Тема 3. Методологічні основи та методи психології

Методологія – система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

Загальна теорія психології – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, понять і категорій, які дозволяють інтерпретувати психічні явища. Це загальна форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності психіки. Співвідношення методології і теорії таке: теорія являє собою результат процесу пізнання, а методологія – засіб досягнення і побудови цього знання.

Підхід – це сукупність прийомів і засобів рішення якоїсь теоретичної задачі з позицій певних поглядів на її сутність.

Принципи – максимально широкі за обсягом твердження, в яких фіксується предмет науки, її теорія і методи.

Метод – прийоми, засоби, шляхи дослідження, що випливають із теоретичних уявлень про зміст об’єкта, який вивчається.

Методика дослідження – це відносно обмежений набір конкретних прийомів, що призначені для детального вивчення певного аспекту психологічного об’єкту.

Метод поперечних зрізів – полягає в тому, що одночасно порівнюються психічні властивості кількох груп досліджуваних, які відрізняються за віком, щоб розкрити динаміку вікового розвитку досліджуваної психічної властивості. Однак, при такому підході. Індивідуальні особливості розвитку психіки залишаються поза увагою.

Спостереження – цілеспрямоване і планомірне сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Лонгитюдний метод – передбачає вивчення психологічних характеристик у онтогенезі, у довгостроковому плані.

Опитування – це метод збору психологічної інформації в вербальній формі, який включає в себе інтерв’ю, анкетування, бесіду.

Експеримент – це організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Лабораторний експеримент – експеримент, що передбачає проведення дослідження у штучних (лабораторних) умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу. Досліджуваний знає, що з ним проводять експеримент, але не одержує інформацію про характер виконуваних завдань.

Природний експеримент – експеримент, що базується на управлінні поведінкою досліджуваних у звичайних для них умовах.

Формуючий експеримент - передбачає цілеспрямований вплив на обстежуваного з метою формування у нього певних якостей.

Тест – спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких, у результаті кількісної і якісної оцінки, дає результати, що можуть бути показниками розвитку певних психічних явищ.

Моделювання – передбачає вивчення психічного явища на основі створення штучної моделі виучуваного феномена. Використовується в тому випадку, коли дослідження того чи іншого явища шляхом простого спостереження, опитування, тесту або експерименту утруднене або неможливе через складність або важко доступність.

Гіпотеза – припущення, виражений у словесній формі варіант рішення задачі (твердження), який ще не має достатнього обґрунтування.

Вхідні фактори – це сукупність впливів різної природи на об’єкт, які викликають у нього зміни.

Вихідні фактори – це власне ефект, який вимірюється, спостерігається або результат впливу вхідних факторів.

Вибірка – випробувані, які відібрані для участі в експерименті з популяції, що вивчається. Вибірку розподіляють на експериментальну та контрольну групи.

Стандартизація – процес уніфікації, приведення до єдиних нормативів процедури експерименту і виміру психологічних показників. Служить найчастіше для створення умов і можливостей порівняння експериментальних даних, отриманих за допомогою методик різної розмірності.

Надійність – характеристика методу, що відображає точність психодіагностичних вимірювань, а також стійкість одержаних результатів щодо дії сторонніх випадкових чинників.

Валідність – властивість, яка вказує на те, що метод вимірює і наскільки добре він це робить. Це означає, що йдеться про придатність даної методики для вивчення того, що вона за задумом автора має вивчати.