Zagalna_Psyhologiya_Sergienkova2011

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття — зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та післядовільну.

Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому — предмет «сам» забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги — довільну і мимовільну.

Мимовільна увага в своєрідних формах властива і тваринам. Довільна увага — специфічно людська форма уваги, яка історично виникла в трудовій діяльності.

Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних обставин стають інтенсивнішими за ті, що діють в даний момент.

111

Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання.

Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби і обов’язки, інтереси людини, мета, засоби та сприятливі умови діяльності. Чим віддаленішою є мета і складнішими умови діяльності та способи її досягнення, тим менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості і волі, а отже, й довільної уваги.

Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги.

У навчальній діяльності дуже важливим є функціонування саме післядовільної уваги.

Властивості уваги та їх розвиток

Увага — це динамічна сторона протікання пізнавальних про-

цесів. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості.

112

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

На відміну від вказаних вище особливостей уваги людина

здатна проявляти негативні її властивості.

Так, відволікання уваги не слід плутати з її переключенням, оскільки останнє — це навмисне перенесення уваги з одного

предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Відволікання (розсіяність) — це перестрибування від одно-

го зовнішнього об’єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішніми обставинами.

Розсіяність може бути істинною та уявною.

Істинна розсіяність проявляється у значному відволіканні, слабкій інтенсивності й

слабкій зосередженості.

Уявну розсіяність часто називають «професорською». Її внутрішніми причинами є надто велика зосередженість, слабке переключення і розподіл уваги.

Причинами істинної розсіяності можуть бути: загальне порушення нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізична

або розумова втома, тяжкі емоційні переживання. Крім того, однією з причин істинної розсіяності може бути значна кількість отриманих вражень, а також невпорядкованість захоплень та інтересів особистості.

Уявна розсіяність виникає в результаті великої зосередженості на певній діяльності, коли людина нічого не помічає навколо себе.

113

РОЗДІЛ 2

Людина може проявляти роззосередженість — негативну особливість уваги, зумовлену послабленнями сили концентрації (зосередженості). Роззосередженість уваги наявна під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але це пов’язано з глибиною зосередження, а не з його слабкістю та поверховістю.

Навіть за умови стійкої та зосередженої уваги завжди є короткочасні мимовільні зміни

міри її інтенсивності, напруги. Це — коливання уваги.

Властивості уваги потребують розвитку. В навчальному процесі педагог повинен ретельно працювати над організацією уваги ди-

тини. В розвитку уваги у дитини істотним є її інтелектуалізація, яка здійснюється в процесі розумового розвитку дитини: увага, яка спочатку спирається на чуттєвий зміст, починає переключатися на мислительні зв’язки. В результаті розширюється обсяг уваги учня. Розвиток обсягу уваги знаходиться в тісному зв’язку із загальним розумовим розвитком школяра.

Розвиток стійкості дитячої уваги вивчали Гетцер, Бейрль, визначивши особливості збільшення її концентрації. На Рис. 2.7.6. показано, як відбувається зростання стійкості уваги на прикладі середньої максимальної тривалості дитячих ігор в різні вікові періоди.

Рис. 2.7.6. Зміна тривалості дитячих ігор

Зростання концентрації уваги Бейрль визначав за кількістю відволікань, який піддавалася дитина протягом 10 хвилин гри. В середньому вона виразилася в цифрах, відображених на Рис. 2.7.7:

114

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Кожна людина має виховувати в себе уважність і спостережливість як риси особистості. Якщо в людини сформува-

лася звичка бути уважною, то увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність — це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, навчальна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина відрізняється спостережливістю, повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

2.8. Емоції та почуття

Поняття про емоції та почуття, їх особливості

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів і явищ, які її оточують: до речей, людей та до самої себе. Одні явища дійсності викликають радість, захоплення, інші — тугу, смуток, розчарування. Такі переживання називають емоціями та почуттями.

Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності.

Емоції та почуття органічно пов’язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні.

Ставлення людини (позитивне або негативне) до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або

115

РОЗДІЛ 2

незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями.

Емоція — це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини в даний момент. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони — результат усвідомлення об’єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення під час сприймання музики, пейзажу.

Більш глибокі та стійкі форми ставлення до дійсності називають почуттями.

Почуття є специфічно людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку людини як соціальної істоти. Новонароджений ще не має здатності переживати почуття, вона формується в процесі розвитку дитини та її взаємодії з соціумом. Почуття мають більшу глибину та стійкість переживань і можуть супроводжуватись проявами різних емоцій (так, при коханні як почутті людина переживає і радість, і сум, і гнів та інші емоції).

Переживання не можуть виникнути без причини. Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Потреба

завжди супроводжується позитивними чи негативними переживаннями. Потреби людини і тварин різняться за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, що зумовлює відмінність емоцій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість тощо.

116

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Улюдини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби,

аз ними і вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Емоції та почуття людини пов’язані з діяльністю: діяльність викликає різні переживання, останні ж, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її. Почуття збагачують життя людини.

Емоції та почуття як переживання людини складають прояви афективної сфери особистос-

ті. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вмієспівпереживати,іншанезвертаєувагинапочуттятаемоційнийстаніншоїлюдини,невважає це істотним, одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій та почуттів, інша ж є неспроможною до цього, одна вміє проявляти ве-

личезну гаму переживань, іншій це недоступно. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв’язки з

навколишнім світом, що відбивається на проявах

психічного,зумовлюючинеповторністьособистості. Емоціям та почуттям властиві такі особливості:

полярність (вираженість позитивного або негативного відтінку переживання: радість-горе, любов-ненависть тощо)

рівень активності (емоції та почуття можуть бути стенічними - такими, які посилюють активість, спонукають до діяльності та астенічні – ті, які пригнічують людину, зменшують її активість, демобілізують)

інтенсивність (сила прояву емоцій та почуттів)

тривалість (часові характеристики переживань, які можуть бути як тривалими, так і короткочасними

Рис. 2.8.1. Властивості емоцій та почуттів

117

РОЗДІЛ 2

Функції емоцій та почуттів

Як будь-які інші прояви психіки, афективна сфера людини має позитивні й негативні наслідки для особистості. Стосовно позитивів, то маємо такі аспекти їх проявів:

– емоції здійснюють

– кохання як вище

сигнальну функцію

+ + почуття возвеличує

(є виразником змін

особистість, нади-

людини)

хає прагнення до самовдосконалення

Рис. 2.8.2. Позитивні аспекти прояву емоцій та почуттів

Однак має місце і негативний вплив афективної сфери на людину:

118

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Рис. 2.8.3. Негативні аспекти прояву емоцій та почуттів

Фізіологічні основи переживання людиною емоцій та почуттів

Емоції й почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції й почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів — гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулюючу

119

РОЗДІЛ 2

функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкірка, вважав І.П. Павлов, позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що надходять з підкірки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв’язків зумовлюють виникнення різноманітних емоцій і почуттів.

Останнім часом вчені, що досліджували вищу нервову діяльність у тварин, виявили в корі великих півкуль головного мозку так звані центри насолоди та страждання, подразнення яких викликає переживання відповідних позитивних та негативних емоцій. Так, пацюк, в центр насолоди якого було вживлено електрод, доводив себе до повного виснаження, натискаючи лапкою на педаль, що замикала електричне коло і викликала збудження нервового центру, що в свою чергу спричинювало переживання твариною задоволення, насолоди. Однак, проведення подібних експериментів щодо людей не викликало у них тривалого переживання позитивних емоцій, що підтверджує контроль свідомості особистості над її емоційною сферою.

Одним з фізіологічних механізмів почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені

протягом життя системи тимчасових нервових зв’язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо.

У виникненні та перебігу по-

чуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші

настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають прозові й поетичні твори.

120