2.1.Статистика.

Історія пияцтва в Україні.

Історія показує, що алкоголепиття не є такою «давньою» і «славетною» традицією, як прийнято вважати у сучасному суспільстві. Так, з початку IХ століття по 1640 рік з цього питання було прийнято близько 30 правових актів, причому всі вони були антиалкогольними. Для порівняння З 1640 по 1917 рік у Російській імперії було прийнято 2344 законодавчих акти, які, в основному, захищали виробництво й продаж алкогольних виробів, регламентували діяльність питних закладів, казенного керування винною торгівлею, розвиток п'янства й алкоголізму і т. д. І тільки 57 з них сприяли руху за тверезий спосіб життя і були спрямовані на боротьбу з корчмарством. Більша частина законодавчих актів на користь тверезості датується кінцем XIX — початком ХХ століття, що підтверджує слабку зацікавленість царського уряду в тверезості народу.

Київська Русь.

Дослідження раннього періоду християнської Русі показали, що в ті часи тверезість була національною рисою нашого народу, що передавалася з покоління в покоління через систему сімейного й християнського виховання разом з іншими моральними цінностями. Н. М. Карамзин указує, що давньоруські князі відрізнялися тверезістю. Серед них був Святослав Київський, котрий мав «розум надзвичайний, целомудріє, тверезість». У першому, і єдиному дотепер, детальному дослідженніІ. Прижоваз історії питної справи й п'янства в Україні, Росії та Білорусі з кінця I тисячоріччя н. е. і до середини 1860-х років включно містяться вичерпні зведення відомостей з вивчення пияцтва. У своїй роботі І. Г. Прижов повідомляє, що

«

...пияцтва в домосковскій Русі не було, не було його як пороку, що роз'їдає народний організм.

»

Не було тому, що, по-перше, русичі вживали лише слабко-алькогольні напої:брагу,мед,пиво,квас(міцність 1-6%), сп'яніння від яких несильне й діє порівняно нетривалий час. З X століття на Русі було відоме й привізне зВізантіївино, але в силу дорожнечі воно було доступне головним чином міській знаті й багатим людям, які, проте, як і простий люд, уживали здебільшого місцеві «напої». Відомо, що вина за міцністю не перевершують 11%, а до XII століття вино на Русі «уживали тільки розведене водою, так само, як його пили в Греції й Візантії» (греки розбавляли вино водою в співвідношенні 1:3 або 2:5).

По-друге, уживані алкогольні вироби були, як правило, домашнього виробництва (тобто пив тільки той, хто виготовляв) і напиватися доп'яна не було прийнято:

«

людині, що вийшла з дикого стану немислимо, щоб вона у себе вдома або в питному домі впивалася п'яним питвом і щоб, напиваючись по одинаку, впивалися всі...

»

До середини XVI ст. українці, заплативши мито на солод, хміль і мед (бражне мито), варили поширені на той час слабоалкогольні напої (5-8°) — мед, пиво, брагу і вживали їх вдома або в корчмах. Корчма — давньослов'янський громадський питний заклад. Корчмою називалося місце, куди народ сходився для пиття і їжі, для бесід і випивки з піснями і музикою. Корчма була вільною народною установою, мала значення ратуші і гостинного двору. У Києві корчми були важливими міськими закладами. Ні в одному письмовому свідоцтві часів Київської Русі не згадується пияцтво як соціально неприйнятна форма вживання алкоголю, що носить масовий характер. Зловживання алкоголем стримувалося в той час багатьма факторами. Алкогольні традиції на Русі визначалися ритуальним вживанням хмільних напоїв з нагоди знаменних подій, православних свят, весіль, хрестин, поминок, завершення збору врожаю тощо, і носили в цілому епізодичний характер. Алкогольні напої були не міцними. Більшість населення не мало надлишків продовольства для виробництва алкоголю. Алкогольні напої були відносно дорогими. На голодний шлунок алкоголь як правило не вживався: мед, пиво чи вино пили або на бенкеті, або в корчмі, де завжди подавалася їжа.

І. Г. Прижов у своїй історичній праці відзначав, що штучний (тобто одержуваний шляхом перегонки) міцний алкоголь (аль-кеголь — дух вина) був вперше відкритий арабським медиком і хіміком ар-Разі (Разесом), який народився в 860 році. В XIII столітті горілка з'являється в Європі й до XVI століття вживається як ліки або есенція й продається в аптеках. У якості алкогольного «напою» це зілля (зелене вино) стає відомим на Русі тільки в XVI столітті. Людям займатися продажем спиртного загалом було невластиво. Заборона на даний вид діяльності надходила, в першу чергу, від церкви, що піклувалася про безсмертя душ своєї пастви, про благочестиве, високоморальне життя народу. Тому заняття виноторгівлею було для православної людини найостаннішою, ганебною справою.