Дефініції поняття «стратегія підприємства» відомими вченими-економістами

Автор	Поняття стратегії
1	2
Зарубіжні вчені
А. Чандлер (А.Chandler)	Встановлення основних довгострокових цілей підприємства, адаптація курсів дій та розміщення ресурсів, необхідних для досягнення цілей
Ігор Ансофф (I.Ansoff)	Набір правил для прийняття рішень, якими організація керується в своїй діяльності.
А.Томпсон, А. Стрікленд (Thompson&Strickland)	Вказівка на те, як перевести компанію звідти, де вона знаходиться зараз, туди, де вона хоче знаходитись; це засіб досягнення бажаних результатів
Майкл Портер (M. Porter)	Продуманий вибір набору видів діяльності, які забезпечують унікальну природу створюваної вартості (цінності)
М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі (M.Meskon, M. Albert, F. Hedowry)	Детальний, всебічний комплексний план, призначений для реалізації місії організації і досягнення цілей
Б. Карлофф (B.Karloff)	Узагальнена модель дій, які необхідні для досягнення встановлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії
Г. Мінтцберг (G. Mintzberg)	Визначається через комбінацію 5 «П»: plan - план дій, майбутній результат; ploy - особливий маневр, тобто дія, направлена на те, щоб перехитрити своїх суперників; preference – порядок дій, тобто план неможливо реалізувати, але порядок дій може бути забезпечений в будь-якому випадку; position - позиція в конкурентному середовищі; perspective - перспектива, бачення стану, до якого необхідно прагнути
П. Дойль (P.Doyl)	Комплекс прийнятих менеджером рішень стосовно розміщення ресурсів підприємства і досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках

Продовження таблиці 1.2

1	2
Російські вчені
О. Віханський	Довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що належить до сфери, засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин всередині організації, а також її позиції у навколишньому середовищі, що веде організацію до її цілей
Р. Фатхутдінов	Програма, план, генеральний курс суб’єкта управління з досягнення ним стратегічних цілей
Г. Б. Клейнер	«Нитка часу», що пов’язує минуле і майбутнє підприємства і одночасно позначає шлях до його розвитку і процвітання
Г. Гольдштейн	Образ організаційних дій і управлінських підходів, що використовуються для досягнення організаційних завдань і цілей організації
Вітчизняні вчені
А. Наливайко	Набір напрямків діяльності (мети та способів її досягнення), що встановлений та переглядається, для забезпечення поновлюваної відмінності та прибутковості
З. Шершньова	Довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, які вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями у межах своєї політики
В. Оберемчук	Програма дій, що визначає розвиток фірми, і відповідне управління, а також досягнення поставлених цілей, визначення перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку середовища

Різноманітність дефініцій стратегії свідчить про те, що дана категорія відзначається надзвичайною складністю, обумовленою як значною кількістю різних об’єктів, до яких її застосовують, так і різноманітністю ситуацій, в котрих вони (об’єкти) знаходяться, а також цілями, які перед ними стоять.

Зарубіжна та вітчизняна література виділяє наступні підходи до визначення стратегії підприємства.

У відповідності до процесного підходустратегія підприємства – це сукупність дій і рішень у процесі розв’язання стратегічних проблем підприємства, що дає змогу визначити його технологію.Функціональний підхідвизначає стратегію підприємства як сукупність видів діяльності, спрямованих на забезпечення досягнення визначених орієнтирів підприємства, тобто це діяльність по вибору сфери і способу дій щодо досягнення довгострокових цілей організації в постійно мінливих умовах зовнішнього середовища.Інституціональний підхід– стратегія підприємства - це система з безлічі елементів, що дозволяє уявити його структурну побудову.

Концептуальний підхідз’явився наприкінці 90-х років ХХ ст. У відповідності до нього стратегія підприємства – це програмний спосіб мислення і управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства й інтересів працівників і акцентує на підвищення мотивацій, зацікавленості всіх працівників у його реалізації.

Таким чином, стратегія підприємства у вузькому розумінні– це процесний, функціональний та інституціональний підходи, а в широкому – концептуальний підхід.

Кожна компанія розробляє свої варіанти стратегічного плану. А тому стратегію менеджери можуть представляти: методом пристосування і встановлення взаємодії фірми, підприємства із зовнішнім середовищем; «визначником», індикатором основних напрямів досягнення поставлених цілей у здійсненні місії і концентрації зусиль на конкретних пріоритетах; основою для стратегічного аналізу, стратегічного планування й прогнозування, стратегічного управління, а також для розробки стратегічних проектів і програм перспективного розвитку підприємства; інструментом діяльності вищого керівництва й управлінського персоналу (рис 1.2).

Рис. 1.2. Сучасні погляди на роль стратегії в діяльності підприємства

Можна виділити наступні грані ролі стратегіїв діяльності підприємства: стратегія як зразок; стратегія як влада; стратегія як конкурентна позиція підприємства; стратегія як система мотивації і контролю персоналу; стратегія як реакція на зовнішні виклики.

Нині в економічній літературі існує питання поєднання або поділу підходів до визначення стратегії:

• при розгляді «Стратегії як процесу» варто одержати відповіді на такі питання: яке положення займає підприємство на внутрішньому ринку? Яке положення підприємства стосовно конкретного сегменту ринку? Чого хоче досягти підприємство і яким бажає бути? Як, коли і де виробляти товари або надавати послуги для досягнення своїх цілей?

• «Стратегія як засіб»реалізації теорії бізнесу в практиці управлінської діяльності.

• «Стратегія як результат»зумовлена необхідністю встановлення конкретних орієнтирів для здійснення стратегічної діяльності.

 Стратегія— це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики.

 1.2. Еволюція концепції теорії стратегії підприємства

Багато з концепцій, що складають основу сучасного розуміння розвитку стратегії, було розроблено у першій половині ХХ століття. За першим етапом настав наступний — етап узагальнення, коли дослідники намагались розробити загальні схеми успіху. Основним результатом цього етапу стала величезна кількість стратегічних інструментів та концепцій, які все ще застосовуються для аналізу.

Можна виокремити три напрямки досліджень стратегії підприємства (школи стратегій) щодо підходів до стратегічного управління, а також змісту поняття стратегії. Причому велика увага приділяється самому процесу формулювання стратегії підприємства як особливому мистецтву стратегічних управляючих.

Перший напрям - директивний,основою якого є технологія, послідовність та методи розроблення стратегій. До нього належать концепції дизайну, планування, позиціювання. Представники цього напрямку переймаються проблемами ідеальної стратегічної поведінки.

Проектування(Desing) - P.Seiznick, W.H.Newman, потім K.R.Andrews. Прихильниками є викладачі ситуаційних вправ (особливо з Гарвардського університету), прихильники лідерства — особливо у США. Спрощена асоціація - "Дивися перед тим, як скочити".

Планування(Planning) – H.I.Ansoff. Прихильниками є професійні менеджери, магістри з бізнес-адміністрування, штатні експерти (особливо з питань фінансів), консультанти та урядові контролюючі — особливо у Франції та США. Спрощена асоціація - "Один стіжок, зроблений вчасно, вартує дев'яти"

Позиціонування(Positioning) - Роботи університету Purdue (D.E.Schendel, K.J.Hattlen, і особливо M.E.Porter). Прихильниками є так само, як і в школі планування, особливо аналітичні штатні працівники, "модні" консультанти та воєнні письменники — особливо у США. Спрощена асоціація - "Ніщо не має значення, крім фактів"

Другий напрямбазується на основі концепційпідприємництва, когнітивної, навчання, влади, культури, зовнішнього середовища.

Підприємницька(Entrepreneurial) - J.A.Schumpeter, A.H.Cole та інші, хто займався економічними дослідженнями. Прихильниками є популярні ділові видання, індивідуалісти, малі підприємці в усіх країнах, але в основному у Латинській Америці та китайці, що виїхали в інші країни. Спрощена асоціація - "Зробіть нас вашим лідером"

Пізнавальна(Cognitive) - H.A.Simon та J.G.March. Прихильниками є схильні до песимізму та оптимісти. Спрощена асоціація - "Я це побачу тоді, коли повірю"

Навчання (Learning) - C.E.Lindbiom, R.M.Cyert та J.G.March, K.E.Weuck, J.B.Quinn та C.K.Prahalad та G.Hamel. Прихильниками є люди, схильні до експериментів, невизначеності, пристосування — особливо у Японії та Скандинавських країнах. Спрощена асоціація - "Якщо перший раз у тебе не вийшло, спробуй ще раз"

Влади(Power) - G.T.Alison (мікро) J.Preffer, & G.R.Salancik, & W.G.Astley (макро). Прихильниками є люди, які люблять владу, політику та секретність — особливо у Франції. Спрощена асоціація - "Обережність перемагає".

Культурна(Cultural) - E.Rhenman & R.Normann у Швеції. Прихильниками є люди, яким подобається громадське, духовне, колективне — особливо у Скандинавських країнах та Японії. Спрощена асоціація - "Яблуко далеко від яблуні не падає".

Оточуючого середовища(Environmental) - M.T.Hannan & J.Freeman. Теоретики непередбачуваності (D.S.Pughetal). Прихильниками є екологи населення, деякі організаційні теоретики, розкольники та позитивісти — особливо у Англосаксонських країнах. Спрощена асоціація - "Все залежить".

Третій напрямок - синтетичний,який репрезентує школаконфігурації (Configuration) - A.D.Chander, група університету McGill (H.Mintzberg, D.Miller та інші), R.E. Miles та C.C.Snow. Прихильниками є підрядчики та комплектувальники загалом, а також агенти змін в компаніях. Розроблення стратегії прихильники цього напрямку розглядають як процес формування конфігурації (композиції структур підприємства та елементів зовнішнього середовища), а також трансформації (безпосереднього розроблення стратегії). Структурна школа, можливо, найбільш популярна у Голландії, трансформація більш популярна у США. Спрощена асоціація - "Кожному овочу свій час".

На рис. 1.3. подано позиції шкіл відносно процесу формулювання стратегії організації.

Погляд школи позиціонуваннязвернутий назад, на вже стійкі історичні дані, які аналізуються і вводяться в процес створення стратегії підприємства;школа плануваннязосереджена тільки на майбутньому - складання планів стратегії;школа дизайнузаглядає далеко вперед, до стратегічної перспективи;школа підприємництвастворює унікальну картину майбутнього;школа навчання і влади(на рисунку внизу зосереджуються на дрібницях, тим самим цікавиться не стільки «лісом, скільки деревами»), школа навчаннябільш акцентує увагу на основу розробки стратегії, тоді якшкола владизацікавлена, зокрема, питаннями, які організації не хочуть афішувати;школа культурита зовнішнього середовища (спостереження);когнітивна школанамагається заглянути всередину процесу через «мікроскоп»;школа конфігураціїспостерігає безпосередньо за процесами, що відбуваються, - фактично даний напрям вбирає в себе всі попередні підходи.

Але залишається незрозумілим, як досягти динамічного підходу до розробки стратегії.

Рис. 1.3. Позиції шкіл відносно процесу формулювання стратегії

Всі концепції об'єднує одна спільна мета — оптимізація діяльності компанії по відношенню до інших в одному і тому ж конкурентному середовищі. Однак цього досягти стає усе важче й важче з огляду на те, що рівень конкуренції у різних конкурентних середовищах продовжує зростати. Зростає також усвідомлення того, що у високодинамічних конкурентних середовищах традиційний підхід до розробки стратегії часто не дає бажаних результатів, і компанії повинні орієнтуватись на більш динамічні концепції, так як основні умови змінюються раніше, ніж сформульовані стратегії досягають цілковитого втілення. Отже, стає очевидним неможливість визначення стратегічного напрямку для компанії на систематичній основі, а також те, що компанія повинна постійно адаптуватись до швидкозмінних обставин, а отже рухатись в напрямку динамічної розробки стратегії. Основними еволюційними етапами цього процесу стали: концепція стратегічного планування, етап узагальнення, теорія конкурентних переваг, процеси управління стратегією та як результат етап формулювання та втілення динамічної стратегії.

Аналіз сучасної економічної літератури дає змогу виділити дві основні концепції стратегії.

Філософська концепція ґрунтується на загальному значенні стратегії для підприємства."Стратегія як філософія, якою повинна керуватися організація». З цієї точки зору стратегію варто розглядати як: позицію організації, що не дає їй зупинитися на досягнутому, а весь час спрямовує, штовхає та орієнтує на постійний розвиток – придбання нової якості, яка активізує життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється; найцінніше досягнення управлінської діяльності, що відкриває можливості досягнення бажаних результатів функціонування і розвитку організації.

Організаційно-управлінська концепція визначає стратегію як пев­ний шаблон логічної і послідовної поведінки, що складається на під­приємстві свідомо або стихійно, і як найголовніший елемент самови­значення на ринку у швидко змінних умовах зовнішнього середовища.

Варто пам’ятати, що стратегія- це не абстрактна річ. Вона являє собою сильну ділову концепцію (бізнес-концепцію) і набір конкретнихдій, спроможних створити реальні конкурентні переваги, які здатні зберігатися тривалий час

 1.3. Стратегія як план дій. Етапи формування стратегії підприємства

Основна мета стратегічного планування полягає в поліпшенні реакції підприємства на динаміку ринку та поведінку конкурентів. Воно виступає умовою осмисленого розвитку організації. Стратегічне планування потребує дотримання трьох основних умов:

• управління діяльністю підприємством будується на принципах управління інвестиційним портфелем. Кожен з напрямків діяльності підприємства має певний потенціал отримання прибутку, відповідно кожному і розподіляються ресурси;

• ретельна оцінка перспектив кожного виду діяльності, вивчення показників ринкового зростання і позиції компанії на конкретному ринку;

• стратегія. Для кожного бізнесу підприємством розробляється план досягнення довгострокових цілей. Кожне підприємство, враховуючи профіль діяльності, цілі, можливості, навики і ресурси, розробляє власну стратегію.

Центральною ланкою стратегічного плануванняє аналіз як внутрішніх можливостей організації, так і зовнішніх конкурентних сил та пошук шляхів використання зовнішніх можливостей з урахуванням специфіки організації (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Загальна схема процесу формування стратегії підприємства в системі стратегічного планування

Формування стратегії підприємства є процесом, який проходить певні етапи.

На першому етапі розробки стратегії підприємства здійснюють аналіз середовища, прогнозують його майбутній розвиток, виявляють можливості і загрози, сильні і слабкі сторони, оцінюють конкурентоспроможність і прогнозують її зміни.

У передбаченні майбутнього підприємства прогнозування, з од­ного боку, передує плануванню, а з іншого — є його складовою, ви­користовується на таких стадіях планування: аналіз середовища і визначення передумов для формування стратегії підприємства; реалізація планів для оцінювання можливих результатів і їх відхилення від планових показників. Прогнозування ширше від планування, оскільки містить не лише показники діяльності підприємства, а й інформацію про стан зовніш­нього середовища.

На другому етапі або паралельно (на новоствореному підприємстві – на першому) визначають місію, мету і цілі підприємства.

На третьому етапі здійснюють стратегічний аналіз, який полягає в порівнянні мети і цілей з результатами аналізу середовища, виявленні і усуненні прогалин між ними і, головне, у виробленні альтернативних стратегій –варіантів стратегічного розвитку.

На четвертому етапімоделюються варіативні сценарії розвитку подій (оптимістичний, песимістичний та найбільш вірогідний) і досліджується вплив кожного на сформульовані альтернативні стратегії. Визначається конкурентоспроможність підприємства у разі реалізації тієї чи іншої стратегії за певним сценарієм.

На п’ятому етапіздійснюється вибір найбільш прийнятної стратегії з альтернативних.Якщо стратегія відповідає цілям підприємства, її оцінюють за такими напрямками: відповідність обраної стратегії стану і потребам середовища; відповідність обраної стратегії потенціалу і можливостям підприємства; прийнятність ризику.

 Чим не повинна бути стратегія: «вилитим у бронзі» планом, який треба виконати за будь-яких умов і будь-якою ціною; переліком сухих стандартних форм і документів, де втрачається основна ідея існування та розвитку підприємства; простою агрегацією продуктових, ресурсних і функціональних планів; планом «обсягом 100 сторінок»; ідеєю лише вищого управлінського персоналу; розробленою та виконаною в умовах конфлікту; заміною здорового глузду та інтуїції.

На шостому – готується кінцевий варіант стратегічного плану підприємства.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості:

• місток, який пов’язує організацію із зовнішнім середовищем;

• формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

• «путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обґрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

• відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

• уявлення керівника про майбутній стан об’єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

• підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;

• інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов’язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.

Залежно від комбінації обраних стратегійстратегічні плани можуть бути наступальними: передбачає діловий розвиток фірми (освоєння та виробництво нової продукції, вихід на нові ринки, значні інвестиції)) та оборонними: націлений на утримання досягнутих позицій і включає заходи з попередження негативних наслідків впливу ринку і банкрутства.За рівнем управліннярозрізняють стратегічні плани усієї фірми й окремих одиниць, що входять до її складу.

У структурі стратегічного плану можна виділити наступні розділи: корпоративна місія, продукція, конкуренція, ринки, ресурси, діловий портфель, інновації.

Стратегічний план має кілька «зрізів»:

• «часовий» — передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо- та короткострокові плани та бюджети;

• «функціональний» — визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

• «ресурсний» — визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

• «виконавчий» — вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання.

Стратегічний план має складну внутрішню структуру, що відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і зумовлює необхідність формування системи планів, проектів і програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань — об’єднань кількох підприємств типу асоціацій, концернів і консорціумів — кожний розділ може мати вигляд розгорненого плану або програми. Стратегічні плани, проекти та програми зорієнтовані на розвиток підприємства і за цих умов — на продовження його «життєвого циклу». Треба зауважити, що навіть в умовах стагнації або кризи потрібно розробляти стратегічні плани, які покликані розв’язати найважливіші проблеми в роботі підприємства і залежно від його стану перевести його від стагнації до розвитку або (в разі відсутності перспектив) ліквідувати з найменшими втратами для власника.

Основою будь-якого стратегічного плану є продуктово-товарні стратегії, тому можна виокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримання контактів з наявними споживачами (наявними СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу та реклами, товарообігу, реалізації та руху готової продукції. В свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків тощо. Так, план (або розділ) отримання доходу від реалізації продукції складається «в розрізі» окремих видів продукції, що передбачаються до випуску. При цьому треба оцінити вплив таких складових: рівня стабільності ринку; конкурентної позиції фірми на ринку; потенціалу інновацій (різного типу). Це вимагає тісного зв’язку з планами маркетингу, виробництва, НДПКР тощо.

Стратегічний план має бути: інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства; визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє; визначеним за витратами; гнучким, що реагує на зміни в середовищі; чітким, ясним, легким для сприймання; легким для пояснення та можливим для виконання.

Стратегічний план не має бути: п’ятирічним планом розвитку для кожної без винятку компанії (ця вимога дуже знайома всім керівникам пострадянських підприємств); жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих ресурсних і ринкових показників (порівняйте: «план є закон»); трактатом з бізнесу чи історії бізнесу.

Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які, ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак — дезорієнтує.

На сьомому етапіна базі стратегічного плану розробляються тактичні середньострокові плани.

Нарешті, на восьмому етапірозробляються оперативні плани та проекти, і на цьому процес стратегічного планування завершується. Розпочинається процес реалізації стратегічного плану. Він передбачає не лишеорганізацію реалізації стратегії(9-й етап), але і їїпрактичну оцінку, контроль за виконанням(10-й етап) і зворотний зв’язок, якщо виявляються помилки, недоробки у формуванні стратегічного плану на будь-якому із етапів. Інколи такий зворотний зв’язок передбачає часткові зміни місії і цілей, якщо вони виявилися до певної міри нереальними. До речі, зворотний зв’язок можливий на будь-якому з етапів формування стратегії.

Основними компонентами планування і реалізації стратегії підприємстває тактика, політика, процедури і правила.Тактика– процес розробки короткострокових планів, які узгоджуються зі стратегією підприємства. Тактика визначає шляхи і засоби, форми і способи діяльності підприємства, які забезпечують його успішну стратегію.Політикає наступним етапом процесу реалізації стратегії і тактики та перетворює стратегію на відкриту і детальну декларацію основних напрямків діяльності підприємства. Потім формуються правила і процедури дій, необхідні для реалізації стратегії.Процедура– це декілька взаємопов’язаних дій, які доцільно використовувати в конкретній ситуації. Для робітників підприємства розробляютьсяправила, які гарантують виконання конкретних дій визначеним способом.

 Серед ознак недостатньо обґрунтованої стратегіїможна виділити: орієнтація на «вузьке коло питань», що не охоплюють усієї системи стосунків підприємства та особливостей його діяльності; передбачення однобічного розвитку без резервних стратегій і запасних варіантів; ототожнення стратегії й тактики діяльності; недостатнє врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, використання необґрунтованих гіпотез і недостовірної інформації; відсутність навичок стратегічної діяльності та невміння керувати опором (що проявляється у відсутності відповідних розділів стратегічних планів). Все це свідчить про те, що і формування, і реалізація стратегії становлять єдиний процес. Причому він є безперервним, оскільки середовище, а значить і умови діяльності підприємства постійно змінюються, стратегічний план регулярно корегується.

 Стратегія – це не набір заходів щодо приведення організації до ладу, не набір цілей та завдань, це відповідь на питання: «Як досягти поставлених цілей?». Вона включає в себе цілі і завдання, але що важливіше – визначає сценарій, як будуть відбуватись ті чи інші заплановані події. Стратегам не можна зупинятись, створивши документ, необхідно «продати» стратегію на внутрішньому ринку, для своїх співробітників, необхідно організувати її виконання і контроль. Стратегія – це вміння вигравати завчасно.

 Контрольні запитання

1. В чому полягає предмет вивчення стратегії підприємства, необхідність, мета та завдання курсу?

2. В чому полягає необхідність запозичення терміна з військового лексикону? Охарактеризуйте ретроспективу терміна «стратегія».

3. Які фази еволюційного розвитку системи планування? Дайте характеристику змісту етапів розвитку стратегічного підходу до організації менеджменту бізнесу.

4. Чому стратегія є основою стратегічного планування?

5. В чому полягає призначення стратегії для забезпечення ефективного функціонування підприємства? Як проявляється відсутність стратегії у підприємства?

6. Визначте основні компоненти стратегічного планування на підприємстві. Який існує між ними зв'язок?

7. Що являють собою тактика підприємства, політика, програми, правила та процедури? Яку роль відіграє стратегічний план в організації виконання програм і проектів?

8. Дайте характеристику напрямків досліджень стратегії підприємства. Який з них є домінуючим? Які дві основні концепції стратегії є на даний час визначальними?

1. Встановіть генеральну лінію стратегії фірми та виділіть основні складові стратегії фірми;

2. Виділіть сильні й слабкі сторони стратегії фірми;

3. Що ви (як майбутній менеджер) змогли б внести нового в страте­гію фірми з урахуванням сучасних тенденцій розвитку «музичної індустрії» і потреб суспільства?

 Тема 2. Місія та цілі підприємства

Полководець не поспішає, тому що не бачить перемоги…

Перемогу потрібно розглядувати

…з військових хронік



2.1. Стратегічне бачення як основа для формування місії та стратегічних цілей підприємства

2.2. Сутність та роль місії в процесі визначення напрямку розвитку організації

2.3. Поняття, класифікація та вимоги, що висуваються до цілей підприємства

 Ключові терміни і поняття

Корпоративна філософія	Стратегічні цілі
Місія	Філософія підприємства
Стратегічне бачення	Цільовий каркас організації
Стратегічний намір	Цінність компанії

 2.1 Стратегічне бачення як основа для формування місії та стратегічних цілей підприємства

Розуміння значення словосполучення«стратегічне бачення» й подальше використання його як у спеціаль­ному лексиконі, так і для розробки стратегії підприємства передбачає розуміння симбіозу двох термінів: «бачення» і «стратегічний». Бачення (від франц. vision — бачення) — це картина того, про що можна мріяти (з англ. dream), стан бізнесу, якого можна досягти у віддаленому майбутньому за найбільш сприятливих умов і до якого спрямовані сподівання власника підприємства. Стратегічний — той, що стосується стратегії; найважливіший, першочерговий для досягнення генеральних цілей на певному етапі.

Стратегічне бачення — це перспективний погляд на напрями розвитку діяльності організації, базова концепція того, що організа­ція намагається зробити й чого досягти.

З наведених визначень випливає, що погляди керівництва й ме­неджерів підприємства на те, чим буде займатися останнє, і є стратегіч­не бачення. Воно «малює» картину того, «чим є організація, чим вона займається і чого вона має намір досягти». Для відповіді на ці запитан­ня менеджер повинен чітко уявляти собі характер діяльності підприєм­ства нині і в майбутньому, а також продумати можливі потреби компа­нії на 5-10 років уперед. При цьому стратегічне бачення необхідне ке­рівництву підприємства, щоб розвіяти всі сумніви щодо довгостроко­вих перспектив розвитку.

Добре продумане стратегічне бачення: готує підприємство до майбутнього; встановлює довгострокові напрями розвитку; визначає намір підприємства зайняти конкретні ділові позиції. Стратегічний намір великої компанії може полягати в досягненні лідерства в галузі в національному і міжнародному масштабах. Стратегічним наміром малої фірми може бути домінування у певній ринковій ніші. Стратегічним наміром компанії, що розвивається, може бути, наприклад, перегнати ринкових лідерів. Стратегічний намір технологічної інноваційної компанії – зробити важливий винахід і відкрити цілу нову перспективну галузь товарів і ринкових можливостей, яке це зробилиXerox, Apple, Мicrosoft, Sony.

Стратегічне бачення і місія компанії, фірми, підприємства строго індивідуальні. Загальні положення, застосовані до будь-якої компанії або до будь-якої галузі, не мають управлінської цінності. Стратегічне бачення або місія ніби відокремлюють одну компанію від інших і надають їй власні відмінні риси, забезпечують на­прям діяльності і шлях розвитку. Наприклад, місія Національного банку України, який діє в державному масштабі, має дуже мало спіль­ного з призначенням місцевого банку будь-якого міста України.

 Поряд з визначення місії організації часто формулюють її кредочикорпоративну філософію. Ці терміни трактуються наступним чином.

Кредо (від латинськогоcredo– вірую): 1) символ віри; 2) переконання, погляди, основа світогляду (наприклад, політичні, наукові; 3) загальний кодекс поведінки організації, який визначає взаємовідносини не тільки між співробітниками, але й взаємовідносини з клієнтами та акціонерами, її корпоративну культуру.

Філософія(від латинськогоphileo– люблю іsophia– мудрість): 1) абстраговані міркування, погляд на світ і людину; 2) наука про найбільш загальні закони природи, суспільства і мислення.Філософія підприємства(«верховні принципи діяльності») - це базові погляди і цінності підприємства, що є основою для створення системи мотивації як зовні, так і всередині підприємства.

Корпоративна філософія проясняє відношення компанії до бізнесу. Положення цієї філософії відображають основні цінності компанії, її наміри, переконання і філософські пріоритети. Рис. 2.1. дає уявлення про взаємозв’язок і послідовність визначення стратегічного бачення, місії та довгострокових цілей.

Бачення

Рис. 2.1. Взаємозв’язок стратегічного бачення, місії, цілей

В сучасній бізнес-практиці кредо корпорації чи її філософія, відображає той набір базових цінностей (в літературі часто використовують переклад «цінність компанії»), якими керується керівництво організації в середині себе і при взаємодії з зовнішнім оточенням. Як видно, ці питання напряму пов’язані з тим, що, зазвичай, називають організаційною культурою. Її можна означити як звичаї, традиції, очікування, що переважають в організації, що є, як правило, проявом вищих цінностей власників (керівництва) компанії («який піп такий і прихід» або «риба гниє з голови»). З точки зору, безумовно, обґрунтованою виглядає теза про те, що думку про вище керівництво компанії можна скласти, наприклад, поспілкувавшись з її торговими представниками чи службою сервісу. Іноді достатньо простого дзвінка на фірму чи розмови з секретарем. Саме у вітчизняній практиці ми часто стикаємось з тим, що корпорації витрачають великі засоби на перенавчання середнього менеджменту, вкладають великі суми в оформлення торгових площадок, і при цьому не приділяють уваги підготовці тих, хто безпосередньо спілкується з клієнтами. І. Ансофф взагалі стверджує, щостратегічна поведінка знаходиться під впливом цінностей. Вище керівництво зберігає і дотримується певних цінностей, які проявляються, наприклад, у виборі типу управління, а також в цілепокладанні організації.

Цінності кожної особистості формуються досвідом, освітою, соціально-економічним фоном тощо. В корпораціях система цінностей, зазвичай, формується, в першу чергу, власниками, а також топ-менеджментом. Система цінностей орієнтує керівників, зокрема, коли вони стикаються з необхідністю прийняття критичних рішень.

 Успішний керівник — це стратег, це приклад для своїх підлеглих, своєю енергією може надихнути колектив. Це справедлива людина, до якої тягнуться, яку цінують, шанують, до думки якої прислуховуються.

Система базових цінностей знаходить відображення у питаннях, які спрямовані на збереження внутрішнього і зовнішнього балансу фірми.Наприклад,відомо, що нетрадиційні фактори, такі як наявність чіткої філософії бізнесу, розвиток корпоративної культури, імідж (репутація) та інші мають вирішальне значення для успішного функціонування організації в довгостроковій перспективі. Репутація корпорації – це те враження, які створюється нею за допомогою співробітників, клієнтів і суспільної думки в цілому, при чому, що дуже важливо, в тому числі в середині організації. Культура і образ фірми підкріпляються чи ослабляються репутацією компанії.Чи хороша репутація у компанії? Чи була її діяльність послідовною? Як виглядає ця компанія в порівнянні з іншими фірмами галузі? Чи привертає вона хороших людей? Чітко розроблені кредо чи філософія бізнесу дають хорошу інформацію про компанію всім зацікавленим групам.

Слід звернути увагу на три аспекти формування добре відпра­цьованого стратегічного бачення й обґрунтування місії підприємства:

1) розуміння, у яких сферах бізнесу працює підприємство;

2) пояснення всім учасникам організації і споживачам стратегіч­ного бачення і місії підприємства чітко, дохідливо й коректно;

3) своєчасне рішення щодо зміни стратегічного курсу й місії під­приємства.

Зазначене ще раз засвідчує, що стратегічне бачення означає «обчислювання» майбутнього і його підготовку. Стратегічне бачен­ня можна формалізувати безліччю способів, але головним є окресле­на програма дій, яка визначає етапи майбутнього розвитку і необхід­ні для цього засоби.

 2.2.Сутність та роль місії в процесі визначення напрямку розвитку організації

Досить значна кількість авторів вважає за потрібне починати формування та аналіз діяльності будь-якої організації з таких суттєвих категорій як бачення розвитку фірми, філософія існування фірми, кредо та стратегічний намір. Хоча іноді визначенню місії та цілей діяльності підприємства може передувати попередній аналіз його середовища, оскільки чітко та повною мірою визначити місію та цілі організації можливо лише у результаті осмислення результатів такого аналізу. З іншого боку, оскільки саме існування підприємства передбачає, що у нього є певна мета і завдання, то починати формування стратегії можна і доцільно саме з визначення місії та стратегічних цілей підприємства.

Генеральна мета підприємства чи організації торкається її довгострокової спрямованості та орієнтації на конкретний тип діяльності, який у ринковій економіці задається ринковою ситуацією, потребами ринку, а також іншими чинниками середовища. На відміну від бачення, мета в стратегічному управлінні —це ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану об'єкта, відносно якого формулюється мета (табл. 2.1).

Таблиця 2.1