23. Пияцтво - багатовікова традиція українського народу.

Багато хто любить повторювати, що український народ завжди пив, п'є й буде пити. Це переконання підтримується масою цілеспрямовано створенї «народної творчості: це і пісні, і художні твори, і кінофільми. Всі вони малюють яскраві картини безперестанного вживання алкоголю українцями, виставляють український народ вічно питущим (як, втім, і інші народи), які гуляють, і до того ж - гордиться своїми п'яними «традиціями». І картини ці, завуальовані гумористичним стилем оповіді, настільки міцно вкоренилися у народну свідомості, що дуже рідко комусь спадає на думку перевірити цю «істину».

Насправді вік п'яної «традиції» для українського народу - не більше одного - двох століть. Крім того, обсяги поглинання цих розчинів наркотичної отрути в попередніх століттях (до 1917 року) ніколи не перевищували 4-5 літрів на душу населення в рік; звернувшись ж до історії слов'янських народів до XVI століття ми взагалі не знайдемо слідів масового споживання алкогольних виробів. Сьогодні ж, «завдяки» майстерно проведеної пропаганді, український народ справді стає таким, яким його намагаються змалювати недоброзичливці. На зламі тисячоліть він почав пити по 20-25 літрів на рік.

 «Історія виготовлення спиртних« напоїв »іде в глиб тисячоліть» - наперебій повторюють різні друковані видання й навіть підручники історії. Так, з цим ніхто не сперечається. Однак кількість вживання алкоголю було вкрай невелике, а загальний рівень споживання набагато нижче, ніж в цей же час в інших країнах Європи, і вже точно набагато нижче, ніж зараз.

 У масі своїй народ був тверезим, що підтверджують усі історичні дослідження (достатньо пригадати, що ще якихось 200-300 років тому алкоголь був доступним лише за великі гроші, тому труїлися розчинами етилового спирту лише «обрані»).

24. «Сухі закони» ні до чого доброго не приводять.

Дуже поширені твердження: сухий закон ніде ніякої користі не приносив і принести не може. У США його свого часу ввели, але швидко відмовилися через неефективність.

Підкреслимо особливо: жодна заборонна система не була скасована з вини населення. У країнах, уряди яких відстоювали її й вели непримиренну боротьбу з порушниками, вона витримала випробування часом. Мусульманське населення арабських країн (Лівія, Іран, Саудівська Аравія та ін.) друге тисячоліття живе тверезо і не збирається скасовувати сухий закон.

В деяких країнах Європи (Норвегії, Ісландії) на початку ХХ століття «сухі закони» показали високу ефективність, але були скасовані під тиском виноробницької країни, які шантажували економічними санкціями. У США під час другого «сухого закону» на початку ХХ століття загальний рівень вживання алкоголю знизився настільки, що після його скасування в результаті політичної боротьби, ще близько 20 років рівень споживання був невисоким. Спроби вирішити алкогольну проблему без використання обмежувальних і законодавчих антиалкогольних заходів практично ніде не увінчався успіхом.

25. Перед боєм солдатам давали горілку, вона допомагала воювати.

         Немає жодних доказів того, що видача на фронті алкоголю якимось чином «допомагала воювати». Якщо виключити чисто медичне використання алкоголю на фронті (наприклад, дезінфекція ран у фронтових умовах, або використання в якості наркозу при операціях при відсутності інших засобів), то «наркомівська чарка» швидше заважала воювати, ніж допомагала. Видача спиртного перед атакою вела до зростання смертей в результаті неадекватної поведінки бійців. Видача горілки взимку «для сугрева» вела до збільшення числа обморожених. Випадки пияцтва на фронті вели до додаткових невиправданих жертв.

У повоєнні роки наркомівська доза піддалася критиці, тому що саме з причини її споживання загинуло на війні багато солдатів і офіцерів (замерзли, потрапили під кулі противника і т.п.). Цю наркомівську дозу давали солдатам нібито для хоробрості, проте багато бійців того часу розуміли її шкоду і самі вибирали тверезість в бою: «Нам в десанті давали ці горезвісні« сто грам », але я їх не пив, а віддавав своїм друзям. Одного разу на самому початку війни ми міцно випили, і через це були великі втрати. Тоді я і дав собі слово не пити до кінця війни ... До речі, на війні адже майже ніхто не хворів, хоч і спали на снігу, і лазили по болотах. Нерви були на такому взводі, що не брала ніяка хвороба. Все само проходило. Обходилися і без ста грам. Всі ми були молоді і воювали за праву справу. А коли людина відчуває свою правоту, у нього зовсім інші рефлекси і ставлення до подій »(Режисер Григорій Чухрай);« Взагалі видавали їх тільки перед самою атакою. Старшина йшов по траншеї з відром і кухлем, і ті, хто хотів, наливали собі. Ті, хто був постарше і досвідченіші, відмовлялися. Молоді і необстріляні пили. Вони-то в першу чергу і гинули. «Старики» знали, що від горілки добра чекати не доводиться »(Режисер Петро Тодоровський) (Підсумки, 2001). «Захоплені поети назвали ці зрадницькі сто грамів« бойовими ». Більшого блюзнірства важко вигадати. Адже горілка об'єктивно знижувала боєздатність Червоної Армії »(Генерал армії Н.Лященко) (Бердников, 1989).

  Багато перемоги минулого були здобуті в абсолютній тверезості. До цього можна згадати, наприклад, великого російського генералісимуса Суворова, який здобув десятки перемог і був переконаним непитущим.