Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курс лекций орг. преступн ПОСЛЕДНЕЕ.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.64 Mб
Скачать

Література.

  1. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. – М., 2001.

  2. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – М., 2001.

  3. Гевко В.І. Використання оперативно-розшукової інформації у боротьбі з організованою злочинністю. //Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1997. – Том 7. – С.248-250.

  4. Громов Н.А. и др. Доказательства, доказывание и использование результатов ОРД. – М., 2005.

  5. Даньшин И.Н. К вопросу о борьбе с организованной преступностью. //Преступность, социальный контроль и защита прав личности. - Одесса, 1996. – С.50.

  6. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М., 1996.

  7. Журавель В.А. Розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. – Х.. 2005.

  8. Коновалова В.О. Криміналістичні аспекти боротьби з організованою злочинністю. //Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – Х., 1995. – С.343-345.

  9. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. /Под ред. Т.В. Аверьяновой и Р.С. Белкина. – М., 1997.

  10. Куликов В.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности. – Ульяновск, 1994.

  11. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия. – М., 1999.

  12. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности использования полученных результатов в ходе предварительного следствия. – М., 2003.

  13. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация. – М., 2000.

  14. Оперативно-розыскная деятельность. /Под ред. К.К. Горяинова, B.C. Овчинского, А.Ю. Шумилова. – М., 2001.

  15. Основы борьбы с организованной преступностью. /Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996.

  16. Основы оперативно-розыскной деятельности. /Под ред. В.Б. Рушайло. – СПб, 2000.

  17. Шумилов А.Ю. Курс основ оперативно-розыскной деятельности. – М., 2008.

Лекція 5. Криміналістична інформація – основа організації розкриття та розслідування злочинів

Поняття криміналістичної інформації – проблеми виявлення та застосування в розслідуванні. Характеристика інформації в сфері боротьби зі злочинністю. Поняття та цілі інформаційного забезпечення в правоохоронних органах. Структура та стан інформаційного забезпечення апаратів правоохоронних органів, основи організації розкриття та розслідування злочинів.

Шляхи вдосконалення інформаційного забезпечення. Класифікація криміналістичної інформації. Автоматизовані системи збору, обробки та накопичування криміналістичної інформації.

Доказування за своєю процесуальною сутністю є процес збирання, дослідження, оцінки й використання доказів. З погляду інформаційного змісту цей процес представляє собою отримання, вилучення, збирання, накопичення, зберігання, передачу, переробку й використання доказової інформації, що є змістом доказів.

Доказова інформація не є єдиним видом інформації, з якою має справу слідчий і суд у процесі провадження по справі. Крім процесуальних дій по збиранню, дослідженню й оцінці доказів, слідчий здійснює цілий комплекс організаційних, пошукових і інших заходів, що забезпечують доказування, але лежать за його рамками. У процесі цих заходів слідчий також отримує й переробляє певний обсяг інформації, але ця інформація не є доказовою, тому що її джерелом служать не зміни в середовищі, тобто докази, і самою цією інформацією ще нічого не доводиться. За допомогою цієї інформації суд і слідчий орієнтуються в явищах, фактах, так чи інакше пов'язаних з досліджуваною подією, але не тих, що входять до предмету доказування. Це відомості про місце знаходження можливих носіїв доказової інформації і їхньому характері, про умови, у яких будуть здійснюватися процесуальні дії по роботі з доказами, про зміст виробничих або інших процесів, з якими пов'язане виникнення доказів і т.п.

По своїй сутності всі ці відомості можуть бути названі орієнтуючою інформацією, а їхнє одержання може бути здійснене як процесуальним, так і непроцесуальним шляхом. Якщо виявлення доказів можливо тільки при проведенні спеціально передбачених законом слідчих і судових дій, то одержання орієнтуючої інформації – результат діяльності не тільки слідчого, але й оперативних працівників міліції, спеціалістів й інших осіб. Основним каналом одержання такої інформації є оперативно-розшукові заходи, здійснювані органами, які стосовно до процесу доказування відіграють роль засобів одержання орієнтуючої інформації. Змістом орієнтуючої інформації, отриманої з непроцесуальних джерел, може бути:

  • вказівка на об'єкти - можливі носії доказової інформації: їхній характер, місцезнаходження, способи одержання від них джерел доказів, найбільш доцільні прийоми процесуального використання;

  • відомості про можливе поводження учасників процесу доказування на слідстві й у суді;

  • орієнтуючі дані про обставини, які підлягають доказуванню, що дозволяють вирішити питання про вибір найбільш ефективних засобів доказування, тактичних і технічних прийомів збирання доказів;

  • відомості, що дозволяють правильно оцінити зібрані в справі докази.

Таке визначення ролі оперативно-розшукової діяльності аж ніяк не применшує її значення в боротьбі зі злочинністю. Сприяння процесу доказування зовсім не вичерпує зміст оперативно-розшукової діяльності, тому що головне її завдання - запобігання й припинення злочинів, розшук різних об'єктів, що мають значення для справи.

Таким чином, пізнання події минулого здійснюється за допомогою інформаційних процесів, що виступають як засоби пізнання по гносеологічному ланцюжку: факт - відбиття - інформація - знання.

Не можна погодитися з вузьким розумінням криміналістичної інформації, що зводиться до змісту відомостей за даними кримінальної реєстрації (криміналістичних обліків).

Інформаційні процеси в діяльності з розслідування злочинів відрізняються великою складністю й специфічністю. Криміналістично значима інформація найчастіше не лежить на поверхні, не надходить сама по заздалегідь відомих каналах у розпорядження правоохоронних органів. Оволодіння корисною інформацією поєднано з подоланням численних труднощів, перешкод і завалів. Образно кажучи, розслідування злочинів, представляється "битвою за інформацію".

Специфічна складність інформаційних процесів у розслідуванні злочинів обумовлюється рядом обставин:

  • неочевидність джерел інформації, що знаходяться у навколишньому середовищі, яке досліджується, у т.ч. обстановці місця події, і об'єктивні труднощі у визначенні їх відносності до пізнаваної події;

  • фрагментарність інформації стосовно досліджуваної події, що ускладнює її пошук, виявлення й оцінку;

  • навмисні дії осіб, яке маскують джерела інформації, що перешкоджає її виявленню й адекватному сприйняттю;

  • перекручування або знищення інформації, яка цікавить слідчого, про обставини розслідуваної події, що виникає в результаті об'єктивних умов (дощ, пожежа), а також наміру або омани зацікавлених осіб;

  • небажання в певних випадках передавати слідчому інформацію, що його цікавить (утаювання інформації);

  • певні труднощі, пов'язані з належним правовим оформленням процесу виявлення інформації і її джерел, засвідчення, фіксації інформації, одержання в ході оперативно-розшукової діяльності й введення її в кримінальне судочинство.

Одержання, зберігання, передача й переробка доказової інформації здійснюється на всьому протязі процесу доказування. Ці стадії руху настільки тісно пов'язані один з одним, настільки проникають одна в іншу, що можуть бути розчленовані тільки умовно. Проте, на кожній стадії доказування переважає, домінує певна сторона цього єдиного по своїй сутності інформаційного процесу. Необхідно коротенько представити інформаційний зміст кожної стадії роботи з доказами.

Як початкова стадія доказування, збирання доказів припускає їхнє виявлення, тобто відшукання, виявлення, звернення уваги на ті або інші фактичні дані, що мають доказове значення; фіксацію доказів, їхнє закріплення у встановленому законом порядку; вилучення доказів, що переслідує ціль забезпечення можливості їхнього використання для доказування й збереження для слідства й суду.

На цій стадії доказування:

  • виявляються об'єкти, що є "носіями джерел" доказів, - речі й особи як матеріальні носії інформаційних сигналів;

  • здійснюється передача інформаційних сигналів від їхніх носіїв до слідчого або суду - шляхом одержання показань, огляду речових доказів або місця події;

  • установлюються носії доказової інформації, тобто докази, і приймаються міри до збереження всього обсягу доказової інформації;

  • одержувана інформація попередньо оцінюється як доказова, а її носій як доказ. Оцінка ця носить попередній характер, тому що остаточно судити про доказове значення фактичних даних можна тільки після їхнього дослідження;

  • накопичуються джерела доказової інформації й, отже, сама доказова інформація. Цій меті служать процесуальні засоби фіксації доказів: протоколювання, одержання зліпків і відбитків слідів та ін.

Отже на стадії збирання доказів відбувається, головним чином, виявлення доказової інформації, її передача й накопичення. Залежно від застосовуваного при збиранні доказів слідчим або судом методу пізнання міняються й шляхи руху інформації, змінюється коло й роль тих факторів, які визначають можливість і ступінь її перекручувань при передачі. При цьому різні методи пізнання відіграють різну роль у цьому процесі.

Спостереження, як окремий метод пізнання при доказуванні, служить, головним чином, цілям одержання доказової інформації. А.М.Коршунов охарактеризував інформаційний зміст спостереження, відзначивши, що сприйняття несе в собі інформацію про ті сторони об'єкта, які безпосередньо це відображають. Ця інформація не просто включається в зміст сприйняття, а становить його сутність.

При застосуванні в доказуванні такого методу пізнання, як вимір, доказова інформація, що міститься в інформаційному сигналі, надходить до адресата через міру, з якою рівняється вимірюваний об'єкт або відношення. За допомогою міри або вимірювального пристрою відбувається перекодування інформації й вираження її в знаках, доступних адресатові. Перекручування інформації при її передачі залежить від ступеня точності мір і вимірювальних приладів і від правильності самих операцій вимірювання.

Ще складніше шлях руху доказової інформації при описі. Сам по собі опис виступає в доказуванні як певний етап в узагальненні отриманої доказової інформації й засіб її фіксації у встановленому законом порядку.

При безпосередньому описі:

  • при відповідному спостереженню й виміру - сприйнята інформація відразу ж переноситься в опис;

  • при фрагментарному - сприйнята інформація частково відразу переноситься в опис, а частково відбивається в пам'яті суб'єкта опису. Потім на базі фрагментарного опису й відбитої інформації через відтворення останньої складається повний опис інформації;

  • при наступному - сприйнята інформація відбивається в пам'яті суб'єкта опису, потім ним подумки відтворюється й уже переноситься в опис.

При опосередкованому описі інформація сприймається, запам'ятовується в пам'яті суб'єкта - власника інформації (свідка, потерпілого, підозрюваного та ін.), подумки відтворюється ним і передається суб'єктові опису. Передача інформації від імені особи, яка володіє нею, слідчому або суду може відбуватися у формі мовного вираження уявного образу об'єкта, що підлягає опису, його графічного вираження, пізнавання самого відбитого об'єкта або вказівки на аналогічний об'єкт. Все це фактично різні інформаційні коди, тобто форми вираження інформаційних сигналів.

Інформаційна сторона порівняння укладається в зіставленні порцій однорідної інформації з метою виявлення збігів або розходжень їх кількісних і якісних характеристик і одержання на основі цієї операції нової доказової інформації про об'єкти порівняння.

Кожен з перерахованих окремих методів пізнання може служити цілям, як виявлення, так і фіксації доказів. Інформаційна сутність методів фіксації доказів укладається в тім, що з їхньою допомогою:

  • проводиться перекодування доказової інформації, що надходить від матеріального носія інформаційних сигналів до адресата інформації - слідчому або суду;

  • забезпечується збереження доказової інформації для кількаразового використання її в процесі доказування;

  • завдяки збереженню порції інформації, яка надходить, забезпечується можливість її накопичення до меж, що виражають повне встановлення предмета доказування, тобто до моменту доказуваності всіх обставин, що входять у предмет доказування;

  • одержує своє матеріальне вираження відбір інформації про подію: фіксується не вся інформація, що надходить до слідчого або суду, а лише та, яка стосується предмета доказування, яка допускається законом й істотна з погляду предмета доказування.

Характеристика інформаційної сутності окремих методів пізнання, які застосовуються при доказуванні, зберігає чинність не тільки на стадії збирання доказів, у т.ч. і при їхній фіксації, але й при дослідженні й оцінці доказів - наступних етапах доказування.

Інформація, що міститься в доказі, може стати доступною слідчому або суду при простому розгляді доказу, ознайомленні з ним, коли його сутність лежить на поверхні й її пізнання не вимагає спеціальних прийомів або засобів дослідження. Інакша справа з побічними доказами. Щоб усвідомити зміст побічного доказу, потрібно пізнати зміст інших доказів, іншими словами, зміст окремого доказу пізнається через зміст сукупності доказів.

Оцінка доказів являє собою логічний процес установлення допустимості й належності доказів, наявності й характеру зв'язків між ними, визначення значення й шляхів використання доказів для виявлення істини.

Оцінка доказів застосовується для того, щоб з'ясувати згідно ст. 67 КПК України:

  • чи припустиме використання даного інформаційного сигналу як доказа, чи не суперечить це закону, принципам доказування;

  • чи відноситься оцінювана інформація до справи і який характер її зв'язку із уже оціненою інформацією;

  • яке значення оцінюваної інформації з погляду досягнення цілей доказування, чи представляє вона в сукупності з іншою інформацією підстави для прийняття того або іншого процесуального рішення в справі;

  • як може бути використана оцінювана доказова інформація в процесі подальшого доказування.

Процес накопичення, дослідження й оцінки доказової інформації відображає перехід від імовірного до достовірного знання при доказуванні.

Одним з основних слідчих дій, у результаті яких збирається, досліджується й фіксується більша частина інформації зі справи, є огляд місця події.

Огляд місця події характеризується в криміналістичній літературі як найбільш складна й інформаційно-значима слідча дія. Огляд місця події, проведений як слідчим, так і працівниками органів дізнання, здійснюється з дотриманням всіх кримінально-процесуальних і тактичних положень, що визначають методи й прийоми кожного його виду.

Порядок збирання інформації, її обсяг й формування на її основі моделі події злочину залежить від ситуації, що склалася до початку огляду місця, де воно відбулося. Таких ситуацій може скластися безліч, але з них можна виділити три основні, які визначаються слідчим після прибуття на місце події:

  • на місці події є всі особи, причетні до події, яка сталася: свідки-очевидці, потерпілі, підозрювані (злочинці). Крім того, є різного роду сліди, предмети, пов'язані з подією, і інші фактичні обставини, значення яких може бути пояснено присутніми особами (із числа причетних до події);

  • на місці події можуть бути встановлені окремі особи із числа причетних до події (свідок-очевидець, потерпілий) і деякі предмети й сліди, значення яких частково може бути пояснено зазначеними особами;

  • на місці події відсутні які-небудь особи, причетні до події, що сталася (або може знаходитись труп одного з них), але обстановка місця події дозволяє судити про характер події (виявлення трупа з ознаками насильницької смерті, вибух на об'єкті, пожежа, залізнична катастрофа й т.п.).

В інформаційну модель розслідуваної події повинна бути включена наступна інформація, виявлена при огляді місця події й що характеризує:

  • розташування даного місця щодо відомих орієнтирів певної території, його найменування, межі, характер підходу до нього, розташування предметів на ньому, їх опис;

  • кількість осіб, що були на цьому місці;

  • напрямок їхнього пересування до даного місця й у його межах і характер їхнього пересування й дій (ходіння, повзання, боротьба, напад, оборона);

  • характер слідів, залишених на ґрунті, на траві, на навколишній рослинності, на підлозі, на стінах, на різних предметах обстановки;

  • предмети, принесені на дане місце учасниками події;

  • характер використання цих предметів у події.

Оскільки подія злочину в більшості випадків пов'язана з діями злочинців і інших осіб, головне завдання огляду місця події - виявлення слідів цих дій. Створення моделі події починається з моделювання можливостей проникнення на місце події й уходу з нього одного або декількох осіб.

Іноді ухвалення рішення про вчинення злочину певного характеру залежить від наявності можливості проникнути в дане місце й вийти з нього непомітно. Уже в оглядовій стадії можна встановити наявність або відсутність можливості проникнення на дане місце з певних сторін. При цьому виявляються сліди на підходах до місця події й аналогічні їм по категоріях і розмірам - у межах місця події, що дасть уявлення про проникнення в дане місце з однієї сторони й виходу з нього в іншому напрямку, а також про пересування в даному місці.

Отримавши уявлення про це, слідчий моделює стан обстановки місця події до випадку, що розслідується, і після нього, зміни, внесені даною подією.

Дослідження знайдених предметів з погляду виявлення їхнього призначення, стану, наявності на них слідів користування або впливу на них, їхнього місцезнаходження стосовно інших предметів і слідів на місці події дозволяє отримати інформацію для моделювання механізму вчинення злочину і відобразити в ньому роль зазначених предметів.

Іноді збирання інформації для моделювання об'єктивної сторони розслідуваного злочину доцільно почати не з окремого ознайомлення зі слідами на місці події, а з детального дослідження далеких підступів до нього, з обстановки, що оточує місце події. Така рекомендація ставиться до тих випадків, коли слідчому відомі кінцеві результати злочину (наприклад, розкрадання яких-небудь цінностей, що мають великі габарити, розбійні напади на відкритій місцевості й т.п.).

Метою такого дослідження є моделювання обставин, що полегшили вчинення злочину й сприяли йому. І саме головне - таке моделювання дозволить виявити інформацію для наступного моделювання особистості злочинця.

У міру вивчення обставин місця події й виявленню різної інформації, пов'язаної із вчиненим на ньому злочином, слідчий не обмежується простим її накопиченням, не механічно збирає колекцію різних виявлених фактів, а творчо осмислює їх у ході огляду.

Зіставляючи при огляді різні імовірнісні моделі, слідчий може по-новому оцінити накопичену в них інформацію, визнати неспроможність деяких версій і стосовних до них імовірнісних моделей і відмовитися від подальшої їхньої перевірки.

Уявна діяльність слідчого в процесі огляду місця події спрямована на створення як інформаційних моделей події злочину й імовірнісних моделей окремих його обставин, так і організаційно-тактичних моделей дій, а сам він при огляді одночасно виявляє необхідну інформацію, що забезпечує належне їх проведення.

Інформаційне трактування поняття речового доказу і його поширення на речовинну обстановку місця події обумовили вивчення обстановки місця події з позиції інформаційного й системно-структурного підходу. При цьому кожний предмет, відображення, явище, вивчається не саме по собі, а як елементи складної специфічної системи, що має свій зміст, розвиток і обмеженість в часі й просторі.

Спочатку вивчаються найбільш прості елементи, потім - більше складні; спочатку вивчаються самі елементи, потім зв'язки між ними; при цьому спочатку вивчають більш прості зв'язки, потім - більше складні.

Системно-структурний підхід до аналізу матеріальної обстановки злочину знайшов своє відображення в так званих ситуалогічних дослідженнях місця події, при яких матеріальна обстановка місця події розглядається як цілісна система.

Звідси перше завдання системного підходу - охопити вивченням всі елементи системи й зв'язки між ними. Друга - спостерігаючи статистичні зв'язки між елементами, відновити динамічні зв'язки на основі декодування слідів і механізму їхнього утворення. У підсумку встановлюється, які дії й у якій послідовності відбувалися на місці події, за допомогою яких засобів і інструментів, якими суб'єктами й для досягнення яких цілей. У процесі з'ясування цих обставин розрізняють ситуації: яка виявляється слідчим при огляді; яка сформована в результаті вчинення злочину, якщо до моменту слідчого огляду вона була змінена; початкову, тобто існуючу до злочину; проміжні, тобто події, що формувалися на різних етапах.

Дослідження із зазначених позицій допомагає встановити, які із проміжних ситуацій могли мати місце, а які не могли. Більшу роль при цьому відіграє використання накопичених даних про типові ситуації.

Для здійснення ситуаційного аналізу місця події слідчий залучає спеціалістів, експертів. Їхня консультативна допомога покликана забезпечити повноту аналізу матеріальної обстановки місця події при чільній ролі слідчого. При цьому необхідно постійно пам'ятати, що об'єктом дослідження при ситуаційному аналізі є подія злочину, а не окремого його відбиття, зафіксованого в тих чи інших об'єктах матеріальної обстановки.

Деякі вчені вносять, на наш погляд, досить спірні пропозиції про проведення "ситуаційної експертизи місця події", тим самим звівши нанівець роль слідчого огляду як способу витягу інформації й означає підміну слідчого експертом. Правильно було б говорити не про ситуаційну експертизу місця події, а про ситуалогічний аналіз, як метод дослідження місця події, реалізований слідчим на основі системного підходу при участі спеціалістів і експертів.

Розкриття таємниці багатьох злочинів являє собою нелегке завдання, що вимагає від слідчого значних зусиль, зосередженості, великого професійного й життєвого досвіду.

У схематичному виді це завдання зводиться до того, щоб пізнати минулу подія по обмеженому числу ознак, часом досить малопомітних. Частіше розслідування ускладнюється тим, що злочин, як правило, відбувається під час відсутності очевидців. У цій важкій і кропіткій роботі неоціненну послугу надають речові докази. Як показує слідча й судова практика, речові докази використовуються майже в кожній скільки-небудь серйозній кримінальній справі.

У зразковий перелік предметів, що підпадають під поняття речових доказів, включені наступні:

  • ті, що застосовуються як знаряддя злочину;

  • ті, що зберегли на собі сліди злочину;

  • ті, які є об'єктами злочинних дій обвинувачуваного;

  • гроші й інші цінності, нажиті злочинним шляхом.

Знаряддями злочину є не тільки пристосовані, спеціально призначені для злочинної діяльності (підроблені ключі, відмички й ін.), але також предмети всілякого побутового й іншого призначення, за допомогою яких вчиняються ті чи інші злочини. Це - вогнепальна й холодна зброя по справах про вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, розбійних нападах, зґвалтуваннях; знаряддя злому по справах про крадіжки; автомашини, мотоцикли, велосипеди й інші транспортні засоби, які використовуються для здійснення розкрадань.

Знаряддям злочину може бути не тільки виріб - продукт людської діяльності, - але й природний, неопрацьований матеріал (наприклад, камінь, яким заподіяно тілесні ушкодження).

У ролі речових доказів нерідко виступають предмети, що є носіями слідів рук, ніг, зубів злочинців, ніг тварин, відображення зовнішньої будови тих або інших предметів (зброї, знарядь злому й інструментів, транспортних засобів і ін.), різного роду речовин (крові, фарби й т.д.).

Поряд зі слідами злочину й злочинця, що вилучають у натурі, речовими доказами є копії слідів у вигляді об'ємних моделей і відбитків.

Як речовинні джерела криміналістичної інформації можуть фігурувати будь-які предмети, здатні нести інформацію про фактичні обставини, що мають значення для розслідування й розкриття злочину. Це - інформація про зовнішні ознаки предмета, що залишив сліди:

  • про його внутрішні властивості й структуру;

  • про функціонально-динамічні комплекси особи, що відобразилися зовні;

  • про механізм слідоутворення;

  • про спосіб дії злочинця й інших обставинах події злочину.

Інформація про механізм вчинення злочину відображається в зміні положення об'єкта, його переміщенні, виникненні матеріально-фіксованих слідів як результату взаємодії об'єкта й навколишнього середовища, появі нових предметів у даному місці й у певний період і т.п. Пізнаючи механізм таких змін, можна судити як про фрагменти злочинної дії, так і в цілому про злочинну подію.

У речових джерелах інформації про розслідувану подію інформація зафіксована у формі "природного коду" у вигляді змін матеріальних властивостей джерел і відображається в їхніх ознаках.

Поняття речового джерела не можна ототожнювати з поняттям речового доказу. Речовинні джерела виникають до порушення кримінальної справи й фігурують як такі до того, коли вони будуть залучені до справи як речові докази. Однак уже на цьому етапі вони можуть бути використані для вилучення інформації як необхідної для порушення кримінальної справи (наприклад, вивчення в ході огляду слідів злому, дослідження трупа й т.п.).

Деяка частина речових джерел може не стати речовими доказами, хоча інформація, що зберігається в ній, буде використана в оперативно-тактичних цілях, наприклад, в оперативно-розшуковій діяльності, для побудови слідчих версій, для вибору правильного тактичного рішення в певній слідчій ситуації.

Більша частина речовинних джерел криміналістичної інформації по мірі їхнього виявлення, вилучення й прилучення до справи стає речовими доказами. Поняття речового доказу характеризують не тільки доказове значення фактичної обставини, але й речовинну природу цього джерела інформації.

Великий діапазон зв'язків речових доказів з подією злочину дозволяє практикувати поняття речового доказу досить широко, включаючи в нього як окремі предмети (знаряддя й засоби вчинення злочину), так і речову обстановку в цілому, маючи на увазі під нею складний комплекс матеріальних об'єктів, об'єднаних процесами, що характеризують механізм злочинної події, яка сталася. Подібний підхід покликаний розширити можливості витягу інформації таким чином, щоб не тільки окремі сліди як відбиття дії дозволяли б судити про те, що сталося, але й такі елементи, як: наявність або відсутність окремих об'єктів; використання об'єктів учасниками події; зміна первісного стану об'єкта або матеріальної обстановки в цілому.

Серед речових джерел інформації найбільш істотним для пізнання механізму злочину є сліди. У самому загальному розумінні слідами злочину можуть уважатися будь-які зміни середовища, що виникли в ній у зв'язку із вчиненням злочину. Розрізняють сліди як окремі відбитки події у свідомості людей і як матеріальні відбитки на предметах і в зміні обстановки.

Визначаються "сліди в широкому розумінні" як будь-які наслідки злочину, у т.ч. і настання злочинного результату; і "сліди у вузькому розумінні" як відображення тільки зовнішньої будови об'єкта.

Матеріальні сліди являють собою відображення зовнішньої будови матеріальних об'єктів, механізму їхнього утворення, будь-які матеріальні зміни, що несуть інформацію про розслідувану подію: сліди осіб, тварин і предметів, фотознімки, рукописи, часточки матеріалів, речовин, виробів, зміни стану речей і т.п.

Як матеріальні джерела інформації можуть виступати також копії слідів (моделі, зліпки), які запропоновано уважати похідними речовими доказами, у відмінності від первісних. Первісними прийнято називати докази, що є джерелами відомостей про факти, які підлягають встановленню, а похідними - докази, що містять відомості, узяті з іншого джерела.

Принципова можливість результативного застосування похідних речових доказів у процесі доказування нерозривно пов'язана з технікою їхнього одержання, з різними способами й методами використання науково-технічних засобів. Науково-технічні засоби, спеціальні прийоми й методи дозволяють не тільки виявити й зафіксувати речові докази, але й виявити слабковидимі або зовсім невидимі ознаки останніх.

Якість і повнота відомостей, що містяться в похідному речовому доказі, перебувають у прямій залежності, по-перше, від характеру слідів, прийомів і методів, які застосовуються для виявлення й фіксації ознак первісного речового доказу, і, по-друге, від кваліфікації особи, що використовує науково-технічні засоби при моделюванні цього доказу. Ефективність діяльності з отримання похідного речового доказу визначається також рядом умов, дотримання яких необхідно при застосуванні науково-технічних засобів. Виділяються дві групи таких умов: об'єктивні й суб'єктивні.

До першої групи варто віднести:

  • наукову обґрунтованість застосовуваних засобів і методів при одержанні похідного речового доказу;

  • законність застосовуваних для цієї мети засобів і методів;

  • рівень розробки й освоєння використовуваних технічних засобів.

У другу групу входять: правильний вибір необхідних засобів і найбільш ефективних методів і прийомів їхнього застосування, а також кваліфікація особи і її вміння використати обрані засоби, методи й прийоми для одержання похідних речових доказів.

Наукова обґрунтованість застосовуваних засобів і методів означають, що застосовувані для одержання похідного речового доказу науково-технічні засоби й методи повинні бути засновані на новітніх досягненнях науки й техніки.

В основу застосовуваних методик повинні бути покладені положення, розроблені наукою. Однією з обов'язкових умов, що підтверджують наукову обґрунтованість рекомендованих засобів і методів, є перевірка їх практикою, визначення ступеня точності одержуваних даних у результаті багаторазових експериментів.

Законність засобів і методів, застосовуваних для одержання похідних речових доказів, передбачає суворе дотримання загальних принципів і конкретних приписів кримінально-процесуального закону, а також таке виконання слідчих і судових дій із застосуванням науково-технічних засобів, що не суперечило б загальним принципам права.

Говорячи про рівень розробки й освоєння використовуваних технічних засобів, потрібно відзначити, що технічні засоби, застосовувані в роботі слідчого, діляться на наступні групи, які використовуються для одержання похідного речового доказу: засоби виявлення слідів і інших об'єктів; засоби фіксації; засоби вилучення.

Оскільки в похідному речовому доказі повинні відображатися максимально точно й повно істотні ознаки первісного речового доказу і їх необхідно зберегти на тривалий час, то потрібно, щоб застосовувані при одержанні похідних речових доказів науково-технічні засоби відповідали певним вимогам. Наприклад, стосовно до сліду: отримана модель сліду повинна бути міцною, постійною за формою, розмірами; на збереження її ознак не повинні впливати температура, вологість, інші фактори.

Методика виготовлення похідних речових доказів повинна бути відносно простою, містити точні, докладні рекомендації. Одержання похідного доказу потрібно здійснювати в короткий час. Науково-технічні засоби повинні забезпечувати швидкість виявлення ознак речового доказу, повне, точне й чітке відображення цих ознак.

Ефект застосування відповідною особою науково-технічних засобів і методів для одержання похідних речових доказів перебуває в прямій залежності від рівня знань даної особи, її кваліфікації.

Часто трапляється так, що наявні в розпорядженні слідчого засоби не дозволяють виявити й зафіксувати необхідні ознаки об'єкта. У таких випадках, якщо це можливо, треба вилучити виявлений предмет, надійно впакувати його, щоб не ушкодити присутні на ньому сліди, і провести спеціальний (повторний) його огляд із застосуванням відповідних науково-технічних засобів у кабінеті слідчого, найкраще за участю спеціаліста.

Вивчення слідчої, судової й експертної практики показує, що в ряді випадків деяка втрата ознак об'єкта, який моделюється, або неможливість використання отриманої моделі пояснюється недостатньо кваліфікованим використанням науково-технічних засобів при моделюванні первісного доказу.

Визначаючи коло речовинних джерел криміналістичної інформації, не можна не включати в їхній перелік такі допоміжні технічні засоби, як зразки, призначені для порівняльного дослідження. Відсутність подібних зразків або їхня недостатня інформативність здатні унеможливити дослідження самого речовинного джерела. Зразки, призначені для порівняльного дослідження, тільки тоді відповідають своєму призначенню, коли є носіями інформації про комплекс ознак об'єкта, що перевіряється, необхідний для ідентифікації.

Із сказаного випливає, що до речовинних джерел криміналістичної інформації повинні бути віднесені: будь-які об'єкти, що відображають інформацію, необхідну для розкриття й розслідування злочину, у формі зміни матеріальних властивостей і ознак джерела, у т.ч. речові докази; матеріальні моделі слідів; зразки, необхідні для порівняльного аналізу.

До джерел криміналістичної інформації відносяться також показання потерпілих, свідків, підозрюваних і обвинувачуваних - «носіїв» кримінально-релевантної інформації, які відбивають певні обставини, що відносяться до розслідуваної події у вигляді уявних образів, психічних відображень людей, подій і явищ.

У пошуку джерел криміналістичної інформації найчастіше використовується паралельно кілька методів, які нерідко стосуються компетенції різних учасників (суб'єктів) пошуку: слідчого, експерта, спеціаліста, оперативного працівника.

При мінімумі вказівок на можливі носії криміналістичної інформації в план дій включаються методи суцільного або вибіркового пошуку. Суцільний пошук передбачає також такі заходи, як суцільне прочісування місцевості, опитування населення селища й т.п. При вибірковому пошуку визначається його напрямок з урахуванням обставин як даної, так і аналогічної справи. Успіх такого пошуку може бути забезпечений розробкою відповідних пошукових дій при типових пошукових ситуаціях.

До непроцесуальних форм пошуку джерел криміналістичної інформації відносяться:

  • опитування населення певного житлового масиву, району, осіб певної професії (водіїв таксі, офіціантів і ін.), осіб, що систематично з'являються в певному місці в певний час, з метою одержання інформації про можливих свідків, потерпілих, підозрюваних, речові докази або іншу інформацію про злочин, а також звертання до населення з такою ж метою з використанням засобів масової інформації;

  • використання матеріалів інформаційних центрів, а також криміналістичних і інших обліків;

  • здійснення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів;

  • одержання й аналіз газетних повідомлень, а також листів і телефонних повідомлень, у т.ч. анонімних, які містять інформацію стосовно справи.

Процесуальні й непроцесуальні форми пошуку й залучення криміналістичної інформації взаємно доповнюють один одного. Так, при допиті можуть бути виявлені лише обставини, які повинні бути перевірені непроцесуальними шляхом, наприклад, спостереженням за певним об'єктом. Непроцесуальні джерела можуть стати процесуальними.

Криміналістична інформація, яка отримана з непроцесуальних джерел, може сприяти виявленню й правильній оцінці доказової інформації. З них можна одержати відомості:

  • про можливі носії доказової інформації і їхнє місце знаходженні (про схованки, про місце поховання трупа, про осіб, що володіють потрібними даними й т.п.), а також про характерні риси цих носіїв (наприклад, про зв'язки підозрюваних, їхніх взаєминах і т.п.), знання яких сприяє правильному вибору тактичних і технічних заходів пошуку й дослідження;

  • про можливе поводження учасників процесу й свідків на допитах;

  • про інформацію, що може бути отримана шляхом дослідження тих або інших носіїв. Знання цього сприяє оцінці отриманої інформації.

Криміналістична інформація, яка отримана з непроцесуальних джерел, має орієнтуючий характер, але це не применшує її значення в попередженні й припиненні злочинної діяльності, а також у виборі найбільш доцільних тактичних і технічних заходів при одержанні доказової інформації.

Частина джерел криміналістичної інформації попадає в поле зору слідчого або оперативного працівника по ходу роботи над розкриттям злочину (заяви про вчинені злочини й т.п.).

Дані криміналістичних обліків і інших реєстраційних систем надходять у розпорядження слідчого по запитах. Розвиток систем обліку й реєстрації йде в напрямку автоматизації інформаційного обслуговування слідства, при якому дані, що мають відношення до справи, будуть надходити до слідчого без запитів, лише в результаті постановки на облік кримінальної справи, яка порушується, й осіб, що проходять по цій справі.

При всьому при цьому виявлення джерел криміналістичної інформації найчастіше жадає від слідчого, спеціаліста, експерта або оперативного працівника більших зусиль, цілеспрямованої, напруженої роботи на основі знання криміналістичної методики пошуку. Загальна криміналістична методика пошуку джерел криміналістичної інформації містить у собі: методи пошуку, розроблені й регламентовані криміналістикою; використання свого особистого або чужого досвіду з розкриття аналогічних злочинів; результати вивчення способу вчинення розслідуваного злочину з урахуванням уявної реконструкції обставин події, типових слідчих ситуацій і версій.

Криміналістичні методи пошуку джерел криміналістичної інформації являють собою науково обґрунтовані, перевірені практикою й цілеспрямовані способи дії, що виправдали себе, застосовувані відповідно до вимог законності й етичних норм, спрямовані на виявлення носіїв криміналістичної інформації.

При пошуку джерел криміналістичної інформації часто користуються не тільки ідеальними, але й матеріальними моделями. Вони являють собою реально існуючі речі, що є в певному розумінні аналогами речей оригіналів (як фотознімки, зроблені по предметах криміналістичних колекцій, наприклад, колекцій гумових підошов взуття). Для пред'явлення при опитуванні або для передачі по телебаченню часто здобуваються для цієї мети аналоги розшукуваного об'єкта. Іноді виготовляються не моделі, а реконструкції об'єктів (наприклад, реконструкція обличчя людини по її кістковим останкам). Створення моделей або реконструкцій, як правило, пов'язане із класифікацією предметів, тобто з визначенням їхнього типу й класу, роду й виду.

Матеріальні моделі об'єкта, що шукається, можуть бути виготовлені експертами на основі вивчення ідентифікуючих об'єктів.

Потерпілий, свідок іноді самі можуть зробити замальовки особи або предметів. Більш складним є процес створення пошукових моделей, коли зі слів потерпілого чи свідка експерт або художник складає композиційний портрет розшукуваної особи.

Істотне значення для вибору тактичних прийомів і технічних засобів пошуку джерел криміналістичної інформації має вивчення закономірностей процесів формування й перетворення інформації. З урахуванням таких психологічних закономірностей формування показань, закономірностей слідоутворення й інших змін та зі знанням закономірностей формування показань можна визначити, хто і як міг сприйняти обставини події, якими цікавиться слідство, і в такий спосіб визначити коло можливих свідків.

Крім загальної є й окремі криміналістичні методики пошуку джерел криміналістичної інформації, пов'язані з використанням певних технічних засобів і способів. З погляду методики пошуку матеріальні носії криміналістичної інформації можуть бути класифіковані на видимі і невидимі неозброєним оком. Для виявлення останніх повинні бути застосовані ті або інші технічні засоби й способи.

Невидимість матеріальних джерел криміналістичної інформації є слідством їх:

  • мікроскопічного або субмікроскопічного розміру;

  • малого контрасту із фоном, на якому вони спостерігаються;

  • прихованого розташування.

Для пошуку й виявлення невидимих об'єктів методи обираються, насамперед, з урахуванням зазначених вище факторів. Зміни мікроскопічного розміру можуть бути спостережувані під мікроскопом, а зміни субмікроскопічного розміру підтверджуються фізико-хімічними або біологічними методами дослідження.

Для створення або збільшення контрасту можуть бути використані методи фізичного або хімічного фарбування залишкового чи тимчасового характеру, а також спостереження за допомогою інтерфераційного або поляризаційного мікроскопа. З погляду збереження речового доказу більш вигідними для цієї мети є фотооптичні методи (спеціальні види висвітлення, використання світлофільтрів і зйомка на спеціальні фотоматеріали) і особливо електронно-оптичні перетворення. Оптична неоднорідність, що не досягає порога розрізнення людським оком, може бути виявлена методами спектрофотометрії. Для виявлення прихованого носія криміналістичної інформації використовуються спеціальні шукачі (металошукачі, шукач трупів і т.п.) або промені електромагнітного спектра, що мають здатність проникати через певні шари, наприклад, рентген для виявлення замурованої схованки, інфрачервона фотографія залитого плямою тексту, а також фізичні й хімічні методи зняття верхнього шару. Спеціальними засобами пошуку є пошуковий собака, здатна йти по невидимих слідах, давати сигнали про захованих людей і предмети.

Пошукові предмети, засоби виявлення носіїв криміналістичної інформації у важкодоступних місцях входять у спеціалізовані набори. Вони звичайно містять комплекти для освітлення місця події, для виробництва фото- і відеозапису, складання схем і креслень, для дактилоскопірування живих осіб і трупів, для роботи зі слідами трасологічного характеру, для збирання мікрочастинок, а також набір інструментів для вилучення речових доказів в оригіналі й набір ручних пакувальних засобів, засоби виміру, засоби огородження місця події, спеціалізовану пошукову апаратуру й ін.

Загальним завданням фіксації й засвідчення криміналістичної інформації є забезпечення процесуального закріплення найбільшої кількості первісної інформації, що міститься в предметному й інших джерелах, і збереження її для подальшого дослідження, оцінки й використання в доказуванні. Таке завдання обумовлене складністю інформаційно-відбивних процесів, що супроводжують формування доказової інформації, а також можливістю її наступної трансформації, втрати й перекручування.

Криміналістичні методи, прийоми й засоби фіксації доказової інформації мають своєю метою відбиття фактичних даних у певному їхньому стані на конкретний момент і спрямоване на матеріальне закріплення ознак предметів і інших даних, пов'язаних зі злочином, у первісному стані, перекладом інформації з менш стійкої системи в більш стійку (наприклад, усного мовлення - у магнітофонний запис); забезпечення вірогідності відображення відтворених даних; забезпечення збереження властивостей і ознак предметних джерел, які мають значення для кримінальної справи, в незмінному виді; забезпечення можливості накопичення інформації, що надійшла, до меж, необхідних для вирішення завдань доказування; забезпечення можливості багаторазового використання зафіксованої інформації її споживачем (адресатом) - слідчим, експертом і судом з метою доказування юридично значимих обставин розслідуваної події.

При фіксації криміналістичної інформації важливого значення набуває документальне засвідчення точного дотримання всіх установлених законом умов виявлення фактичних даних і джерел відомостей про них. Фіксація фактичних даних забезпечує перетворення цих даних у судові докази, але лише при наявності документального свідоцтва про дотримання процесуальної форми, що гарантує вірогідність установлених даних. Фіксація й засвідчення інформації - взаємозалежні й взаємообумовлені процеси, що відображають дві сторони єдиного процесу закріплення інформації: науково-технічну, криміналістичну (фіксація) і процесуальну (засвідчення й документування зібраних доказів).

Самим універсальним методом фіксації й засвідчення є опис. У процесі доказування він здійснюється в протоколах процесуальних дій і актах експертизи, а в оперативній діяльності - у відповідних відомчих документах.

У протоколах вказуються ті ознаки об'єкта й викладаються ті елементи показань, які здатні дати повне уявлення про них, і, насамперед ті, які є істотними з погляду доказового права й криміналістики. Загальновідомо, що будь-який матеріальний об'єкт має незліченну кількість властивостей і їхніх ознак. Фіксація й дослідження всіх цих ознак і властивостей практично неможлива й недоцільна. Тому криміналісти розробляють критерії відбору інформації, що підлягає фіксації й дослідженню. У криміналістичних рекомендаціях повинні міститися вказівки на істотні ознаки виявлених предметів, на об'єктивні способи їхнього опису, а також досягнуті оптимальні форми змісту протоколу. У протоколюванні в найбільш повному виді здійснюються функції фіксації й засвідчення, тому воно є універсальним і обов'язковим.

Однак з погляду передачі інформації опис, при всій своїй універсальності, є аж ніяк не самим досконалим методом фіксації. Ним можна досягти точного й повного відтворення зовнішньої будови, елементів складу й структури матеріальних об'єктів; при фіксації показань, деякі моменти можуть бути пропущені, відбиті недостатньо повно й докладно.

При фіксації інформації, що міститься в сигналах наочного, візуального характеру, спеціальними методами є фото- і відеодокументування, а при акустичних сигналах - звукозапис.

Серед спеціальних методів фіксації особливе місце займає відеозапис. Він поєднує вербальну й наочно-образну форми фіксації криміналістичної інформації, що особливо важливо при проведенні таких слідчих дій, як очна ставка, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для упізнання, обшук, а також слідчі дії за участю осіб із фізичними вадами (наприклад, допит глухонімого з метою наступної перевірки правильності перекладу його показань), та інші, оскільки важливе значення можуть мати як дії й умови проведення цих слідчих дій, так і заяви їхніх учасників. Відеозапис показань засвідчує умови про цілеспрямованість обраних слідчим тактичних прийомів допиту й т.п.

Відеомагнітофон має ряд технічних переваг у порівнянні з іншими засобами, застосовуваними для фіксації:

  • запис здійснюється в чорно-білому й кольоровому варіанті, не вимагає додаткової обробки, якість запису контролюється під час зйомки. Крім того, він може бути використаний в якості мікро- або макрозйомки;

  • відеозапис може бути переданий на відстань по дротових або бездротових каналах;

  • запис можна довго зберігати, його підробка практично неможлива, демонстрація запису легко може бути проведена в будь-якому органі розслідування й на суді, копії можуть бути зроблені в будь-якій кількості як по всій плівці, так і окремо по кадрам;

  • відеомагнітофон перетворює візуальну й акустичну інформацію в електромагнітні сигнали, які можуть бути оброблені на ЕОМ.

Доказове значення фотографічних зображень визначається тим, що вони є адекватним об'єкту відображенням істотних для розслідування справи обставин, тобто містять фактичні дані, які відповідно до закону є судовими доказами. Фотознімок набуває чинності джерела доказів у випадку, якщо відображені на ньому дані мають значення для справи й якщо такий знімок задовольняє відповідним технічним вимогам і правильно оформлений у процесуальному відношенні.

Фотознімки, як і фонограми, відеострічки, виготовлені при проведенні слідчих дій, виступають як додатки до протоколу. Однак, фотознімки слідів і інших речових доказів можна розглядати і як їхні матеріальні копії, особливий клас похідних доказів, покликаних виконувати функцію моделей, що заміняють оригінал. Такі знімки в ряді випадків мають ідентифікаційне значення, але лише при дотриманні наступних умов:

  • вони повинні бути виконані способом, що забезпечує найбільш точне й повне відображення ознак оригіналу;

  • бути високої технічної якості;

  • повинні бути належним чином процесуально засвідчені й оформлені.

Якщо фотографування, виготовлення зліпків і відбитків є способами технічного відтворення матеріальних ознак об'єкта, то складання схем і креслень - це метод знакової фіксації тих же ознак. Фотознімки, зліпки, відбитки являють собою елементарні відображення, адекватні об'єкту, що дозволяє в процесі доказування використати їх як процесуальні замінники відповідних оригіналів.

Плани й схеми не є безпосередніми копіями речі, вони не можуть бути піддані науково-технічному дослідженню. Їхня процесуальна природа інша. Будучи продуктами психічної, ідеальної переробки образа людиною, вони істотно не відрізняються від словесного опису, що є таким же ідеальним відбиттям. Тому плани, схеми, креслення варто вважати не "додатками до протоколу", а просто частинами протоколу, незважаючи на те, що ця частина виражена не в традиційній словесній формі, а у формі графічного зображення.

Одержувана в ході розслідування інформація знаходить своє застосування залежно від того, до якого виду вона належить, тобто чи є вона доказовою або орієнтуючою.

У першому випадку вона використовується в процесі доказування як доказ (фактичні дані) або як засоби доказування (відомості, за допомогою яких аргументуються й виводяться нові знання про обставини розслідуваної події). Доказова інформація є основою для побудови версій, моделювання розслідуваної події й окремих його обставин, з'ясування слідчої ситуації, що створилася, постановки тактичних завдань, напрямків пошуку нової, відсутньої інформації, установлення обставин злочину, особистості злочинця й потерпілого, обґрунтування раніше отриманих відомостей і висновків, викриття винних осіб, вибору процесуальних і тактичних засобів вирішення поставлених завдань.

У другому випадку використовується орієнтуюча інформація, яка отримана з непроцесуальних джерел і непроцесуальними засобами (як правило, це оперативно-розшукова інформація, добута органами дізнання або отримана безпосередньо слідчим поза провадження слідчих дій). Така інформація сприяє пошуку джерел доказів і самих доказів, висуванню й перевірці версій, прийняттю тактичних рішень, правильному вибору й застосуванню тактичних прийомів, підготовці й проведенню слідчих дій або їхніх комплексів (тактичних операцій). Орієнтуюча інформація при дотриманні певних процесуальних правил може бути уведена в кримінальне судочинство.

У літературі вказується на необхідність класифікації криміналістичної інформації з ряду підстав. Зокрема, виділяються такі види пізнавально значимої інформації: а) відбивна інформація, тобто інформація, пов'язана з відбиттям пізнаваної події й міститься в її носіях - об'єктах живої й неживої природи; б) не пов'язана з відбиттям досліджуваної події: правова, архівна, індивідуально-досвідчена й колективно-досвідчена; в) реєстраційна, що зберігається в інформаційно-реєстраційних системах.

Стосовно елементів злочинної діяльності пізнавальну інформацію ділять на три групи: 1) суб'єктну, стосовну до властивостей особистості злочинця (анатомічні, біологічні, психологічні, інтелектуальні); 2) об'єктну, що відображає характеристики різних взаємодіючих у злочинній події предметів, явищ, матеріальної обстановки; 3) модельну, що характеризує механізм вчиненого злочину й поведінки його учасників.

З метою успішного застосування криміналістичних методів, прийомів і заходів у ході розслідування, на думку В.С. Кузьмичова, потрібно враховувати п'ять основних груп інформації:

  1. дані про злочинну діяльність;

  2. дані про фактичні обставини конкретного розслідуваного злочину (обставин події);

  3. дані про особистість підозрюваних (обвинувачуваних);

  4. дані про правовий режим застосування криміналістичних прийомів і засобів;

  5. дані, що впливають на прийняття тактичних рішень.

Погоджуючись із виділенням названих груп криміналістично значимої інформації в цілому, у той же час думаємо доцільним доповнити цю класифікацію ще однією групою інформації - відомостями, що характеризують особистість потерпілого (фізичні, психічні, моральні властивості, поведінка та ін.).

Слідчий проводить оцінку усіх отриманих даних з урахуванням їх подальшої ролі в процесі розслідування. Ці дані можуть бути використані слідчим у певних цілях, як допоміжні засоби і як докази. Такий розподіл має серйозне практичне значення. Від передбачуваного слідчим призначення інформації будуть залежати і його наступні дії, його форма реагування на інформацію. Якщо вона може мати доказове значення, слідчий почне необхідні дії для її процесуального вилучення, фіксації й збереження, а використання її в ході слідства також відіб'є в процесуальних формах.

Якщо ж інформація не є доказовою, слідчий може використати й непроцесуальні форми її вилучення й збереження, а може обмежитися її збереженням тільки у своїй пам'яті.

Правильна оцінка отриманої інформації із цього погляду, та чи інша глибина або повнота її засвоєння й належне забезпечення можливості її подальшого використання будуть впливати на швидкість і повноту розслідування, на ефективність судового розгляду в справі.

Виявлення криміналістичної інформації із загального потоку даних, які надходять до слідчого, для створення моделей криміналістичного призначення по розслідуваному злочину повинно відповідати певним правилам.

У міру накопичення інформаційного досвіду у слідчого виробляється своєрідна вибірковість спостереження, спрямована на відшукання доказів, на виявлення ознак-наслідків розслідуваної події, на встановлення певного роду зв'язків між явищами. Відповідно до цього кожний об'єкт він сприймає з погляду криміналістичного значення в справі, звертає увагу в першу чергу на такі ознаки, які дозволяють йому зрозуміти, що відбулося в даному місці, яка була роль даного об'єкта в події, які наслідки події залишилися на ньому й т.п.

Таким чином, вихідна криміналістична інформація, на підставі якої слідчий приступає до розслідування якої-небудь події, вирішує питання про порушення кримінальної справи, повинна носити юридичний характер, відомості, з яких вона витягає, повинні так висвітлювати подію, щоб вона за своїм змістом підпадала під ознаки конкретної статті кримінального кодексу.

Тут дуже важливо зупинитися на вимогах до інформації на різних етапах прийняття слідчим процесуального рішення.

На стадії порушення кримінальної справи інформація, добута слідчим, повинна відповідати таким вимогам, як:

  • конкретність, тобто інформація, зібрана по даній кримінальній справі, цілком і повністю точна й конкретна, і не допускається ніяка двозначність;

  • вірогідність, тобто це означає, що інформація вірна, вона правильно відображає події;

  • достатність, тобто зібране необхідна кількість інформації, точно й правильно кваліфікуюча злочин і достатня для порушення кримінальної справи;

  • законність одержання, тобто інформація витягнута на основі діючого кримінального й кримінально-процесуального закону;

  • процесуальне закріплення, тобто вся інформація процесуально закріплена кримінально-процесуальним законом;

  • юридична значимість змісту, тобто вся криміналістична інформація носить кримінально-правовий характер.

На стадії пред'явлення обвинувачення криміналістична інформація відповідає наступним вимогам:

  • цілеспрямованість пошуку обумовлена предметом доказування;

  • повнота зібраних доказів;

  • логічна несуперечність;

  • вірогідність, підтверджена з різних джерел і різних процесуальних засобів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.