Екологічні проблеми сучасності

Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взає­модії з природою. Цілеспрямовані антропогенні дії на неї мають як Позитивний, так і негативний вплив. Серед негативних наслідків Науково-технічного прогресу дедалі більшого розмаху набуває за­бруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищення запасів біологічних ресурсів, порушення стабільності еко­логічних систем та багато інших. Військова діяльність також харак­теризується наявністю постійно діючих на навколишнє середовище негативних факторів. Оскільки Земля є спільним домом для усіх лю­дей планети, незалежно від їх расової чи класової належності, людст­во повинно опікуватись її сьогоднішнім і майбутнім станом. Життє­вими процесами у цьому спільному домі займається наука екологія.

Сьогодні перед людством стоїть ряд важливих глобальних проблем, викликаних дією антропогенних факторів, які вимагають терміново­го вирішення.

Чимало екологічних проблем носять загальний для всіх країн характер і гостроту. Україну не минули такі глобальні явища, як кислотні дощі, транс­кордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, на копичення відходів, особливо токсичних і радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Винятковою особливістю України є те, що екологічно гострі локальні ситуації в Придніпров'ї, Донбасі, Кривбасі, Північному Криму, Кар­патах, Поліссі, на узбережжі Чорного та Азовського морів поглиблюються екологічними кризами. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

В останні роки в динаміці здоров'я населення намітився ряд негативних тен­денцій, певною мірою пов'язаних з незадовільною екологічною обстановкою. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захво­рюваності за останні десять років склали близько 35 відсотків. Несприятливі зміни показників здоров'я відбулися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергічних за­хворювань тощо.

Значну гаму аспектів екологічних проблем дає аналіз стану при­родних ресурсів.

Щорічний об'єм забруднюючих речовин, що припадає на 1 км² площі України, в 6,5 раза вищий, ніж у країнах Європи. Про високий рівень техногенного навантаження на середовище України свідчить величина такого інтегрально­го показника, як модуль техногенного навантаження – річний об'єм стічних вод, твердих відходів, викидів в атмосферу, віднесених до площі України або її окремих адміністративних областей.

Максимальний модуль техногенного навантаження визначено на території Донецької (98,8 тис.т/км² рік) і Дніпропетровської (96,8 тис.т/км² рік) областей.

Забруднення повітря стало великою соціальною та екологічною пробле­мою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломерацій. У містах забруднення повітря в 15 разів вище, ніж у сільській місцевості, і у 150 разів вище, ніж над океаном. У промислових районах за добу випадає понад 1 т пилу на 1 км².

Найбільш розповсюдженими агентами забруднення атмосферно­го повітря є пил, двоокис сірки, окис вуглецю, двоокис азоту (60% обсягу викидів). Високий рівень забруднення повітря в Україні спостерігається у 13 містах, розташованих здебільшого у Донецько-Придніпровському регіоні, а саме: у Донецьку, Краматорську, Єнакієвому, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, Кривому Розі, Одесі та Запоріжжі.

Середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин у цілому по містах перевищували санітарні норми по бензапірену – в 5 разів, формальдегіду – в 4 рази, фенолу – в 2 рази, аміаку – в 2 рази, двоокису азоту – 1,5 рази, пилу – в 1,3 рази. Загалом в Україні за рік викидається приблизно 7308,3 тис. т шкідливіших речовин від стаціонарних джерел забруднення. В цілому спостерігається певний спад у щорічній динаміці викидів, що пояснюється загальним спадом промислового виробництва в Україні.

Викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення в серед­ньому складають приблизно 7,3 млн. т. Уловлюється та знешкоджується тільки три чверті шкідливих речовин, які відходять від стаціонарних джерел забруднення, у тому числі газоподібних та рідких – менше третини. Викиди ав­тотранспорту склали 2,7 млн. т (або 27% від загальних викидів). Питома вага викидів від стаціонарних джерел та викидів автотранспорту по Дніпропет­ровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях від загальних по Укра­їні вкладає відповідно 68 та 45 відсотків. Основні забруднювачі: енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, а також автотранспорт. У більш ніж половині областей автотранспорт – це основне джерело забруднення повітряного басейну. Високий рівень забруднення залишився у 13 містах України, які знаходяться, в основному, в Донецько-придніпровському Промисловому регіоні: Донецьку, Краматорську, Єнакієве, Горлівці, Макіїв­ці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, а також За­поріжжі, Одесі, Кривому Розі. Такий рівень зумовлений, головним чином, підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також вмістом диоксиду азоту і пилу.

Важливо звернути увагу і на такий аспект. В Україні залишається ще великою кількість випадків аварійного забруднення природно­го середовища. Найбільша кількість аварій виникає на продуктопроводах, нафтопроводах та каналізаційних мережах, де інженерно-технічні споруди фізично та морально застарілі, а також на морських та річкових суднах.

Справжнім лихом для міст стали автомобілі. Вчені підрахували, що загалом 300 млн. автомашин щодня викидають у повітря 800 тис. т окису вуглецю, 1 тис. т свинцю і забруднюють середовище багатьма токсичними сполуками важких металів. Більшість із 200 компонентів вихлопних газів автомобілі негативно впливає на людський організм. Така сполука, як окис азоту бере участь в утворенні смогу, результатом дії якого є підвищена смертність населення від збільшеної в 3-5 разів кількості озону, що утворюється при цьому.

В Україні в середньому автотранспортом викидається близько 3000 тис. т забруднюючих речовин. Понад як 51% окисів вуглецю та вуглеводнів і понад 21% окисів азоту від загальної кількості цих речовин у державі надходять від засобів автотранспорту. У багатьох містах України – Вінниці, Луцьку, Ужго­роді, Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Чернівцях – викиди автотранспо­рту становлять від 60 до 90% загальної кількості викидів.

В результаті спалювання палива проходить значне забруднення атмосфе­ри вуглекислим газом, пилом, сажею та іншими токсикантами. За підрахунка­ми експертів ООН за останні 30 років людство використало 45 млрд. т палива (в перерахунку на умовне). Тільки вугілля щорічно спалюється більш ніж 2 млрд. т. Значна кількість вуглекислого газу поступає в атмосферу при спа­люванні нафтопродуктів, природного газу, згорянні торфу під час лісових по­жеж. Підраховано, що на сьогодні в атмосфері знаходиться 2300 млрд. т вуг­лекислого газу, а до 2005 року його кількість може зрости до 5000 млрд. т. На думку деяких вчених, накопичення в атмосфері вуглекислого газу може ви­кликати потепління клімату в результаті так званого «парникового ефекту». Суть його полягає в тому, що шар двоокису вуглецю, який вільно пропускає сонячну радіацію до Землі, буде затримувати повернення у верхні шари атмо­сфери теплого повітря. У зв'язку з цим у нижніх шарах атмосфери буде підви­щуватись температура, що, в свою чергу, призведе до танення льодовиків і снігів, піднімання рівня океанів і морів, затоплення значної частини суші.

Загальний викид шкідливих речовин в атмосферу в середньому складає більше 150 тис. т. Величезну небезпеку створюють канцерогенні речовини, які утворюються при згорянні палива. Вони у 4-5 разів збільшують захворюван­ня на рак легень у міських жителів у порівнянні із сільськими. Найбільш небез­печною домішкою є бензапірен речовина першого класу небезпеки. В Укра­їні в 11 містах рівень забруднення цією речовиною перевищує гранично допу­стимі концентрації в 5 і більше разів. Це Донецьк (у 13,9 рази), Краматорськ (у 8,3 рази), Алчевськ (7,2 рази), Одеса, Маріуполь і Слов'янськ (у 6-7 разів), Кривий Ріг (у 5,3 рази), Дніпропетровськ (у 5 разів).

Сьогодні відбуваються значні викиди в атмосферу хлористих і фто­ристих сполук, а саме фреонів, які забезпечують дію холодильних уста­новок та аерозольних упаковок. Фреони каталітично руйнують озон, який, перебуваючи у верхніх шарах атмосфери, перешкоджає досту­пу до поверхні землі ультрафіолетового опромінення. При сучасних темпах викиду фтористих сполук передбачається в 2005 році зменшен­ня кількості озону на 15%. Глобальною проблемою людства є утворення так званих «озонових дір».

Порівняльний аналіз даних спостережень наземної озонометричної мережі Держкомгідромету України та Росгідромету свідчить, що зменшення озоно­вого шару за останні 10 років над територією України складає 4,3 % від зага­льного. Особливу загрозу становить зменшення вмісту озону в повітрі у вес­няно-літній період, причому, спостерігається значне підвищення ультрафіоле­тового опромінювання.

Відбувається зростання вмісту фтористих і хлористих сполук в атмосфері над Україною. Найбільші середньорічні концентрації фтористих сполук відмі­чаються в Україні у Слов'янську (3,4 рази вище ГДК), Краматорську (3,2), Константинівці (3,0), Вінниці і Одесі (2,4). Контроль вмісту хлористого водню у містах України показав його перевищення гранично допустимих норм: у Дніпродзержинську і Рівному (4,5), Києві (4,0), Красноперекопську (3,5).

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з дощем випадає на землю. Кисло­тні дощі негативно впливають на споруди, людей, врожаї і т. ін

Так, у м. Києві спостерігались кислі опади (рН нижче 5,5) в 21% від загальної кількості опадів, у Волинській області – 90%, Республіці Крим – 36%, Дніп­ропетровській обл. – 8%. На решті території України кислі дощі спостеріга­лись не більше як у 1-3%. Значний вміст сірчаної кислоти в опадах відмічається в Горлівці.

З атмосферними опадами в ґрунт та води потрапляє багато забруднюю­чих речовин – сульфатів, нітратів, амонійного азоту, хлоридів, гідрокарбона­тів, а також мікроелементів: натрію, калію, магнію. Найбільші значення вміс­ту сульфатів (в 2 рази більші, ніж в середньому в Україні), виявлені в Донець­кій, Харківській, Херсонській, Львівській областях. Найбільший вміст хлори­дів відмічено в Житомирській і Херсонській областях. Значну шкоду спричи­няють опади, які містять сполуки сірки. Максимальне випадання сірки з опа­дами спостерігалось у теплий період року у Львівській області за рахунок Транскордонного західного переносу, а в Харківській та Донецькій областях – за рахунок промислових викидів.

Глибоке занепокоєння викликає сучасний стан земельного фонду України, який становить 60 млн. га і представлений, в основному, різновидами чорноземів, що займають 57% всіх сільськогосподарсь­ких угідь і становлять 68% орних земель. Площа сільгоспугідь на од­ного жителя становить 0,8 га.

За останні 30 років з сільськогосподарського обігу вилучено понад 3,0 млн. га земель, 65% з яких складають високородючі ґрунти. При цьому забезпеченість земельними ресурсами основних виробничих галузей та невиробничої сфери економіки у 5-6 разів перевищує цей показник для розвинутих країн Європи.

У період 50-60-х років було необґрунтовано розорано 2 млн. га малопродук­тивних природних угідь і схилових земель, а також значно розширена площа просапних культур. Розораність земель досягла 81 %, всієї території – 57%. Тільки 8% території України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом). Порушилось екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, зросли ерозійні процеси. Так, площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилась на 33% і досягла 12,1 млн. га, а дефляційно небезпечної – 19,8 млн. га (55,2%), вміст гумусу зменшився з 3,5 до 3,2% . Щорічно площа еродованих земель зростає на 70-80 тис. га. Щорічні збитки від ерозії становлять сотні мільярдів карбованців. Значної екологічної шкоди земельні та інші ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, транскордонного переносу, а також недо­сконалого використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Випадіння сірки спостерігається в теплий період року в Львівській області за рахунок транскордонного переносу, в Харківській і Донецькій областях -за рахунок промислових викидів, а випадіння загального азоту (1,5г/м²) – у Львівській, Закарпатській та Київській областях.

Як і раніше, найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостеріга­вся в містах Костянтинівка, Маріуполь та Алчевськ. У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та 4-х сміттєспа­лювальних заводах. На жаль, вони не відповідають сучасним вимогам.

Незадовільно ведеться відновлення відпрацьованих промисловіс­тю земель. Якість рекультивації ще низька, мало земель повертається в сільськогосподарське виробництво, а їх родючість майже на поло­вину нижча від природної.

Сьогодні немає чіткого механізму управління та необхідного державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійс­нюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. В надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти – 70%, солей – 50%, вугілля – 40% , металів – 25%. Крім цього, щорічно вилучається з землі 2,3 млрд. тонн копалин, а використовується лише третина, решта йде до відвалів, шлаконакопичувачів, на підсипку. Вже сьогодні обсяг накопичених відваль­них порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 20 млрд. т., ними зайнято 130 тис. га сільгоспугідь. Ситуація із забрудненням територій ускла­днилась після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Якість вод Чорного і Азовського морів на території України хара­ктеризується значним рівнем їх забруднення нафтовими вуглеводня­ми, фенолами, синтетичними поверхнево-активними речовинами (СПАР), хлорорганічними пестицидами (ХОП), важкими металами, сполуками азоту, фосфору, а також наявністю розчиненого у воді кисню. Значний об'єм викидів цих сполук чинять кораблі та об'єкти берегового базування Чорноморського флоту та військ, які дислоко­вані на морському узбережжі. В Севастопольській бухті середня за об'ємом концентрація нафтових вуглеводнів перевищує ГДК у 6 ра­зів, фенолів у 4 рази, СПАР – у 2 рази. В цілому води Севастопольської бухти класифікуються як брудні, води на зовнішньому рейді порту Маріуполь – як забруднені.

В зв'язку із швидким розвитком урбанізації та відставанням у бу­дівництві очисних споруд або їх незадовільною експлуатацією води морів і річок, а також ґрунти забруднюються побутовими відходами і утоками. Розкладаючись у водному середовищі, вони можуть стати джерелами поширення патогенних організмів, інфекційних хвороб.

В Україні відбувається інтенсивна експлуатація та виснаження водоносних горизонтів. Оцінка стану підземних вод свідчить про зростання негативного впливу господарської діяльності на гідрогеологі­чні умови України.

Складне становище створилось з використанням та охороною во­дних ресурсів, якістю питної води.

Збільшуються обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України: їх кількість весь час зростає і становить понад 5,5 млрд. м³. Всього в природні водні об'єкти скинуто 17,0 млрд. м³ із забраних 35,0 млрд. м³. На Донецько-Придніпровський регіон припадає 38% забраної води та 63% скинутих забруднених вод від загального обсягу по Україні.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів, а також комунальне господарство, частка якого складає майже половину забруднених стоків країни.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водопровідних та каналіза­ційних мереж. Встановлена потужність міських водопроводів становить 23,0 млн. м³/добу, очисних споруд водопостачання – 13,8 млн. м³/добу. На сьогодні всі 439 міст, 819 селищ міського типу, а також 5003 сільських населених пунктів мають централізовані водопроводи або окремі водопровідні мережі. Централізованим водопостачанням забезпечено 70% населення. В той же час, ці мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди каналізації перевантажені і працюють неефективно. Крім цього, тільки на міських мережах в ава­рійному стані перебуває 4,5 тис. км каналізаційних мереж. Витоки та невраховані витрати води становлять понад 10%, що обтяжується (внаслідок відсутності поквартирного обліку у житловому фонді) надмірним (325л/чол.) питомим середньодобовим водоспоживанням.

Річкову мережу України складає понад 22 тисячі річок загальною довжиною понад 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/м². Переважна кількість річок належить до басейну Чорного та Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються, в основному, за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, на яких створені водосховища з корисним об'ємом 55,1 млрд. м³. Значна частина річкового стоку (до 40%) є транзитною. Питома забезпеченість річковим стоком складає близько 1,0 тис. м³ на людину за рік.

Стан малих річок, що формують 60% водних запасів, продовжує погіршуватися. Багато гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин змивається в них з полів. Сюди також потрапляють відходи тваринницьких комплексів, цукрових та інших заводів. Вимагає очищення понад 25 тис. км. річок. Псуються води також непродуманою вирубкою лісів, розорюванням прибережних смуг, схилів, осушенням боліт.

Рівень забрудненості водних об'єктів України основними забруднюючими речовинами за останні роки переважно не змінився, за винятком нафтопроду­ктів, вміст яких у воді річок басейнів Дунаю, Дністра, та приток Дніпра дещо зріс, а в річках Приазов'я та притоках Сіверського Донця – зменшився порів­няно з попереднім роком. За даними гідробіологічних спостережень, з 59 конт­рольованих водних об'єктів України немає жодного водотоку або водойми, котрі відповідали б фоновому стану і характеризувалися б як «чисті води». Водні об'єкти забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічни­ми речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Найбільш забрудне­ними були річки басейнів Приазов'я, Сіверського Дінця.

На території України виявлено понад двісті осередків стійкого за­бруднення підземних вод. Так, у Лисичансько-Рубіжанському про­мисловому районі утворився стійкий осередок забруднення площею понад 100 м², виведено з ладу 10 водозаборів загальною потужністю 80 млн. м³ на рік. Аналогічне становище має місце в районах Кривба­су та Західного Донбасу.

Надзвичайно високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх використання негативно позначилися на якісному стані Чорного та Азовського морів.

За останні 30 років встановлено регіональне збільшення мінералізації ґрун­тових вод від 0,5 до 10 г/м³ що призвело до погіршення якості питної води згідно з діючими нормативами. Ці негативні явища найбільш контрастно про­являються на значній частині (40-60%) території таких областей як Донецька, Луганська, Запорізька, Черкаська, Кіровоградська, Сумська, Дніпропетров­ська та ін.

У ґрунтових водах встановлені також аномальні концентрації то­ксичних хімічних елементів першого класу небезпеки. Найбільш ви­сокі концентрації (до 6 ГДК) виявлені у Донбасі, Криму і на Побуж­жі. В цілому на території України у теперішній час існує 193 стабільні осередки забруднення підземних вод, де якість води погіршилась вна­слідок техногенного виливу. Значні викиди і скиди солей важких ме­талів чинять авіаремонтні, ремонтні та інші підприємства України.

Посилюється забруднення природного середовища твердими від­ходами (пакувальними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, консервними банками, склом, будіве­льним сміттям, старими автомобілями і т. ін.). Тому зараз загострилась проблема переробки побутового сміття.

Особливо гостро стоїть ця проблема на окраїнах міст, де досить часто організовуються самовільні звалища побутового сміття без дозволу на це місцевих адміністративних органів, з порушенням природоохоронних вимог, норм і правил.

В Україні накопичується величезна кількість промислових відходів. Основними джерелами утворення багатотоннажних промислових відходів є підприємства видобувної, переробної, металургійної, паливно-енергетичної, хімічної галузей промисловості. Загальна їх кількість сягає близько 3,5 тисячі. За рахунок відходів цих підприємств можуть бути задоволені потреби промисловості будівельних матеріалів у сировині і, частково, в паливі. Найбільшим споживачем відходів є промисловість будівельних матеріалів.

Кардинальним рішенням проблеми попередження забруднення навколишнього середовища промисловими і побутовими відходами і впровадження безвідходної і маловідходної технології виробництв, замкнутих циклів водокористування з метою мінімального забору води із природних джерел.

Стан навколишнього природного середовища в значній мірі визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів. Україна – малолісна країна (лісистість території близько 14%). Площа земель лісового фонду складає 9,9 млн. га, в тому числі вкрита лісом 8,6 млн. га. За останні 50 років лісистість збільшилась на 4%, але ліси розміщені нерівномірно.

Ліси в основному виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Але вони інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викидів і пожеж, часто недбайливого відведення земель з вирубкою під різного роду будівництво. їх стан зумовлений як рівнем та інтенсивністю антро­погенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, які пору­шують природну стійкість і середовище формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових вики дів 2,5 тис. га лісових насаджень, вплив радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн. га лісів. Вирубка лісового фонду перевищує його відновлення. Темпи захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяги робіт зі створення систем полезахисних лісових смуг.

Соціальну напруженість створює інтенсивна експлуатація лісів, особливо в Карпатському та Поліському регіонах, де зосереджені основні запаси деревини, відповідно 29 та 33 відсотки. Значних збитків завдають лісові пожежі. За останні роки їх зафіксовано близько 3 тисяч випадків. Вони охопили 1,7 тис. га лісів. Згоріло та пошкоджено 174,4 тис. м³ на корені, п'ята части­ні лісової площі. Майже 90% збитків припадає на Республіку Крим.

Порушення природної стійкості лісів призводить до збільшення вразливості насаджень, визначає подальше збереження напруженого санітарного стану лі­сів. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуван­ням при розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, зарегулювання стоку річок, осушення боліт та стихійний розвиток колективного садівництва призвів до зниження природного потенціалу майже 70% цінних природних ком­плексів і ландшафтів України. В результаті цього процес деградації генетично­го фонду живої природи спостерігається практично у всіх регіонах України. До Червоної книги України занесено 531 вид рослин і грибів (12% дикоростучої флори) та 281 вид тварин. Площа природно-заповідного фонду України зростає повільно і становить 1,3 млн. га, або 2,2 % від території країни. Це – в 2-3 рази менше норми, рекомендованої вченими. До того ж розташовані вони нерівномі­рно, а управління здійснюється кількома міністерствами та відомствами. Існу­ючі природоохоронні території через недостатнє фінансування, слабку матеріа­льно-технічну та лабораторну бази не забезпечують у повному обсязі виконан­ня функцій збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Забруднення природного середовища призводить до скорочення чисельності багатьох видів тварин та рослин. На території України нараховується близько 45 тис. видів тварин, серед них 17 видів земно­ водних, 20 – плазунів, 344 – птахів, 101 – ссавців, 200 – риб, решта – безхребетні. Важливою складовою частиною біоресурсів є запаси риби та інших об'єктів водного промислу, кількість яких за останні роки має чітку тенденцію до зниження. Не краще становище із запасами інших видів флори та фауни.

Перелічені проблеми та цілий ряд інших, викликаних негативною діяльністю людини, призводять до руйнування життя на планеті, зни­кнення ряду видів флори та фауни. В Україні спостерігається багато фактів незаконних вирубок лісу, безконтрольного використання води, самодіяльної організації звалищ сміття, виробничих і побутових відхо­дів, забруднення нафтопродуктами земель, поверхневих і ґрунтових вод. Поряд із об'єктивними причинами (відсутність належного фінан­сово-економічного імматеріального забезпечення), наявні і суб'єктив­ні причини цих явищ (екологічна безграмотність, низький рівень усві­домлення особистої відповідальності).

Аварія на Чорнобильській АЕС розцінюється як найбільша радіоекологічна катастрофа. Особливо забрудненими виявились Житомир­ська, Черкаська, Волинська, Київська та Чернігівська області. Зага­льна площа України зі щільністю забруднення цезієм – 137 більше 1 Кі/км² становить понад 36 млн. га. Із користування виведено 3 тис.км² земель зі щільністю забруднення цезієм понад 40 Кі/км².

Крім ґрунту, значного забруднення зазнали водоймища басейну Дніпра та Київського водосховища. Наслідки аварії впливають або будуть впливати на життя 35 млн. людей, але певні групи населення потребують спеціального медичною спостереження (150 тис. чоловік, які визнали йодного удару на щитовидну залозу).

Також набула дуже великої гостроти проблема радіоактивних від­ходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів. У промисловості, сільському господарстві, медицині та наукових закладах накопичено понад сто тисяч відкритих та закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн. м³ радіоактивних відходів (РАВ) зосереджено у відвалах та хвостосховищах уранової, гірничодобувної та переробної промисловості.

Таблиця 1.1