представлені приклади ілюзій сприймання (зображення здаються рухливими):

Рис. 2.2.2. Ілюзія сприймання

62

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Рис. 2.2.3. Ілюзія сприймання

Залежно від того, що людина в зображенні вважає основним, а що — тлом, змінюється зміст того, що вона бачить (Рис. 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.7):

Рис. 2.2.4. Вершники

Рис. 2.2.5. Вази і обличчя

63

РОЗДІЛ 2

Рис. 2.2.6. Обличчя і дерево

Рис. 2.2.7. Стара і молода жінки

Сприймання залежить від досвіду людини, про що свідчать ілюзії сприймання. Образ, який бачить людина, може зовсім не відповідати дійсності (Рис. 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.11). Лінії на всіх 4-х малюнках паралельні, а здаються викривленими.

 

Рис. 2.2.8.

 

Рис. 2.2.9.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2.10.

Рис. 2.2.11.

64

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Ілюзії можуть виникати також і при сприйманні руху. Наприклад, нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим. Якщо в полі зору немає рухомого предмета, відносно якого сприймався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15–20 разів повільніше (наприклад, рух літака на тлі безхмарного неба).

В ході сприймання часу виявляється схильність перебільшувати невеликі й зменшувати великі проміжки часу. Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, насичений цікавими, значимими справами, тече швидше. Якщо ж події нецікаві, малоістотні, час тягнеться повільно. На оцінці часу відзначається також установка особистості. Очікування неприємних подій викликає сприймання швидкоплинного часу і навпаки. Оцінка часу значною мірою залежить і від віку людини: дітям здається, що час іде повільно, дорослі дивуються, як швидко плине час.

Та хоч якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

Особливості сприймання

Предмет-

Цілісність Констант-

Вибірко

АперцепОсмислеУзагальне-

ність

ність

-вість

ція

ність

ність

Рис. 2.2.12. Особливості сприймання

Предметність сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об’єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу, чергу, орієнтується в них за їхніми функціями. Предметність сприймання

розвивається в процесі життєдіяльності людини.

Цілісність сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Навіть якщо предмет не поданий для

65

Рис. 2.2.13. Силуетне зображення

РОЗДІЛ 2

сприймання повністю, його перцептивний образ «добудовується» до завершеної форми на основі сприйнятих елементів. Напри-

клад, в слові спр й ання.

Константність — це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані,

ракурсу, освітленості.

Вибірковість сприймання полягає у виділенні одних об’єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при сприйманні називають об’єктом сприймання, а решту — тлом. Інакше кажучи, у сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось — другорядним (наприклад, як на Рис. 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.7).

З вибірковістю сприймання тісно пов’язана ще одна властивість: апперцепція.

Аперцепція може бути стійкою (під впливом професії, життєвого досвіду) і тимчасовою

(в результаті змінених умов і установок)

Аперцепція — це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.

Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему.

Отже, вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням. Наприклад, вказівка на те, що на малюнку зображено собаку, відразу ж формує певний образ сприймання (Рис 2.2.13).

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим їх цілеспрямоване використання,

практична діяльність з ними.

Узагальненість сприймання — це відображення

66

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

одиничного випадку як особливого виду загального. Ступінь узагальнення залежить від рівня і обсягу наявних у людини знань.

Осмисленість та узагальненість добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

Спостереження і спостережливість

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.

! Спостереження — це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання

Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.

Підго-

Постановка за-

Складання

Фіксуван-

товка до

вдання

плану прове-

ня резуль-

спостере-

(визначення

дення спосте-

татів, ʀɯ

ження

часткових цілей)

реження

ɚɧɚɥɿɡ

Рис. 2.2.14. Структура спостереження

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

67

 

РОЗДІЛ 2

 

 

 

 

!

Спостережливість — це вміння людини вирізняти ха-

рактерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ

 

 

Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).

Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

Основні типи сприймання

1)аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);

2)синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);

3)аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);

4)емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.

Уповсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об’єктивніше відображати навколишній світ.

68

Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час наукам і мистецтвам. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті.
В психологічній літературі, коли мова йде про пам’ять, використовуються вирази: «мнемічна спрямованість», «мнемічні дії», «мнемічна діяльність»

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

2.3. Пам’ять

Поняття про пам’ять. Функції та теорії пам’яті

Пізнання дійсності неможливе без сприйняття інформації, що надходить ззовні. Цю інформацію нам надають вище розглянуті психічні процеси: відчуття і сприймання. Проте образи зовнішнього світу, які виникають в корі головного мозку, не зникають безслідно. Вони залишають слід, який може зберігатися протягом тривалого часу.

Запам’ятовування, збереження і наступне відтворення особистістю її досвіду і складає сутність процесу пам’яті.

Пам’ять є одним із п’яти пізнавальних процесів і потужним знаряддям інтелекту людини.

!

Пам’ять — це психічний процес відображення досвіду

людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого від-

 

творення обставин її життя та діяльності

 

 

Завдяки пам’яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам’ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і

розвиток особистості.

Одиницями роботи пам’яті є уявлення — образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам’ять має тісний зв’язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам’ятовування і подальшого відтворення інформації.

Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот, однак потрібно розрізняти:

так звану генетичну пам’ять, що тримає та розгортає інформацію через гени, спадковість і виявляється через інстинкти,

69

РОЗДІЛ 2

« Л ю д и н а , я к а була б позбавлена пам’яті, постійно перебувала б у стані новонародженого».

І. М. Сєченов

індивідуальну пам’ять, яка розвивається в ході життя істоти і виявляється через навички та інші інтелектуальні форми поведінки. Саме вона потрапляє в поле зору психології.

Призначення пам’яті для людини важко

переоцінити. Можна говорити про ряд базових функцій пам’яті, що характерні для

психіки людини.

1)основа для засвоєння індивідуального досвіду людини, її соціалізації

2)механізм збереження ідентичності особистості: пам’ять тримає найголовнішу інформацію людини про саму себе); приклади амнезій (втрат пам’яті) викликають психологічне пригнічення, почуття «втрати себе»

3)засіб здійснення продуктивної діяльності – навчання, професійної діяльності (людина утримує інформацію про навчальний матеріал, засоби самоосвіти, посадові обов’язки та способи їх виконання саме у пам’яті)

4)в масштабах людства пам’ять постає основою для збереження, поповнення та передачі суспільного цивілізаційного досвіду

5)зміст пам’яті є основою для творчої діяльності, оскільки створення чогось нового завжди спирається на попередній досвід, накопичений людиною

Рис. 2.3.1. Функції пам’яті

Пам’ять — це складний пізнавальний процес, тлумачення механізмів роботи якого в науці не має одностайності. Існує ряд

70

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]