Система стандартів якості навколишнього середовища

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст.31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів здорового і сприятливого для життя природного середовища з економічними інтересами суспільного прогресу є екологічні станда­рти й нормативи.

Мета екологічної стандартизації й нормування – це встановлен­ня комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони на­вколишнього природного середовища, використання природних ре­сурсів і забезпечення екологічної безпеки (ст. 31).

Якість навколишнього природного середовища орієнтується на певні критерії, функції яких виконує система стандартів. Стандарти якості навколишнього природного середовища – це єдині вимогу правила, нормативи, які висуваються державними органами до оці­нювання стану середовища і його окремих компонентів, до діяльності виробничо-господарських об'єктів з метою охорони природи, раціо­нального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища на основі поєднання екологічних та еко­номічних інтересів суспільства.

Державні стандарти визначають поняття й терміни, режим вико­ристання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного сере­довища на здоров'я людей, інші питання, пов'язані з охоронною навколишнього природного середовища й використанням природних ресурсів (ст.32).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандар­тизацію й сертифікацію» (ст.4) нормативні документи із стандартизації за масштабом своєї дії і порядком встановлення діляться на: дер­жавні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних й інженерних суспільств і союзів; технічні умови; стандар­ти підприємств.

Норми, правила, вимоги, які містяться в стандартах та технічних умовах, стають правовими нормами.

Правила застосування стандартів на території України встанов­лює Державний комітет України із стандартизації, метрології й серти­фікації.

Органами Держстандарту визначаються основні напрямки в стандар­тизації навколишнього природного середовища: терміни, визначення, кла­сифікації; показники якості середовища; правила охорони природи і раціо­нального використання природних ресурсів; методика визначення параме­трів стану природних об'єктів та інтенсивності господарського впливу на Них; вимоги засобів вимірювання, контролю стану природного середови­ща, апаратів, пристроїв, споруд захисту середовища від забруднення.

Екологічні нормативи розробляються й уводяться в дію Мініс­терством охорони навколишнього природного середовища, Мініс­терством охорони здоров’я й інших уповноважених на те держав­ними органами відповідно до законодавства України.

На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» пред’являє до господарюючих суб’єктів екологічні вимоги (ст.51-56):

до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, уведен­ня в дію і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об’єктів;

при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;

від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акус­тичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впли­ву фізичних факторів і радіоактивного забруднення;

від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;

до екологічної безпеки транспортних засобів.

Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні на­укових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; стосовно військових, оборонних об’єктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку насе­лених пунктів.

У всіх перерахованих випадках законодавчо передбачається сполучення екологічних інтересів з економічними шляхом установлення відповідних стан­дартів і нормативів, винятки становлять зони надзвичайних економічних си­туацій і природні території й об’єкти, що підлягають особливій охороні.

Екологічні нормативи являють собою систему й включають:

а) нормативи екологічної безпеки – граничнодопустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування;

б) граничнодопустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Законодавством України можуть установлюватися також норма­тиви використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.

Систему стандартів можна розділити на дві великі групи: підсис­тема основних і підсистема допоміжних стандартів. Підсистема осно­вних стандартів встановлює вимоги, які відносяться безпосередньо до параметрів якості природних об'єктів у цілому.

Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи ГДК шкідливих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунтах і нормативи ГДВ шкідливих речовин стаціонарними й пере­сувними джерелами забруднення.

Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без вказів­ки джерела виникнення, то другий - визначає конкретне джерело такого виникнення.

Нормативні ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра й шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних впливів на навколишнє при­родне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела вики­дів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ГДВ визначаються на рінні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі впливи під конкретного й всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приве­дуть до перевищення ГДК, що діють у даному районі.

Граничнодопустимі концентрації шкідливих впливів встановлюють поро­гові величини пилового, газового, теплового, радіоактивного і шумового за­бруднення навколишнього середовища зі шкідливими для здоров'я людини, рослинного та тваринного світу домішками, викидами та відходами виробни­чих чи господарських процесів. Граничнодопустима концентрація (ГДК) – це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму чи маси водного, повітряного чи ґрунтового середовища, яка практично не впливає на здоров'я людини.

ГДК єдині на всій території держави. В даний час існує понад ти­сячу показників ГДК, найбільша кількість яких припадає на конце­нтрації радіоактивних ізотопів. Норми стандартів затверджуються Де­ржстандартом України, Міністерством охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки України та ін.

Граничнодопустимі навантаження (ГДН) – це граничні значення господарського або рекреаційного навантаження на природне сере­довище, встановлені з урахуванням ємності природного середовища, його ресурсного потенціалу, здатності до відновлення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення чи руйнування. Но­рмуються також гранично допустимі залишкові кількості (ГДЗК) – кількість шкідливих речовин у харчових продуктах та живих організмах, які мають здатність акумулюватися в ланках та ланцюгах хар­чування.

Санітарно-захисні нормативи використовуються для організації санітарних зон джерел водопостачання, зелених зон міст, промислових підприємств, курортів і т. ін. Санітарні нормативи включають будівельні норми і правила проектування промислових об'єктів і затверджуються Держбудом, Держстандартом та Міністерством охорони здоров'я України.

Екологічні стандарти прямо не регулюють вплив на конкретне дже­рело забруднення. Такі нормативи встановлюють виробничо-господарські стандарти, які лімітують параметри господарської діяльності конкретного об'єкту з метою екологічної безпеки. Ця група стандартів встановлює нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) в атмос­феру, грунт, водоймище. Для кожного джерела викиду шкідливих ре­човин встановлюється норма ГДВ. Єдиною для всіх є методика розро­бки ГДВ і порядок їх затвердження згідно з ГОСТом 17.2.3.02 - 78 "Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями».

До групи виробничо-господарських стандартів належать різні технічні нормативи, які висувають вимоги до виробничих процесів, за­хисних споруд, контрольних пристроїв (ГОСТ 17 1.3.08 - 82 «Охрана природы. Гидросфера. Правила контроля качества морских вод»)

Виробничо-господарські стандарти нормують (2 розділ):

гранично допустимі викиди (ГДВ) – об'єми (кількість) забрудню­ючих чи інших речовин, які надходять за одиницю часу в атмосферне повітря, водоймища, ґрунти і перевищення яких призводить до нега­тивних наслідків для середовища;

гранично допустимі рівні (ГДР) – вплив на людину факторів на­вколишнього середовища - шуму, вібрації, забруднювачів, які діють періодично чи протягом усього життя людини і не викликають сомати­чних чи психічних захворювань чи будь-яких змін стану здоров'я;

гранична допустимі дози (ГДД) – кількість шкідливої речовини, дія якої не викликає згубних наслідків в організмі;

гранично допустимі надходження (ГДН) – кількість речовини – забруднювача, яка надходить на певну площу біоценозу за одини­цю часу в кількостях, які не перевищують гранично допустимі конце­нтрації (ГДК).

Технологічні нормативи встановлюють гранично допустимий скид (ГДС) – максимальну масу забруднюючих речовин, яку дозволено скидати у водний об'єкт зі стічними водами і надалі відводити з ньо­го за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контро­льному пункті.

Підсистема допоміжних стандартів встановлює організаційні, пра­вові, термінологічні передумови для розробки і функціонування осно­вних стандартів. Вона включає стандарти екологічної технології, еколого-організаційні і еколого-правові стандарти. До термінологічних стандартів належать: ГОСТ 17.2.1.03 - 84 «Охрана природы. Атмос­фера. Термины и определения контроля загрязнения»; ГОСТ 17.4.1.03 – 84 «Охрана природы. Почвы Термины и определения химических за­грязнителей»; ГОСТ 17.4.1.01 – 83 «Охрана природы. Рекультивация земель. Термины и определения»; ГОСТ 17.6.1.01 – 83 «Охрана приро­ды. Охрана й защита лесов. Термины и определения». ГОСТ 17.2 1.01 –76 «Охрана природы. Атмосфера. Классификация выбросов по соста­ву» (ГОСТ 17.2.3.01 – 86 «Охрана природы. Атмосфера. Правила кон­троля качества воздуха населенных пунктов»),

Еколого-організаційні стандарта диктують вимоги до керівницт­ва та контролю з окремих видів діяльності чи за об'єктами Еколого-правові стандарти об'єднують вимоги до форм правових актів.

Встановлена спеціальна структура позначення стандартів у галузі охоро­ни природи, яка в назві ГОСТу означає: ГОСТ – державний (государствен­ный) стандарт; 17 – номер системи стандартів у галузі охорони природи; 2 – шифр комплексу стандартів у галузі захисту атмосфери; 1 – шифр групи тер­мінів та визначень; 01 – порядковий номер стандарту; 76 – рік реєстрації ста­ндарту. Існують наступні шифри комплексів стандартів: 1 – гідросфера, 2 – атмосфера, 3 – ґрунти, 4 – землі, 5 – флора, 6 – фауна, 8 – надра.

Для оцінки відповідності діючих стандартів із сучасним рівнем розвитку науки, техніки, виробництва Держстандарт проводить систематичні перевір­ки всіх стандартів. У результаті цих перевірок може бути обмежена чи продовжена дія даного стандарту або його відміна. Стандартизація в Україні розвивається з орієнтацією на міжнародну, а саме – на стандарти країн Європейські співдружності, що забезпечує повну узгодженість показників стандартів Інших країн з національними.

Для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погоджен­ня і підготовки до затвердження державних стандартів України та інших нор­мативних документів у державі створюються технічні комітети. Сьогодні пра­цює технічний комітет зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України», за яким закріплені такі об'єкти стандартизації: раціональне природокористування; охорона повітря, ґрунтів, біоресурсів; паспортизація відходів та технологій перероб­ці радіаційна екологія. За час незалежності України розроблено і прийнято близько 100 державних стандартів у галузі охорони природи, з питань класи­фікації, паспортизації, методів і правил контролю за станом навколишнього середовища. Загальна концепція стандартизації в Україні на сьогодні встановлює головну мету - нормативне забезпечення потреб комплексного управління охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеці в усіх сферах діяльності людини.

Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється фінним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, що у Результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм є небезпеч­ною для життя й здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.