Методи лінгвістичного аналізу

Вибір методики, яка відповідає об’єкту і завданням дослідження, має першорядне значення для успішної наукової роботи. Генетично кожен метод пов’язаний із конкретною лінгвістичною теорією. Однак практика свідчить, що оптимальні результати дає добре продумане поєднання кількох методів, щоб вони не лише доповнювали, а й конкретизували один одного. Нижче подано короткий опис найпоширеніших методів лінгвістичного аналізу: гіпотетико-дедуктивного, дистрибутивного, валентного, контекстологічного і компонентного аналізу.

Гіпотетико-дедуктивний метод

Цей метод складається з наступних етапів:

Визначивши предмет і об’єкт дослідження, дослідник збирає фактичний матеріал і узагальнює його індуктивних шляхом. Потім він будує теорію у формі гіпотези. Теорія – це певна система ідей, яка дає наукове пояснення певному явищу. Потім цю гіпотезу уточнюють, приміром шляхом співставлення її з існуючими концепціями і виявляють матеріал, який їм суперечить.

Далі шляхом дедукції дослідник логічним шляхом формулює на основі визнаних істинними положень нові думки і висновки із запропонованої теорії.

Завершальним етапом є перевірка нової теорії шляхом співставлення її з додатково отриманими фактами. Якщо при цьому виявляють матеріал, який суперечить зробленим висновкам, тобто не вкладається в рамки запропонованої теорії, то виникає необхідність уточнень і опису суміжних явищ.

Дистрибутивний аналіз

Дистрибутивний аналіз генетично пов'язаний з структуралізмом. Дистрибуція – це сума всіх оточень, у яких трапляється той чи інший елемент мови (фонема, морфема, слово), тобто сума всіх можливих позицій елемента стосовно інших елементів цього ж рівня, його сполучуваність. Для впорядкованого опису в дистрибутивному аналізі застосовують умовні буквові позначення класів слів, які творять так звані дистрибутивні формули. Ці формули є зручними для класифікації зібраних прикладів, оскільки показують змінність значень певного слова:

make + N make a decision

make + (the) + N + V make the machine to go

make + A make sure

make + A + N + for + N make a good wife for him

Дистрибутивне моделювання застосовують у лексикографії, щоб показати сферу функціонування певного слова і його сполучуваність.

Валентний аналіз

За визначенням С.Кацнельсона, валентність – це властивість слова певним чином реалізуватися у реченні і вступати у визначені комбінації з іншими словами. Так, наприклад після дієслова «надсилати» обов’язково повинен стояти додаток (надсилати листа, вітання), проте обставина часу не є обов’язковою. Водночас дієслово «прочекати» обов’язково вимагає цієї обставини часу: він прочекав відповіді увесь тиждень. Існують одно-, дво- і тривалентні дієслова (відповідно: сміятися+голосно, радісно; ловити+ м’яч+руками; дарувати+батькові+годинник+на іменини.

Валентний аналіз складається з таких етапів:

Після постановки загальної задачі дослідження слід укласти список слів, валентність яких необхідно вивчити, визначити тип текстів, на основі яких буде зроблено вибірку, а також загальний обсяг вибірки. Сфера застосування валентного аналізу досить широка, а методика його проведення поєднується із дистрибутивним і компонентним аналізом і добре піддається формалізації.

Контекстологічний аналіз

Цей метод пов'язаний із теорією контекстної семантики (Г.Колшанський) і висвітлений у працях Н.Амосової. У її працях контекст обмежується рамками речення. Розрізняють лексичний, синтаксичний, морфолого-синтаксичний, конструктивний і змішаний контекст. Контекстологічний аналіз часто поєднується з компонентним аналізом і має багато спільного з валентним і дистрибутивним аналізом. Він менш формалізований, проте більш вимогливий до опису деталей фактичного текстового матеріалу. Приміром, дослідник проаналізував лексико-семантичне поле англійського іменника pain. Зібравши фактичний матеріал (обов’язкова вимога – значний масив: 15-30 тисяч сторінок), він шляхом суцільної вибірки із словників відібрав 60 одиниць. Критерієм для відбору була наявність спільного семантичного компонента. Ці 60 одиниць визнали лексико-семантичним полем іменника pain. Потім на основі текстового матеріалу було визначено лексичний та синтаксичний контексти. Так, значення «фізичний біль» реалізується в лексичному контексті в структурі N + Prep + N1.

N1 – лексичний індикатор (слово, яке означає певну частину тіла).

Водночас сучасні дослідження свідчать, що контекстологічний аналіз слід проводити з врахуванням фонових знань комунікантів, мовленнєвої ситуації і рольової структури спілкування.

Компонентний аналіз

Усі описані вище типи лінгвістичного аналізу (дистрибутивний, контекстологічний, валентний) базуються на синтагматичних зв’язках досліджуваних одиниць лексики. Компонентний аналіз ґрунтується на парадигматичних зв’язках в системі. Застосовують його як метод визначення семантики слів, а також в морфології і синтаксисі. В компонентному аналізі слово розкладається на складові. Ці складові називають семантичними компонентами або семами. Семи – елементарна складова значення слова, яка відображає ознаки означуваного мовою. Найбільш універсальним способом компонентного аналізу є аналіз на основі словникових дефініцій. Він базується на поширеному в логіці визначення понять – виділення найближчого роду чи класу, до якого належить предмет і визначення видових відмінностей. Спираючись на словникові дефініції, ми екстраполюємо логічну операцію визначення понять на лексичне значення, проте враховуємо при цьому різницю між значенням (категорія мови) і поняттям (категорія логіки). Значення одного слова передається за допомогою інших, причому визначальне має більше елементів, ніж визначуване. Приклад: У словнику Hornby подано визначення слова hum – a continuous murmuring sound. Отримуємо дві семи „звук” і „безперервність”, а слово murmur, яке входить у дефініцію, є складним поняттям і потребує подальшого визначення: murmur – a low continuous sound, vague or distinct. Ми отримали ще дві семи: „негучність” і „невиразність”.

Варто наголосити також і на тому, що обов’язковими для будь-якої наукової роботи є опис, аналіз та уточнення понятіüно-термінологічного апарату. Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнен­ня змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, яка лежить в основі дослідження. Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлу­мачних та термінологічних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова. По­тім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, причому ця ознака має бути найважливішою і найсуттєвішою. Є певні правила визначення понять. По-перше, обсяг поняття, що визначається, має відповідати об­сягу поняття, яке визначає. По-друге, нове поняття не повинне бути тавтологіч­ним. По-третє, поняття має бути чітким і однозначним. Якщо при визначенні поняття важко зазначити одну ознаку, нази­вають декілька ознак, достатніх для розкриття специфіки його обсягу і змісту. На завершення цього розділу слід підкреслити, що чітко продумана методологічна основа і правильно вибрані методи наукового дослідження не лише забезпечать виконання поставлених завдань і достовірність отриманих результатів, а й стануть свідченням наукової компетентності дослідника.